Вікторія Ніколаєнко – єдина дівчина у складі збірної України, яка виступала на  Kyiv Last One Standing-2020. Вона бігає з 2018 року щодня без жодної перерви вже 915 днів! Має також і особистий в добовому бігу – пробігла 185,348 км на Чемпіонаті України у Вінниці. Щоб зрозуміти Віку, треба знати лише два факти: бігає дистанції від 50км+ та читає не менше 50 книг на рік.

На Kyiv Last One Standing-2020 (KLOS-2020) Вікторія показала неймовірний результат – 38 кіл, встановивши новий жіночий рекорд траси (попередній 33 кола належав Клер Баннварз (Claire Bannwarth)) та ставши 4-ою в абсолюті!

Залишиться тільки один… про Kyiv Last One Standing-2019

Ми поспілкувалися з Вікторією про те, як для неї пройшов цей старт, що мотивувало продовжувати гонку так довго.

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів

Віка, розкажи будь ласка, які в тебе загалом лишилися враження від KLOS-2020? Що запам’яталося?

Враження найкращі! Цей старт я завжди розглядала для себе, як Духовне зростання над собою. Бігла KLOS вже вдруге: в 2019-му році (подолала 113 км) і ось в 2020-му – 38 кіл (пробігла 254,6 км за 31:25:52 години), покращила свій результат в 2 рази, при цьому вдалося “побити” жіночий рекорд київської траси.

Мої випробування почалися ще до початку цього старту, я їхала в таксі Вишневе-Київ. Лив сильний дощ, таксист їхав досить швидко і мені стало недобре, в результаті довелося доплатити таксисту, щоб він заїхав на мийку і почистив килимок)). Під’їжджаючи до стартового містечка я сумнівалася чи піду на старт, оскільки відчувала слабкість в організмі, шлунку було погано, я не розуміла, як же я буду бігти більше доби, що мені тоді їсти і як на це відреагує мій організм… Але ж я взяла на себе зобов’язання представляти нашу країну, тому зібралася з силами, з’їла банан, випила воду і прийняла рішення стартувати цю ультрамарафон.

Чи була у тебе група підтримки, асистенти?

Я їхала одна, без помічників, масажистів і асистентів, розраховувала спочатку тільки на саму себе. Але під час гонки все змінилося для мене – дуже багато людей допомагали, мені надали асистентів (організатори – ред.), пізніше підходили хлопці масажисти і було дуже багато з тих, хто підтримував словами, пригощали і допомагали з їжею. Я не хочу виділяти по прізвищах, щоб когось не забути згадати і не образити, але кожна людина залишилася в моєму серці! Я вдячна кожному, хто мені допомагав! Особливо організаторам – ви велика бігова сім’я!

Як готувалася до KLOS? Чи цілилася на якийсь конкретний час або ж результат?

Формат цієї гонки відрізняється від інших стартів, адже по-суті ти не можеш передбачити, коли вона закінчиться. Спочатку я планувала, що точно подолаю більше доби, якимось чином дотягну до 30-го кола, а там поряд 35-й, потім 40-й, далі 48 годин, ну а якщо зможу 48, то піду на +2 і “закрию” 50 годин. Такий був мій теоретичний план. Але в реальності довелося зіткнутися з багатьма труднощами.

Перші вже проявили себе на початку траси, коли після дощу утворилися великі калюжі, деякі доводилося перестрибувати або зовсім йти по ним. Ноги в результаті, були мокрі на кожному колі. Я бігла перші години в кросівках гортекс і вони вже “забили” мені гомілки, довелося перевзуватися в “Альтру”, потім бігла вже вночі й до кінця в “Найках”. Погода, звичайно, порадувала нас своїм суботнім дощем, на щастя він припинився до старту, і холодним уривчастим вітром, з яким вночі доводилося боротися.

Я вже пробігала шосейний і гірські дистанції 100 км, включаючи добовий біг у Вінниці, де я подолала 185,348 км за 24 години, але з цим стартом жоден з них не йде в порівняння. Можливо, це здається легко – тобі дають годину на кожне коло, яке становить 6,7 км і ти маєш право сам розпоряджатися своїм часом, що залишився але київська траса насправді не зовсім проста. Долати кожне коло по піску, бруду, через калюжі, підйоми, спуски, бігти проти уривчастого вітру – це досить виснажує насправді.

Коли основна маса учасників сходила, вночі я переважно бігла сама і було кілька моментів, коли сідали батарейки, видимість ставала на трасі слабкою, кілька разів я не помічала і вбігла не в той поворот – йшла в праве поле, коли я це розуміла – доводилося повертатися назад і прискорюватися аби компенсувати витрачений час, що ще більше забирало моїх сил і енергії.

На 18 колі ти хотіла сходити але потім змінила рішення і пробігла ще 20 кіл! Як так трапилося? Що тебе мотивувало продовжувати бігти?

