Проект Trail the World нарешті стартував і амбасадори з України – Оксана Рябова та Олександр Скороход вже прибули до Казахстану, аби взяти участь у TENGRI ULTRA “Марафон Великой Казахской Земли”. Олександр ділиться свіжими враженнями з місця подій. Читайте про переддень старту та готуйтеся тримати кулаки.
Алмати, гори та невипадкові випадковості (день 1)
Майже 5 років тому, коли летів з Києва до Пекіну – літак запізнився на стиковку в Нур-Султані, де мала бути пересадка на інший рейс AirAstana вже до Пекіну. Нас, пасажирів, хто не встиг на свій рейс, поселили до готелю чекати наступного рейсу (він був раз на день). Ось так неочікувано опинився на один день в країні, де народився та прожив перші шість років. Мій тато служив у збройних силах СРСР і ми жили в невеликому “закритому” містечку Приозерськ, на березі озера Балхаш. Суворі вітряні зими з метровими сніговими заметами, спекотне літо, скорпіони, зграї комарів, першотравневі демонстрації з червоними прапорцями, невеличкий зоопарк із верблюдами, які любили плювати у відвідувачів, які їм не сподобалися… Коли ми залишали Казахстан у 1991 році знав, що як виросту – неодмінно сюди повернуся. Просто не знав – коли саме. І ось, – летів до Пекіну – а потрапив до Нур-Султану:)
Trail the World
Яскраве світло висмикує із дрімоти. В салоні літака чути похропування. На годиннику – тільки друга ночі за Києвом. Але тут, в Казахстані, куди ми летимо, вже майже п’ята ранку. В рамках проекту Trail the World організованим Легкоатлетичним порталом Жорстка Атлетика спільно з громадським об’єднанням «Экстремальная Атлетика» (Казахстан) за сприяння Podium Sport Media Group. Ми з Оксаною Рябовою – амбасадори з України летимо до Казахстану, аби взяти участь у TENGRI ULTRA “Марафон Великой Казахской Земли”.
Після того, як побував на більш ніж двох десятках закордонних міжнародних конференціях, літніх школах, воркшопах – їхати закордон на спортивний захід амбасадором – незвично. Але ідея проекту та можливість пробігти Великим степом – надихають!
Зрештою, різні поїздки, формати – це не тільки спосіб вивчити багатоманітний світ навколо. Це й інструмент – більш глибоко пізнати якісь свої грані…
Небо в ілюмінаторі набирає багрянцю, а потім червоний диск світила поволі викочує з-за обрію, виблискуючи червоними іскрами на засніжених вершинах навколо Алмати, до якої поступово знижуємося.
В аеропорту о шостій ранку нас зустрічає волонтер Софія. Вона місцева і розповідає чимало цікавого про місто і сам трейл. Їдемо снідати у місцевому ресторанчику. Нам пропонують поїхати з першим автобусом о 8 ранку до Базового табору. Але оскільки трансфер основної групи завтра – все ж варіант погуляти день містом та піднятися у гори, набагато більш привабливий. Лишаємося в Алмати.
Вперед – до вершини!
Речі залишаємо у готелі (заселення все одно о 14:00). Доїжджаємо 12 автобусом до підйомника на Медео-Чимбулак. Кабінка зринає до-о-овгим сталевим тросом високо-високо вгору. Десь унизу – лишаються ледь помітні будинки з кольоровою черепицею, шосе – по якому повільно піднімається схожа на мурах, “зграйка” велосипедистів.
З пересадками на 2-ох станціях доїжджаємо до 3-ої. 3200м вказано на інформаційному борді. Годинник – показує 3000м. Повітря значно свіжіше. Висота відчувається мало, хоча заходити навіть на невеликий пагорб – потребує тепер трохи більше зусиль.
Пофотографувавши краєвиди – зайшли до юрти. Тут можна перекусити та попити чай. Звідси – відкривається гарна панорама на місто і гори. Але помічаємо, що від юрти по схилу тягнуться сліди до скелястого піку. Сліди свіжі.
– Ось там – точно буде хороший краєвид! – запевняє Оксана.
Бабуся-казашка – люб’язно пропонує нам узяти трекінгові палиці. Оскільки підйомчик виглядає досить крутеньким – радо погоджуємося. І не дарма – сніг, курумник для нашого “міського взуття” це хоч і невелика – але перешкода.
