На чемпіонаті світу з бігу по шосе в Копенгагені Ольга Нижник подолала напівмарафонську дистанцію за 1:12:01, посівши 56-те місце.
Досвідчена українська стайєрка підходила до старту в чудовій формі й планувала оновити особистий рекорд, однак тактичні нюанси та експерименти з харчуванням безпосередньо перед забігом завадили повністю реалізувати задумане.
Переможницею чемпіонату світу з новим світовим рекордом для жіночих забігів (1:05:15) стала кенійка Агнес Джебет Нгетіч.
Про враження від чемпіонату, підготовку в умовах війни та подальші плани — «Жорстка атлетика» розпитала Ольгу Нижник в інтерв’ю після фінішу.
Розкажи, як тобі біглося та чи задоволена результатом?
Загалом задоволена, якщо зважати на теперішні обставини. Перед стартом я планувала оновити особистий рекорд, адже підготовка йшла чудово — я підійшла у хорошій кондиції та була максимально розбігана. Здається, напівмарафон ще ніколи не бігла з такою готовністю.
Але вже аналізуючи забіг, розумію, що підвів гель перед стартом. Зазвичай я приймаю один конкретний гель, але на тренуванні помітила, що він одразу піднімає пульс. Побоялася, що якщо стартану на високому пульсі й це обмежить мої можливості. Тому взяла інший — з кофеїном — і взагалі його не відчула. Через це не вистачило легкості, бадьорості. Просто працювала у своєму марафонському темпі: встала і «топтала». Важко не було, але й бігти швидше я не могла.
Коли на 13–14 км група прискорилася до 3:15 хв/км, я зрозуміла, що цей темп вже не витягую. Трохи скинула, хоча це була тактична помилка — варто було більше перетерпіти й виграти ще пару секунд. Задоволена, що вибігла хоча б з 1:12, хоча розраховувала на 1:11. Та все ж добре, що все так закінчилося.
Ти зазначала, що почувалася швидкою, як ніколи. Але зважаючи, що ти тренуєшся в Україні, в Києві, й усім відомо, в яких умовах ми живемо, — у чому секрет?
Мабуть, у стресостійкості. Все ж 20 років у професійному спорті не минули даремно. Люди вміють адаптуватися до всього, і, на жаль, до поганого також.
Навесні ти бігла марафон і мала відбиратися на Чемпіонат Європи в Бірмінгемі, але не поїхала. Чому вирішила пропустити?
На весняному марафоні я віддала забагато здоров’я, він «не зайшов». На Чемпіонаті України відібратися на Кубок Європи на 10 000 метрів теж не вдалося. Я навіть поїхала власним коштом на збори в Лівіньйо, сподіваючись, що гори повернуть кондицію, але збір пройшов дуже важко. На чеському напівмарафоні показала 1:14, відчуваючи повний брак фізичного ресурсу.
Тому вирішила не починати підготовку до марафону в Бірмінгемі. Тим паче в наших умовах, де складно забезпечити повноцінні збори, а траса в Бірмінгемі дуже складна. Їхати просто аби їхати — недоцільно. Я вирішила зробити акцент на чемпіонаті світу з півмарафону.
За свою тривалу кар’єру ти виступала і на доріжці, і напівмарафоні, і на марафоні. Що подобається найбільше?
«Десятка» на доріжці не подобається найбільше! З появою карбонового взуття шосейні бігуни взагалі перестали дружити із шиповками. Півмарафон дається легше і морально, і фізично — там є право на помилку, можна зробити кілька стартів за сезон.
Марафон же приваблює тим, як він мобілізує. Ти на певний час занурюєшся у вакуум підготовки, де немає права на похибку. Це ставить тебе в неймовірно ресурсний стан. Але морально це складно, адже в день забігу має збігтися все: погода, траса, фізичний і навіть гормональний стан у жінок. Це дуже тонка грань.
А де тебе чекати на наступному марафоні?
Якщо відбудеться Київський марафон Незламності і в його рамках проходитиме Чемпіонат України з марафону, то плани бігти є. Особливих амбіцій щодо результату в нинішніх умовах немає, але за перемогу змагатися буду.
