Кульмінацією OCR-сезону для багатьох українців 1 вересня став надважкий забіг Spartan Race Ultra 50+ км у Волчанській долині, Словаччина. Одразу ж п`ять українських спортсменів вийшло на старт… Ігор Шинкарюк, Макс Путря, Роман Гранкін та Олександр Нежид, а також неймовірна Інна Коваленко, яка принесла Україні бронзову нагороду у категорії Elite.
Далі розповідь про 55,24 км з набором висоти 3676 м та нескінченною кількістю перешкод, але розповідь трохи незвичайна… Чому? Читайте нижче 😉
Старт…
Ігор Шинкарюк, досвідчений Spartan racer, відвідав, мабуть, найбільшу кількість найрізноманітніших OCR-забігів… і це була його перша Ultra
“На старт змагань в гірськолижному курорті Snowland (Valcianska Dolina, Slovakia) вийшло більше 1200 кращих спорсменів з різних країн світу, основна частина з яких це Угорщина, Словаччина, Польща, Чехія, Італія та Франція.
Старт розподілили традиційно на чотири хвилі: Elite, Age group, SRTG та Open. Як завжди, багато знайомих облич, адже всі завжди беруть участь у спільних стартах в центральній Європі. Перша половина треку була визначена організаторами у 23 км до першої контрольної точки Safety Zone, яку потрібно було подолати за 5 годин 30 хвилин, після чого в транзитній зоні була можливість поповнити запас води, харчування та змінити екіпірування.
В першому підйомі необхідно було подолати рви з водою та паркани, в результаті чого всю дистанцію довелося бігти повністю мокрими. Організатори розтягнули перешкоди між основними вершинами такими чином, щоб їх проходження було почато після висотного підйому, що в свою чергу зменшувало шанси успішного подолання перешкод за рахунок сильного навантаження на основні групи м’язів. Використовували також природні перешкоди, такі, як гірська річка, яку потрібно було долати проти течії протяжністю до 1.5 км, а також русла силових потоків, які тягнулися з самих вершин найвищих гір у Високих Татрах. Зазначені підйоми були дуже крутими та протяжними, тому навантаження на учасників було максимальним. На вершинах підйомів організатори розташували баланси, рукоходи та тести не пам`ять, в результаті чого групи розтягнулися на відстань до 3 км по треку в залежності від успішного проходження вказаних перешкод. Якими крутими були підйоми, такими ж крутими були і спуски, які були екстремально швидкі та травмонебезпечні.
Організатори подбали про учасників та розташували достатню кількість пунктів водозабезпечення по треку, де можна було поповнити власні запаси та підкріпитися вуглеводневими сумішами. Вже до середини дистанції десяток людей евакуювали з схилів рятувальні команди у зв’язку з травмами та неможливістю проходження руху по треку. Було відчутно, що дистанція значно ускладнена порівняно з минулими роками і встановлення організаторами жорстких лімітів проходження вказувало на те, що Spartan вирішили звузити коло учасників, які беруть участь в Ультрі шляхом відсіву на чек-поінтах, а в подальшому на етапі реєстрації. Про це також було повідомлено всім на брифінгу напередодні старту.
Перша контрольна точка показала 25-26 км, що трохи збило учасників з планового руху, однак ці 3 км це були не додаткові в дистанції, а відстань в самих перешкодах, яка не врахована в чистий біг, однак врахована в ліміт часу. Також ця контрольна точка відсіяла перших 15% учасників, яким на лінії зрізали чіпи таймінгу та відправили відпочивати. Тут в першій зоні нас чекали наші пакунки з харчуванням, одягом та додатковим екіпіруванням. Це було обов’язковим, адже без ліхтаря маршали не випускали учасників на трек, а у зв’язку зі зміною температурного режиму була необхідність переодягнутися”.
Перша транзитна зона, 26-й кілометр…
Макс Путря, кросфітер, важкоатлет та не менш досвідчений Spartan racer, який ніколи не зупиняється на досягнутому.
“Мені подобається атмосфера Ultra-забігів, тут особлива АУРА, зовсім не така, як на Sprint чи Super. На старті ти відчуваєш спокій, гонка починається плавно, а головою ти ще не до кінці усвідомлюєш масштаб майбутньої події, хоча це моя третя Ultra. І це була найскладніша гонка, яку я долав. Організатори суттєво підняли планку забігу. Я так зрозумів, що зібравши досвід всіх попередніх гонок, вони зробили наймасштабнішу трасу за кількістю схилів, перешкод та кілометрів. В якийсь момент мені здалося, що траса складається лише з одних підйомів та спусків. Піднялися на вершину, виконали декілька завдань і знову спуск, а потім знов підйом та нові завдання… і так 9 разів. Таких яскравих відчуттів в моїх ногах ще не було… я навчився довгий час працювати зі спазмованими м’язами, не звертаючи на це уваги.
Позаду 26 км.. і вже якось легше…Нарешті транзитна зона із сюрпризом.. вона на 2 км далі, ніж було зазначено у регламенті. Я так і знав.. Час 3 години і 50 хвилин. Відчуваю, що вже виснажений, а в голові лише думки про те, що на 50 кілометрів повинен вкластися у 9-годинний ліміт, але розумію що організатори додадуть ще пару (а ні, накинули аж 5 км!). Треба квапитися і витратити мінімум часу на транзитну зону. Свої речі не брав, йду з`їсти декілька бананів та випити ізотонік, що надають організатори. Планував відпочити 3-4 хвилини, але тільки на 8-й хвилині змусив себе піднятися.
