Один з небагатьох офлайн-стартів 2020 року. Один з небагатьох зарубіжних стартів, де нам пощастило побачити українців. Так, мова про Дар’ю Михайлову та її виступ на одному з найкрутіших марафонів планети – Virgin Money London Marathon.
І ще й який виступ! 2:27:29 – особистий рекорд, наближення до олімпійської ліцензії, дев’яте місце у компанії кращих марафонок світу та другий результат сезону-2020 у Європі. Звісно, ми не могли не розпитати всі деталі безпосередньо у Дар’ї, тож далі пряма мова.
Підготовка
Підготовку з нуля я поступово починала з початку червня. Це ідеально – 4 місяці для підготовки. Інша справа, що у мене був акцент на швидкість перші два місяці (прим.ред. – Даша готувалася спершу на 10000 метрів), а для марафону можна було в цей час набирати об’єми. Але Сергій Іванович (прим.ред. – Сергій Іванович Романчук, тренер) так побудував підготовку, коли я дізналась про свою участь у Лондоні, що все склалося добре. Тренерство – це поки не моя стезя. Я звісно, щось розумію, але так щоб все – розуміє лише тренер. Він завжди якось так робить, що все вдається. Це не просто треба знати, це треба відчувати. Це тренерська справа, а моя справа – працювати.
У цій підготовці я два місяці була у Білій Церкві і моєю підтримкою були Сергій Іванович, Діма (прим.ред. – Дмитро Лашин), вони мені дуже допомагали. Банально, коли ти готуєшся до марафону – важливо, щоб хтось подавав воду. І щоб не просто ти отримав гідрацію, а ще й навчився пити під час марафону. Наприклад, раніше я дуже втомлювалася від того, що пила воду на дистанції, зараз це було набагато простіше.
Єдине, чого я не зробила – це я не їла гелі на тренуваннях. Але так як на усіх попередніх марафонах я їла одні й ті самі гелі Nutrend, то я просто взяла ті ж гелі на марафон. Хоча було б краще все ж протестувати, адже рік я їх не їла, тож тут я ризикувала. Єдиним челенджем з гелями було те, що організатори на кожне коло нам видали 20 пляшечок (для пунктів харчування на кожному з 19 кіл) і я запланувала, що на певних колах будуть ізотоніки, а на певних – гелі (на 7-8 і на 15-16 колах). А потім я зрозуміла, що пляшечки вони не змінюють, якщо ти її не забираєш, і вийшло, що щоб мені дістатися до гелю, мені знадобилося скинути штук із 5 пляшечок, а до другого гелю, я взагалі розуміла, що не доберуся, і вже й не намагалася. В результаті, я з’їла лише один гель, і то не повністю, на 20 км.
Дистанція
Враховуючи, що пейсмейкери були лише на результат 2:25 та на 2:29:30, то ми вирішили з тренером все ж побігти в першій групі якийсь час, а потім трохи збавити.
Погода була жахлива. Спочатку це була тотальна злива. По дистанції вона трохи стихла і пішов просто дощ, вологість 92%. Коли ми вийшли на старт, організатори заспокоююче сказали, що це
найгірші кондиції Лондонського марафону за всю історію проведення.
Насправді, було дуже дивно виходити на старт: нікого довкола і лише ми: ніби дівчата просто зібралися у парку побігати о 6 ранку. Але в той же момент ведучий говорить, що на нас дивиться вже 30 тисяч людей ще до старту і це лише офіційна трансляція!
Певно чоловіки вже зорієнтувалися, коли виходили на старт, тому що вони стартували пізніше і скоригували темп пейсейкерів. А я нікуди не зорієнтувалася, тож я бігла на 2:25, як ми домовилися з тренером. Мені добре біглося. Але все я збавила десь після 18-го км, відпочила кілометрів 5, а за 17 км до фінішу подумала що можна потрохи розганятися і тут я відчула, що мої чотирьохголові м’язи просто вимикаються, по ногам дуже різко вдарило. Я почала рахувати, наскільки повільно я можу бігти, щоб впоратися із завданням, контролювати роботу м’язів, щоб вони м’якіше працювали. Навіть останні 200 метрів я не пришвидшувалася, бо було відчуття, що якщо хоч трохи додам, то просто впаду і не добіжу. А мені ж треба добігти!
Кросівки
Взагалі це була проблема у всіх на цьому марафоні, кому Nike видавав ці нові марафонки, усі страждали. Але це не антиреклама Nike, це просто наші особисті враження. Я бігла Nike Zoom Vaporfly Next %. В мене є аналогічні кросівки рожевого кольору, по відчуттям вони жорсткіші, і я їх просто обожнюю – вони ідеальні. Перед стартом я отримала нову пару помаранчевих, відчула що вони м’якші, подумала що це від того що вони новіші. Зараз обидві пари з однаковим кілометражем, але різниця в жорсткості залишилась.