Крок за кроком – рухаємося до скель, які бачили з юрти. З близька стає помітно, що скелі і каміння навколо – мають червонуватий колір. А ще на багатьох каменях видно лишайник. З 3000м – доходимо поступово до 3300, потім – стежка біжить до наступного яруса скель, непомітних раніше. Набираємо ще 100м. Опиняємося на невеликому узвищі – стежка від якого біжить хребтом до вершини – Шимбулак. Підйом на скелі виправдав усі очікування – неймовірні краєвиди міста та гір навколо!
Tengri Ultra 2019: базовий табір, юрта і “кочівники нашого часу” (день 2)
Автобус розгойдує на всі боки. Час від часу – він зупиняється, щоб пропустити машини, які їдуть на зустріч. Їдемо від Алмати до Базового табору, звідки проходить старт Tengri Ultra вже майже дві години. Намагаюся використати час з максимальною користю – сплю-дрімаю 🙂 Але останні кілька кілометрів автобус їде надто уривчасто, спати не виходить.
І ось, нарешті, стає видно розкинуті широким полем намети. Спекотно. Ноги одразу тонуть у зеленому килимі трави. Цей знайомий гіркуватий запах. Полин. Майже весь простір від дороги до річки Ілі вкритий нерівномірним килимом полину.
Температура більше 30С, і це після 16 вечора. Наступні дні – обіцяють не менше. Забираємо з Оксаною речі й найперше підходимо до намету, де видають стартові пакети.
У стартовому пакеті на 35км:
– номер з чіпом;
– шоколадка;
– баф Tengri Ultra;
– рекламки інших забігів від «Экстремальная атлетика» і Партнерів.
У стартовому пакеті на 70км – все те саме + сонцезахистна кепка.
Далі – йдемо шукати, намети для поселення. Наметове містечко огороджено сигнальною стрічкою. Нас відмічають у списку та дають по каремату та досить товстому спальнику. Хоча вдень сонце палить нещадно – вночі, кажуть, температура доходить до +4-5.
Закидаємо речі до намету й роззирнутися табором. Навколо, мальовничі скелі та ріка Ілі. Течія річки сильна – видно, як потік рухається виблискуючи на сонці хвильками. Вода прозора і прохолодна.
Неподалік наметового табору помічаємо обтягнуту килимами казахську юрту. Виявляється – це міні-музей, влаштований аби познайомити учасників (в першу чергу іноземних) з казахською культурою. Заходимо в середину. Там поки тільки двоє дітей та кілька казахів. Жвавий дідусь-казах, відволікається від партії у шахи вітається та пропонує зробити невеликий екскурс про те як влаштовано юрту і як раніше жили казахи.
Виявляється, для побудови – використовують спеціальні палиці – скріплені спеціальними мотузками, жодного цвяху (звідки ж вони у кочівників?). Із шерсті баранів робили кашму – так юрту утеплювали. Зсередини ще викладали килимами, так само й на землю. У юрті є і ступка для взбиття молока –приготування масла. Ще одна – для перетворення на борошно пшона. Раніше – хліба у кочівників не було. Готували оладки та лєпьошки з пшона. Ще в одному кутку – традиційний одяг і скриня. Поруч – зброя кочівників: шабля, сокирка (трохи схожа на гуцульську бартку), булава та щит. По центру – столик з черпаками, ємностями для їжі, чаю – з дерева. Під стелею – висить чучело степового орла. Дід казах каже, що раніше кожна казахська родина мала прирученого орла, який допомагав у полюванні…
Передстартові клопоти
Оксана перевіряє стартовий список. На 70к завтра 28 учасниць, ще півтори сотні – чоловіків.
Після вечері – йдемо дивитися на кані-крос. Цікаво спостерігати, що у зв’язці господар-собака – часто не собака, а саме господар – тягне «підопічного». По завершенню кроса – йдемо на міні-брифінг.
Старт 70к, які бігтиме Оксана – завтра зранку, о 6:00. Вона вже підготувала набір спорядження.
Сонце починає ховатися за схили і на табір одразу опускається прохолода. З’являються набридлива мошкара. За пів години температура падає на стільки, що доводиться утеплюватися – вдягати штани та фліску на термокофту.
У таборі запалюють кілька вогнищ у спеціальних бочках. Десь лунає тиха музика та спів. Загальний відбій – о 23-ій годині.
Власне, початок травня – дуже хороший час завітати до Нур-Султана: місто зелене, гори – ще виблискують на сонці снігом, можна ще навіть покататися на лижаш/сноуборді до офіційного закриття сезону, вже тепло але ще не спекотно, як буде влітку.