Так, приблизно на 18-му, колі в мене забився лівий сідничний м’яз, що не дозволяло як слід функціонувати і бігти лівій нозі, я й справді думала сходити, але мені допомогли хлопці масажисти. Потім я приловчилися та поміняла техніку бігу висуваючи сильніше таз вперед, а груди назад, немов розганяючи себе, – і так ставало легше. Прийняла рішення бігти далі. Потім все більш втомлюючись хотілося кілька разів сходити, я навіть чіп знімала здається кола з 20-го і віддавала – але мені його знову повертали назад. Мене це обурювало але чомусь одночасно тішило всередині. Мене все одно серце кликало на дистанцію, і так коло за колом, знімаючи чіп і одягаючи його знову, я дотягла до 30-го кола.

Запам’яталося дуже яскраво, як в цей час приїхав мій рідний брат, він у цей день став Чемпіоном України у вітрильному спорті, показав мені свою медаль і сказав:

– Хочеш таку? Йди біжи далі))

От я зібралася з силами і побігла на наступне коло.

А ще – мій тренер Сергій Попов в цей день переміг на старті (Irdyn Trail – ред.) й теж мене цим надихнув вийти на ще одне коло!

Пам’ятаю ще, як моя помічниця приготувала для мене смачний суп приблизно це було 15 коло, якщо я не помиляюся. Щоб мене совість не мучила, що людина заради мене так старалася, також мотивувалася і вийшла на наступне коло, сказавши при цьому: “все, цей супчик я відпрацювала))”.

Після 30-ої години привезли для мене спец. замовлення – піцу, тут я також замотивувалася і пішла відпрацьовувати її на своє наступне коло:)).

Далі мені хлопці повідомили, що я наближаюся до жіночого рекорду траси і якщо зможу побити, значить буде добре! Зібралася з силами і добігла до 34-ої години! Захотілося відразу вийти на 35-й, думала закрити цю гонку красивою цифрою. Але потім раптом всередині клацнуло бігти до 40-ої години.

Втім, на 38-му колі прийняла рішення сходити, я так зрозуміла, що не зацікавила, не встигла придумати, як мотивувати свій мозок продовжувати боротьбу і він вирішив, що вистачить. Хоча я відчувала, що можу ще продовжувати.

Ця гонка була прекрасна! Незважаючи на всі складнощі, труднощі, я змогла побороти в собі страх, розсунути свої власні кордони, повірити в себе ще більше, зрозуміти, що потенціал мій великий! Часто вечорами, вночі я думала про свою сім’ю – чоловіка, дітей, я знала і бачила повідомлення від мого тата і друзів, організатори мені все показували й передавали – це мене сильно надихало і додавало сил, я відчувала, що не одна!

Для мене ця боротьба була красивою, все ж таки це був чемпіонат світу і я гідно впоралася зі своїм завданням. Цінність випробування – це колосальна робота над собою і гарне зростання. Що ж змушувало мене йти далі? Всередині на кожному колі був поклик виходити знову і долати нове коло раз по раз. Я коли чула ці 3 позовних гудка – всередині все переверталося і звідкись вливалися сили. Мені подобалося спостерігати за собою в моменти втоми, відчаю і тієї внутрішньої боротьби – це коли ти проходиш крізь темряву і виявляєш в собі світло, світло, яке дає сили і каже “йди до кінця, не здавайся, ти зможеш, ти гідна” – такою був мій внутрішній діалог.

Як ти харчувалася під час дистанції?

Під час дистанції я їла практично все, що у мене було: фініки, сухофрукти, борщ, супи (з рибою особливо сподобався і овочевий), вода, ізотоніки, кола, чай з фруктозою, вуглеводний напій на фруктозі – часто, гелі, піцу, солоні фісташки, горішки, був ще розчинний напій стімол – амінокислота, але його випила ковтків 7 за весь час.

Загалом, голодною я себе не відчувала. Прибігала в основному за 44-47 хв (коли заблукала вночі – 55-57 хвилин), цього часу було достатньо, щоб швидко переодягнути футболки, кросівки, шкарпетки, поїсти, випити чай.

На кожне коло брала з собою пляшечку з ізотоніком або з водою, іноді змінювала на колу, коли пішли другу добу – почала їсти спортивні гелі. Зовсім не пила каву, зовсім не вживала гелі з кофеїном.

За всі 38 годин не спала, лише рази 3 закривала очі на 1,5-3 хвилини, була в свідомості, ніяких галюцинацій не було.

Як відновлюєшся зараз?

Поки роблю самомасаж, через днів 5 планую якісний спортивний. Їм багато фруктів, зелені, п’ю багато води, намагаюся добре харчуватися, висипатися. А ще – розбиваю скутість в м’язах відновлювальних бігом та хорошим настроєм, намагаюся багато сміятися і посміхатися. Коли ти любиш те, що робиш, – всі труднощі та біль швидко проходять!

Чи хотіла б ще раз взяти участь у Kyiv Last One Standing?

Сто відсотків – так!

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів