Читать на русском
Під час Чемпіонату Європи-2018 у Швейцарії ми поспілкувалися з Анастасією Денисовою – єдиною представницею Білорусі, яка має медаль ЧС зі спортивного орієнтування. Цього разу Настя бігла лише одну дисципліну – спринт, а далі лишалася у Швейцарії, але вже у ролі відпочиваючого туриста…
Давай розпочнемо з самого початку. Як ти потрапила до спорту? Наскільки я знаю, твої батьки займалися спортивною радіопеленгацією та орієнтуванням.
“Так, вони обидва починали з орієнтування у своїх містах. Потім потрапили до армії і там вже почали займатися радіопеленгацією, бо орієнтування не було. Потім я народилася. І в мене якось з дитинства не було вибору. Хоча я дуже хотіла стати біатлоністкою, мене не пустили через безглузду причину – у Білорусі немає достатньо снігу”.
А лижне орієнтування не пробувала?
“Ні. З лижами у підсумку не зрослося взагалі”.
А чому ти хотіла у біатлон, ким надихалася?
“Не знаю, просто подобався. Постійно дивилися. У 6-7 років (не пам’ятаю скільки мені було) я вдягала лижі, які були мені малі, прикручувала мотузку до палки – так робила собі гвинтівку та ходила по квартирі. Але батькам було цього замало і вони не віддали мене до біатлону. А шкода. Та зараз вже не шкодую – якби не орієнтування, я б зараз не була у Швеції. Не варто шкодувати, але я ображалася принаймні на те, що мене не віддали до олімпійського виду. Могло би щось вийти, навіть у тій же легкій атлетиці. Орієнтуванням особливо не заробиш. Принаймні я не бачу для себе як”.
А як ти суміщала радіопеленгацію та орієнтування, які були пріоритети?
“Орієнтування завжди було важливіше. Та за радіопеленгацію я у якийсь момент змогла отримувати стипендію. Я виступала один раз на рік – на Чемпіонаті Світу і за це мені платили заробітну плату та президентську стипендію, про роботу думати взагалі сенсу не було. Я тоді отримувала більше, ніж мої однокурсники, які влаштовувалися на роботу за спеціальністю. І тоді я вже почала спілкуватися з Сергієм, з яким зараз у Швеції живемо. Він на той час мешкав у Голландії і було зрозуміло, що не повернеться до Білорусі. Тож, і через це мені не було сенсу шукати роботу вдома – я знала що переїду”.
А зараз ти ще бігаєш радіопеленгацію ?
“Я переїхала у Швецію і мене звільнили, оскільки за законодавством, мешкаючи закордоном, не можна отримувати заробітну плату. А стипендія була підв’язана під неї – тож я лишилася без грошей і мотивації не лишилося. У батька (він же і тренер) правда ще заробітна плата, тому я їздила. Цього року старт у Кореї, грошей не дають – тож цей рік спокійно пропускаю”.
У тебе бронза зі спринту на Чемпіонаті світу у 2016 році. Що це було: прорив чи планомірна підготовка?
“Для всіх це виглядало несподіванкою. Але це лише вершина айсбергу. Як казав Олександр Кратов, після всіх лісових видів ми знали, що так буде, незважаючи на те, що я була травмована з початку квітня до кінця червня – були запалені зв’язки коліна. 2 місяці я просто на фітнес ходила. Мабуть, у мене як у Єркеля зараз вийшло: травмований, пропускаєш сезон, не навантажуєшся емоційно. Травма минає і лишається 1,5 місяці до Чемпіонату. Цього вистачає для підготовки. Незважаючи на те, що я робила багато альтернативних тренувань (силових), у липні я пробігла трійку так, як ніколи не бігала. І не могла зрозуміти, як так вийшло?)”
Не було думок лише альтернативними тренуваннями готуватися?)
