Рік тому один з найшвидших марафонців України Ігор Олефіренко офіційно і безапеляційно на шпальтах Жорсткої Атлетики заявив, що ще не все сказав у Лондоні. Рік пройшов і Ігор дотримав слова – повернувся до міста на Темзі і встановив особистий рекорд на одному з найпрестижніших марафонів планети VIRGIN MONEY LONDON MARATHON – 2:11:55. І незважаючи на те, що це наразі найкращий результат сезону в Україні і просто дуже солідний показник, спортсмен лишився незадоволеним, але що тішить, дуже мотивованим. Про це та про перебіг подій, підготовку та подальші плани ми і поспілкувалися з Ігорем.
Вже пройшло трохи часу після марафону. Як емоції, вже заспокоїлися трохи чи поки ще вирують?
По правді говорячи, якихось шалених емоцій цього разу і не було. У тому плані, що абсолютного щастя я не відчув, не реалізував себе і те, що я хотів, ті задачі, які ставив перед собою. Наче особистий рекорд є, а розумію, що можу бігти швидше. Думаю, якби виконав норматив на Олімпійські Ігри в Токіо (2:11:30), то був би задоволений. Але в той же час, це мене стимулює працювати далі. Тому дуже двоякі відчуття.
Я наче і задоволений результатом, але дуже багато злості до самого себе. Для мене цей результат став мотиватором. Я ще ніколи не був собою так незадоволений, якщо чесно. Тому кажу собі: «давай, чувак, ти можеш, зараз хороший вік». Мене нічого не тримає в голові, я вибрав собі цей шлях, мені хочеться працювати. Тому все класно: результат є, є прогрес, ми не стоїмо на місці, ми їдемо на найсильніші марафони з найвищим рівнем перевірки на допінг. Тому зараз треба дотиснути, адже в Токіо треба бути, я не бачу іншого варіанту для себе. У рейтингу за яким можна відбиратися на ОІ, я також непогано йду, але на нього я взагалі не дивлюся, мене цікавлять зараз 2:10.
Що могло вкрасти бажані секунди, можливо, десь у чомусь не пощастило?
Можливо, в чомусь не пощастило. Знову переконався, що траса складна. Не те щоб надскладна, але, наприклад, перша половина маршруту в Лондоні гориста і багато лежачих поліцейських. Вважається, що перша половина цієї дистанції повинна завжди бути психологічно легкою, але траса тут не дасть розслабитися. А от другу половину можна бігти.
Цього року також і погода не була ідеальною. Хоч і було прохолодно, по температурі супер, але був дуже жорсткий зустрічний вітер і десь 28 км усієї дистанції були проти вітру, особливо відрізок до фінішу. Мабуть це мене трохи і зупинило. Тому що до 30-го кілометру я біг ще на 2:10:00 -2:10:30, але на той момент я лишився на дистанції вже один, без компанії і це залишило певний відбиток. Були ще деякі нюанси, в яких ми зараз починаємо розбиратися з тренером.
Як взагалі працювали з тренером і вибудовували підготовку цього сезону?
Підготовка як ніколи зайшла просто на «ура», не було жодної простуди. У січні я поїхав на збори до Іспанії, мені пощастило що у мене друг дитинства переїхав жити туди і я провів там місяць зборів. Після того кілька днів дома і збори у Киргизстані на місяць, знову додому на декілька днів і збори у Польщі у Шклярську, там я постійно бігав у парку по ґрунту. Максимально бігав по схилам, готував м’язи і ноги до цієї «горбатої» траси. Спускалися з гір за 3 тижні до старту і я якраз пробіг у Празі половинку (1:04:23).
Уся підготовка мені дуже сподобалося. Хоча й вона важка була, але багато чого нового. Ми з тренером (Романчук Сергій Іванович – прим.ред) дуже сильно змінили тренувальний план, мабуть, так жорстко я ще ніколи не бігав. Тренер постійно щось змінює, читає, знаходить щось нове. І ми з ним дискутуємо. Я ж багато їжджу, спілкуюся зі спортсменами і є що порівняти, обговорити. Так, ми хоч об’єм і не зменшили, але збільшили інтенсивність, по-іншому почали обігрувати все, Сергій Іванович дуже цікаво все закрутив, вміє дивувати 🙂 Цього разу також біг з дієтою, хоча останні марафони я вже відійшов від дієти.
І психологічно цього разу мені, мабуть, нічого не заважало, я був повністю сконцентрований на роботі. Тому 4 місяці, від А до Я, виконав усю програму. Були впевнені з тренером, що я готовий на інший результат і зараз я не маю сумнівів щодо цього!
І по твоїй розкладці бігу видно, що ти розраховував на інший результат…
Так, коли починаєш першу половину на 1:05, то очевидно, що ти не хочеш на 2:12 бігти, я планував бігти на 2:10, намагався бігти з пейсмейкерами, тримався, намагався ловити кураж, але кураж якось не прийшов. Весь марафон біг з думкою «коли гайки прийдуть?». Біжу, а ноги геть не мої. Усю підготовку у мене ноги відскакували від асфальту. Був в шоці від того що відбувалося, кажу собі «ого, Ігор, що відбувається»! Тому довелося «продавити» цей результат характером і досвідом. Мабуть, уже просто навчився утримувати цей темп незважаючи на стан, терпіти це, включив такий собі «режим безсмертного». Тому цим я задоволений.
Минулого року ми говорили з тобою, що ти ще не все сказав у Лондоні і що обов’язково повернешся сюди і ти виконав обіцянку! Цього разу що скажеш?
Знову Лондон у мене лишає якусь недомовленість – наче можеш, все подобається, класна організація, почуваєш себе частиною чогось великого! Цього разу, до речі, організація була дуже крута – багато елітних атлетів, було 5 груп пейсмейкерів для еліти, такого ще ніде не бачив (для Кіпчоге, друга, мабуть, для Мо Фари, на 2:07-2:09, на 2:10-2:11 і п’ята група на 2:12-2:14). Тобто Лондон знову говорить, що він найпрестижніший і найтоповіший. Все інше як завжди на висоті – зустрічають просто біля літака, проводять через паспортний контроль без черги, доставляють в готель, і одразу ж там відправляють на допінг-контроль. Також цього разу приємна дрібниця – вручили медаль фінішера, адже далеко не на всіх марафонах як не дивно еліті перепадає таке щастя.
Тому я скажу, що сюди я повернуся однозначно, мені тут дуже подобається, шалена підтримка в тому числі і від українців, за що дуже дякую! Але я сподіваюсь, що восени цього року в закрию всі питання щодо Токіо і навесні я або обиратиму більш ранній марафон, або навіть відмовлюся від марафону, адже все ж треба буде концентруватися на Олімпійських Іграх.
Розумію, що попереду ще дуже багато роботи, треба обирати марафон і готуватися на осінь. Думаю восени я багатьох порадую. Я навіть не думаю, я впевнений в цьому!
Щодо цих нововведень і більш жорстких умов олімпійського відбору у багатьох думки розходяться!
Так, вони прикрутили гайки, звичайно, конкретно і, таким чином, вбили олімпійську ідею – «головне участь, а не перемога». Адже якщо головне участь, то навіщо робити такі нормативи, що з багатьох європейських країн навіть не відберуться спортсмени і не будуть представлені на Олімпіаді? І я чую від організаторів багатьох стартів у Європі нерозуміння, для чого це зроблено. З іншого боку, зараз шари не буде, треба показувати результат і це мотивує! Я не боюсь цього результату, я буду його штурмувати!
Фото: з facebook-сторінки та особистого архіву спортсмена
