На минулих вихідних 26-27 вересня відбулася вже 47-а Одеська Піша сотка “100 кілометрів за 24 години поясом Слави Одеси”. У заході взяли участь 278 чоловіків та жінок, з яких фінішувало тільки 210.
Найшвидше 100-кілометрову дистанцію подолав одесит Андрій Саарян. Його результат – 8 год. 49 хв. Ми попросили Андрія поділитися враженнями та розповісти про підготовку до ультрамарафону.
Підготовка
До сотки почав готуватися ще з вересня 2019. Тренувався самостійно. Відновлювався після травми, тому це були легкі пробіжки до 10 км в день. Від тижня до тижня поступово збільшував тижневій набіг. Ніяких особливих тренувань не було. У жовтні в компанії Autodoc, де я працюю, керівництво організувало групові заняття з бігу. Раніше я не працював з тренерами по бігу. Відчув різницю і зрозумів, що працюючи з тренером можна набагато краще підготуватися. З того часу тренування стали різноманітними і цікавішими. Продовжував збільшувати бігові об’єми.
З січня 2020 почав тренуватися у Олени Шевченко (майстер спорту України з легкої атлетики, багаторазова переможниця ультрамарафонів – ред.).
Ультрамарафон і ментальні стратегії чемпіонів (Part 6): Олена Шевченко
До старту залишалося три місяці, і цього мало мені вистачити для того щоб набрати форму для подолання сотки за 10 годин. Але через карантин старт було перенесено і тому почав розглядати як варіант участь в Київському ультрамарафоні.
Одеська сотка набагато складніша, тому для Києва почав працювати над збільшенням темпу. До старту був добре підготовлений, без травм і в доброму настрої. Київська сотка на той час стала для мене тестовою для перевірки тактики, харчування, гідратації і т.д. Відчув швидкість, силу в собі та зробив висновок, стокілометрові дистанції можу бігати краще. В Києві фінішував 15 в абсолюті й встановив особистий рекорд.
Через тиждень після Києва почали готуватися до Одеської сотки. Через те, що практично не було часу на відпочинок та відновлення, тренувальний процес був з перешкодами та паузами на відновлення і ліквідацію травм. Питання моєї участі в старті було відкрите майже до самого старту. Знаючи складність маршруту відчував себе трохи не впевнено. Втім, оскільки все було продумано і розплановано до дрібниць і це мене трохи заспокоювало.
Важливу роль зіграв досвід участі в попередніх стартах – я добре знаю складні ділянки та особливості маршруту і це допомогло правильно спланувати пробіг. Тактика була проста: до першого КП (15 км) бігти легко, добре розігрітися, оцінити стан ніг та можливість прискоритися. До КП на 70 км бігти в своєму робочому темпі. На останні 30 км до мене мав приєднатися мій товариш Сергій Дубінін аби задавати швидший темп.
Майже до самого старту не знав, хто буде брати участь в ультрамарафоні з потенційних конкурентів. Розраховував лише на власні сили, тактику та стратегію.
Як проходив ультрамарафон
Після старту ультрамарафону – біг як і планував у легкому темпі до першого КП, після якого почав трохи прискорюватися. Далі почалася спека, і як майже завжди, до наступного КП (40 км), був уривчастий зустрічний вітер. Це хоч і заважало мені але допомагало в боротьбі за позицію. До 30 км я вже був першим у заліку. Але попереду був учасник який біг поза заліком. Уже відчуваючи впевненість у власних силах я почав прискорюватися. Були деякі хвилювання що це прискорення може завадити прискоренню на останніх 30 км але хотілося встановити новий власний рекорд, тож ризикнув.
Моя група супроводу постійно мені повідомляла про положення відносно інших учасників. І це мене підбадьорювало, тому що я мав шансі вийти на перше місце в абсолютному заліку навіть враховуючи учасників без реєстрації. Приблизно на 45 км ми порівнялися з лідером і до КП на 52 км добігли разом. Далі я продовжив рухатися наодинці.
На наступному КП (70 км) до мене приєднався Сергій і почалося найцікавіше – фінішне 30 кілометрове прискорення. Воно давалося легко, темп був підйомним і я відчував що сил вистачить до самого фінішу. Відрив від інших учасників збільшувався, а тому нова ціль була вже вибігти Одеську сотку з 9 годин. Після 80 км знову був зустрічний вітер, темп дещо впав але вцілому, все було добре. Останні кілометри добігали вже по 5 хв/км, хоча середній темп на гонку склав 5:25 хв/км.
Тактика харчування та гідратації
Із харчування у мене були тільки гелі з розрахунку один гель на 5 км. Гель вживав розчиненим у воді з регідроном. Через спеку почав пити чисту воду в проміжках між прийомом гелів. Вперше все робив на ходу, не зупиняючись. Така тактика з харчування була протестована в Києві і не давала збою. Нічого солодкого і з кофеїном не вживав, окрім кількох ковтків редбулу на останніх десяти кілометрах.
Про організацію змагань
До організації Одеської сотки майже немає питань, все було добре сплановано і підготовлено. Була застосована електронна система фіксації результатів, контрольні пункти були розгорнуто вчасно. На КП була достатня кількість волонтерів і підтримки, по всьому маршруту курсували стюарди на автомобілях і мотоциклах. Через те що харчування було власне, то можу оцінити тільки уху на фініші – як була дуже смачною.
Загалом, ультрамарафон пройшов вдало – без травм і перенавантаження. Але це вже була друга соткілометрова дистанція в цьому році, тому потрібно добре відпочити. До кінця сезону вже не планую брати участь в серйозних змаганнях і буду поступово відновлюватися та готуватися до нових стартів в наступному сезоні. Також планую невелику перекваліфікацію і хочу спробувати себе в ультратрейлах, наприклад у Каппадокії. Втім, стокілометрові шосейні ультри залишаться в планах на майбутнє, тому що є бажання досягти в них більшого успіху.
