Нещодавно ми розповідали, що чинна чемпіонка світу зі стрибків у висоту Ярослава Магучіх стала обличчям обкладинки модного журналу Elle – залаштунками зі зйомок атлетка поділилася у своєму Instagram.
Днями було опубліковано у відкритому доступі інтерв’ю, яке Ярослава дала цьому виданню. Серед багатьох питань, Магучіх розповідала і про дитинство – зокрема, як змінила її життя зустріч з Тетяною Степановою, як ледь не кинула спорт, і коли остаточно зрозуміла, що хоче займатися легкою атлетикою професійно.
“У спорт я прийшла у сім років, без особливих амбіцій і планів щодо професійної легкої атлетики. Паралельно я ходила на малювання та співи й запросто могла пропустити тренування, бо втомилася після школи або ж хотіла погуляти з друзями. Усвідомлення важливості спорту прийшло до мене після одинадцяти років, коли до юнацької спортивної школи прийшла Тетяна Володимирівна Степанова, яка почала працювати разом із моїм тренером. Спершу ми планували бігати бар’єри, які й сьогодні мені гарно даються, але потім я взяла вектор на висоту.
Пам’ятаю свій перший чемпіонат України у Вінниці, де я не по телевізору, а на власні очі побачила стадіон на 400 метрів (до цього в моєму житті був тільки наш у Дніпрі на 200 метрів). Я була шокована масштабом і зрозуміла: «Я хочу бігати на цих стадіонах, виступати й показувати результати». Щиро вважаю, що моє дитинство аж ніяк не було позбавлене дитячих радощів. Більш дисциплінованим видався підлітковий вік, коли теж хочеться гуляти. Але в мене досить швидко сформувалися цілі та мрії, тож я знала, заради чого все це роблю. У 2017 році, коли мені виповнилось п’ятнадцять, я виграла перший юнацький чемпіонат світу і вирішила готуватися до Олімпійських ігор. Я ні про що не шкодую і вірю, що в мене ще все попереду. Ось навіть зараз у Дніпрі в мене запланована купа зустрічей з друзями.
Мені здається, для всіх спортсменів, які показують результат, тренер — це дуже близька людина, з якою можна поспілкуватися поза стадіоном. Я не знаю, чи була б зараз у професійному спорті, якби не Тетяна Володимирівна, тому що в 11 років я хотіла закинути легку атлетику і зосередитися на співах (там хор, ноти, сольфеджіо — не все так одноманітно). Але тренер знайшла правильні слова, і в мене начебто відкрилося друге дихання.
Ще з цікавого: перед стрибком, де б він не відбувався, я завжди очима шукаю свого тренера, цей зоровий контакт додає мені впевненості”, – розповідає Ярослава Магучіх в інтерв’ю журналу Elle.
Фото: Elle.ua