Секрети успіху (насправді, далеко не всі)
По-перше, зараз я взагалі не боюсь тренувань. Я сприймаю їх в задоволення, або просто як “подивитися пейзаж”, якщо це, наприклад, повільний крос 18 км. От взагалі у цій підготовці не було жодного незадоволення від тренувань. Спортсмени часто змушують себе виходити на тренування, у мене також таке бувало. Але в цій підготовці мені вдалося так налаштуватися, що я сприймала це в кайф!
Друге – це те, що я стала більш вчасно виходити на тренування, у всякому випадку вранці. Це також велике зрушення для мене. У нас усіх є певні біологічні ритми і їх треба притримуватися, коли у тебе йде прилив енергії – треба це використовувати на тренування, а не бігати пізніше, коли ти маєш вже відпочивати.
Плюс я стала більше просити до себе уваги, більше просити про допомогу з будь-яких питань з підготовкою (вода, масаж, контроль на тренуванні тощо). І це також спрацювало.
Ментальна складова
Тут для мене прикладом є Еліуд Кіпчоге. Ви бачили його очі? Вони магічні: випромінюють тепло і спокій. І мені весь час хочеться бути схожою в цій складовій на нього, бути такою ж спокійною, щоб відчувалися мій спокій і впевненість. І мені здається, що поступово це виходить, що я вже більше впевнена в собі, менше переймаюся через будь-що.
Я знаю свої сили. Мені вже не страшно.
Я знаю, що я вже готова до певних результатів після виконаної роками роботи: не лише після якоїсь однієї підготовки, а просто після певної кількості років…
2020-й рік
2020 – це тотальний крах усіх планів. Зрозуміло, що не лише в нашій, а в усіх сферах ніхто не міг передбачити, що так буде. У мене вже був срібний стандарт (прим.ред. – атлет Silver Label), я працювала цілий рік, щоб він у мене з’явився в 2020 році. Я розраховувала на приїзні (прим.ред. – гроші за приїзд) на марафонах, планувала їздити в Китай раз на декілька місяців, а тут на Лондонському марафоні я заробила лише 1,5 тисячі. У фінансовому плані очікування на 2020 рік були не в 2 і не в 3 рази, а в десятки разів більше.
Якщо ж говорити про змагання, то, можливо, для мене все склалося на краще, бо мене було б важко спинити, я б знову почала багато стартувати. А так я трохи заспокоїла серце, протренувалася злагоджено і все ж вдалося стартувати. Я одна з тих щасливчиків, які хоч якось 2020-й вирулив. Я дуже рада і задоволена тим, що маю на даний момент. Спорт – це дуже непередбачувана справа. Ти можеш битися головою в стіну багато років і лише в якийсь один момент у тебе щось вийде, а у мене виходить практично щороку і це дуже добре.
Один з топових марафонів світу
До старту я була сконцентрована на самій собі і сильно не відволікалася на когось із зірок. Вони проходили повз мене, але не викликали жодних емоцій – настільки я була налаштована. Хоча раніше, наприклад, коли я бігла в Парижі у 2018 році, мене просто ковбасило, коли я проходила повз них усіх, мені ставало погано. Зараз уже нормально їх сприймаю, але в той же час насолоджуюсь тим, що це люди, яких раніше лише по телевізору бачила, а зараз вони тут сидять поруч вечеряють, чи біжиш поруч з кимось з них. Це велике задоволення бути там, і не просто бути, а бути частиною цього.
Результат VS очікування
Очікування були пробігти 2:26. Але при цьому була дуже чітка установка, що треба покращити результат дівчат (прим. – українок, які також мають Олімпійські ліцензії на Токіо, найкращий був 2:27:58 у Ольги Скрипак, а фінальне рішення щодо потрапляння до Олімпійської зібрної пийматимуть після 1 травня 2021 року) і вийти на перше місце. Це було найголовнішим. Тому по дистанції вирувала колізія в думках: чи ризикнути і топити, але невідомо чим би це завершилося, чи просто забрати те, на що заслуговуєш – ліцензію на Ігри. Все ж друге перемогло.
Даша-2016 і Даша-2020
З боку психології не змінилося нічого. Уже в той час я була максимально заряджена на високі результати. Мені було емоційно важко бути не в топі, але
доводилося набиратися терпіння, працювати і чекати.
Уже в 2016 я пробігла 33:05 на шосе – це і було відправною точкою, якихось пристойних результатів. Тепер у мене вже є якийсь рівень, прагну щосили щоб його утримувати і розвивати. Хочеться завжди бути на першому місці в вирішальних моментах, для мене це дуже важливо. Добре, що у нас є конкуренція всередині країни. Ми мотивуємо один одного.
Ще не справжній марафон
На наступному марафоні, я б вже ризикувала, я б пробувала свої сили. На результат біжиться саме так:
ти біжиш з ймовірністю, що можеш зійти.
Враховуючи, що у мене є вже цей результат, який дає якісь гарантії, то я б спробувала піти ва-банк на наступному марафоні, мені це цікаво. Тим більше, що на попередньому марафоні мені було легко, на цьому марафоні також, тільки страшно за ноги, а функціонально легко. Тож хочеться спробувати вже справжній марафон, хочеться спробувати себе у справжній марафонській терплячці.
Фото: London Marathon