“Це займає багато часу. Ось той рік був повністю вільний. Я була у Швеції, у мене не було документів і потрібно було здавати англійську для вступу в університет. І без довідки на постійне проживання я не могла піти вчити шведську тощо. Документи були готові лише у квітні, а з квітня нічого не можеш робити – наступний семестр лише з вересня. До ЧС з січня я була повністю вільна і могла лише тренуватися. У житті є періоди і у той момент це було ідеально. Ідеально для підготовки! І у той момент це спрацювало. Але знову ж таки… Є медаль – ну ОК, нічого на змінилося, як жила так і живу, ніяких грошей не з’явилося. Галочку можна поставити – якась частина життя пройшла недаремно. Пішла навчатися. Думала, що буду розтягувати навчання, але ні – все відходила на 100% full time. Я рада, що не розтягувала навчання і ось зараз завершую”.
Як ти суміщала тренування та навчання?
“Не сильно просто було. У нас такі предмети були, наприклад, економетрика, з якою я взагалі не була знайома з білоруського університету. Статистика якась базова була, але не знала програм, у яких вони працюють. Це був складний період з листопада до березня 2016-17 років. Я ходила весь час в університет. Кожного тижня здаєш лабораторну, а потім іспит. Я пройшла майже по межі – десь в 1 бал від потрібного рівня і неймовірно щаслива. Рівень знань значно вищий. Для тих, хто навчався у Швеції це було легко, а нам (тим, хто прийшов з інших місць), ми просто круглими очима дивилися. І нам ніхто не пояснював, мовляв, ми вже маємо це знати… І ось сидиш сам до 9 години, поки не виженуть, і це було складно… Я не розумію, як вони розтягують навчання. Мені буде 25 і вже хочу йти на роботу, бо соромно перед собою – “дівчинко, ти про що думаєш?”. А для них це нормально: взяти рік після школи для відпочинку, розтягувати навчання до 30+”.
Ти ще швидко бігаєш..
“Та коли не травмована – так”.
Як ти суміщаєш підготовку легкоатлетичну та під орієнтування?
“У цьому році взагалі все було по-іншому. Якби не травмувалась, взагалі все було б ідеально. Я почала тренуватися з легкоатлетами у групі і взагалі не бігала в лісі. Скажімо так, бігове тренування легше поєднати з роботою, навчанням – з чим завгодно, ніж орієнтування. Для нього тобі потрібно кудись їхати, це вже займає час, потрібно підготувати тренування, відбігати, повернутися назад. А побігати – прийшов з навчання, побігав, повернувся додому і знову вільний. Ну і ще у січні я думала, що тезис свій магістерський буду здавати у серпні чи наступному році, розтягну, бігати наче виходить. Потім у лютому травмувалась і думаю: ні, буду здавати у травні, буду екстрено писати, але здам у травні.
Я змінилась насправді, був такий напівпереломний момент, коли починаєш замислюватися, а чи потрібно тобі взагалі бігати, наскільки це взагалі задоволення? Я сьогодні після кваліфікації ходила, намагалась зрозуміти, чи хочу я взагалі цим займатися, тому що для мене це стрес, психологічно важко це все. Не знаю чому так, сильно накручую себе, емоційна людина – мені це важко дається”.
Ти ж ходиш розповідаєш, що завжди може бути гірше?)
“Ну я намагаюсь сама себе в цьому переконати. Починаєш зважувати. Ось мені 24 зараз. Бігати орієнтування ще можна довго, але при цьому я бачу, що не отримаю чогось від цього. А якщо піду на роботу – буду отримувати зарплату. Плюс, я, мабуть, егоїст, та я не впевнена, що мені подобається процес орієнтування. Коли виходить, то зрозуміло, що подобається – це щось дитяче. Але мені дуже подобається бігати. І я людина крайнощів – якщо я не можу бігати так, як я хочу, то я хочу все кинути. Мені подобається швидко бігти, якщо я не бачу у перспективі, що зможу пробігти трійку травмованою за 9, то я не хочу тренуватися. Я не хочу бігти за 9:30 як зараз. Я не хочу бігати просто, щоб була якась форма. Я хочу страждати, я хочу щоб мені було погано на тренуваннях, якщо цього немає – я не отримую задоволення. У цьому проблема”.
Якщо замислитися про це питання: “кинути все”… А де ця межа між “все, я реалізуюсь деінде” і спортивною злістю та спрямованістю “не кину, доведу до кінця”?
“Але ж це не робота, це – хобі. “Кинути” для мене означає перестати їздити на ЧС, намагатися бути елітним спортсменом в орієнтуванні. Просто бігати мені подобається, мені подобається бігати 10Mila. Я би дуже хотіла виграти цю естафету колись. Це круто! У цьому році я вперше бігла 1 етап – мені дуже сподобалось, я хочу бігти, мені подобається ця атмосфера. Але я не знаю, чи хочу психологічно напружувати себе. Якщо це настільки важко мені дається, чи вартує воно цього? Після бронзи мені здавалося, що так – вартує. Але коли аналізуєш, скільки сил насправді пішло моральних, часу – я не знаю, важко сказати, я не впевнена, що я хочу пройти цей шлях знову. Подивимось, що буде влітку. Тобто функціонально… я хоч скромна людина, та по всім тестам у мене рівень олімпійця. Але у мене проблеми у скелеті”.
То може варто стати на лижі і у біатлон?
“Знову ж таки, 25. От. У мене грижа між хребцями. І з нею доволі складно боротися”.
То це більше на спину проблеми?
“Так, але, якщо вона затискає нерв, то зрозуміло, проблема з ногою, як в мене було. Я почала робити дуже багато силової робити і зараз стає краще. Потім п’ятка – у мене ніколи травми не повторюються. Єдине, зараз починає запалюватися задня поверхня стегна, яка була у минулому році. Це все не дає знову закохатися у компас і сподіватися, що зараз все буде добре, все складеться”.
Давай тоді про приємне, про роботу. Ти хочеш бути аудитором?
“В ідеалі. Я дуже доскіплива людина, мені б це підійшло. У будь-якому випадку, я б хотіла почати щось робити. Мені подобається більше не процес, а результат. І мені здається, якщо на роботі у мене буде виходити, я буду отримувати задоволення таке ж, як і в орієнтуванні. Для мене важливо, щоб те, що я роблю було на відмінно, якщо це не так – мені потрібно думати, шукати щось інше. Я хочу бути в змозі робити щось на високому рівні. А за роботу ще й гроші платять на відміну від орієнтування. Тобто, отримуєш задоволення, тебе цінують у компанії, до тебе прислухаються. Тим паче, медаль є – галочку поставила. Не вийде ще раз – ну і ладно, є люди кращі за мене – ніколи не потрібно вважати себе найкращим. Взагалі, у будь-якій справі знайдеться хтось кращий за тебе хоча б у якихось аспектах. От сьогодні я могла трохи краще пробігти, але я об’єктивно розумію, що я не могла бути у трійці”.
А як щодо планів? У травні ти захищаєшся…
“Так, я випускаюсь. Тема роботи “Ефективність в плані витрат банків залежно від форми власності”, доліждую це через статистичні методи”.
А орієнтування?
“Не знаю, як піде. Не хотілося б травмуватися ще раз. Від початку є в планах ЧС, але подивимось, як все складатиметься до нього. Якщо я буду бачити, що адекватно готова, впевнена, що я хочу цього! Якщо немає бажання, немає сенсу їхати, а якщо так – чому б ні”.
Чехія зі спринтами не приваблює?
“Кубок? Ні, я хочу працювати”.
Є якийсь список компаній, куди подаватимеш резюме?
“Мені один стокгольмський клуб в один день знайшов місце для практики. Ось цей клуб дуже хоче мені допомогти і щоб я за них бігала. Я ще думаю, але вражає як швидко – як все вирішують контакти”.
За час після цієї розмови, Настя встигла успішно завершити навчання, пробігти трійку з особистим результатом та влаштуватися на роботу.
Бажаємо Анастасії і надалі встигати отримувати задоволення і від роботи, і від спорту.
Використано фото зі сторінки fb та сайту.