Вирушаю… і тут одна з найяскравіших перешкод… колючий дріт під гірку.. і такий довгий.. «колючка у колючці».. так би я її назвав. Тому що трава була суха, а на мені лише майка, тож спина, плечі та руки були всі в подряпинах, все по-дорослому, незрівнянні відчуття. Ладно.. все ж нормально..) одразу ж підйом на гору, стінки, через річку та бруд, кросівки всі в землі… забрався на гору.. Ці 2 кілометри колючого дроту здалися мені вічністю.. Згадав 8-значний пароль 2QDVSELF… а потім спуск)
Зустрів хлопців з рідного Харкова, вони стартували раніше і бігли разом. Це були Рома Гранкін та Саня Нежид. Яка приємна радісна зустріч, одразу ж піднявся настрій 😅Біжимо втрьох, жартуємо та обмінюємося інформацією, разом проходимо відро з щебенем. Хлопців періодично хапали спазми, дав трохи сольових зі своїх запасів. Біжимо під гірку, підйом плавний, але довгий. За ним різкий обрив. Серйозний, можна донизу довго кувиркатися або влетіти в дерево.. і нам саме туди вниз). Спускалися ковзаючи навприсідки 😅. Каміння летіло зверху, набираючи швидкість, було дуже небезпечно, декілька, навіть, пролітало в метрах від мене. Далі по річці, розумію що ще більше кілометра, пропоную хлопцям бігти і запевняю, що бігти – це безпечно. Так вони трохи протримавшись за мною таки відстали, чекати не став, думаю, потрібно скорочувати дистанцію і рухаюся перебіжками не зупиняючись. Навіщо розтягувати і без того отримане задоволення? Загалом з хлопцями десь 3-4 км разом подолали.
З річки, як ви вже здогадалися, підйом в гору… Табличка на дереві, читаю по співзвучності букв розумію, що наліво – партизанські окопи. Мені прямо і направо, шкода … гірочка класна – підйом через ущелину через струмок, бруд, каміння і гілки з дерев, насолоджуюся природою. Взагалі маршрут мальовничий по неходженим стежкам і ущелинах, по вершинам гір, де відкриваються надзвичайної краси панорами.
Зустрів знайомі обличчя, бачилися в Іспанії на НН6, привітав, дивлюся людині важко, каже що за мною не побіжить, буде потихеньку далі. Біжу на вершину, там на галявину, панорама неймовірної краси на долину, селище і ще на одну частину гірського хребта за долиною. У мене чергове завдання, стрибки зі зв’язаними ногами, це вже вдруге за сьогодні, а ноги то вже виснажені настільки, що я навіть присів від задоволення почуттів, і звичайно насолодитися панорамою. потім довгий спуск вниз і одна з приємних частин траси – 3,5 – 4 км біг через поле, можна надолужувати час і скорочувати кілометри, звичайно ж, долаючи перешкоди на шляху.
Приємна хвилинка, пункт гідратації з ізотоніками і водою, запиваю вуглеводний батончик. Скоро транзитна зона, мета наближається. Але на шляху ще одна стіна, знову на вершину, хвилини тягнуться і тягнуться, підйом медитативний, учасники знаходять палиці і піднімаються, спираючись на них, вдається обігнати ще кілька груп учасників, люди виснажені але привітно і ввічливо поступаються стежкою на обгоні, обмінюємося посмішками. Пам’ятаєте, як термінатора малюк учив посміхатися? Схожа ситуація. На вершині знову пароль XPW..E2P і щодуху, не шкодуючи їх, вниз з гори в транзитну зону! По дорозі ще завдання з перенесенням каменю і Burpee. Мотузкова піраміда і зона відпочинку, 8 годин 45 хвилин, вкладаюся в план 50 км за 9 годин.
І найяскравіші враження від відчуттів в ногах почалися саме з 49 км по 55 км. Саме цей 1 годину і 10 хвилин і стала «вишенькою на торті»…
Друга транзитна зона, 50-й кілометр…Фініш…
Інна Коваленко, тендітна та неймовірна сильна, бронзова призерка Spartan Race Ultra категорії Elite
“Стабільно відпрацювавши 50 км, я прибігла до другого чек-поінту, який за регламентом знаходився за 3 км до фінішу. Я розуміла, що маю достатній відрив від найближчої суперниці і що призове місце вже не віддам. Долаю довгу колючку, після якої починається крутий підйом, на вершині якого мене чекає другий меморі-тест. Дивно, що інколи я настільки концентруюся на подоланні дистанції в цілому, що навіть не можу пригадати послідовність перешкод 😆. Але ті вісім символів з хаотичного набору літер та цифр (до речі, таких наборів було два) відбиваються в пам‘яті ніби назавжди. Взагалі, на довгих дистанціях дуже важливою складовою є моральна складова, яка штовхає тебе бігти там, де хочеться піти пішки, яка змушує тебе не звертати увагу на біль в м‘язах, подряпини та пекуче сонце.
За меморі-тестом крутий спуск і нарешті я перед останнім підйомом. Місцями вже починаються судоми, але я навіть не думаю зупинятися. І ось та вершина… Я розганяюся на спуску наче і не було тих 52 кілометрів та 3500 метрів набору висоти. Вже видно стартове містечко, але організатори попіклувалися, щоб не все було так лекго. Перебігаю озеро і вже через 50 метрів це ж озеро треба перепливти. Далі гірська річка з бонусною колючкою в кінці. Стіна з канатом, висока піраміда, важке корито з камінням, ще одна колючка, традиційні бурпі на метанні списа, канат, стіна, вогонь… Я навіть не підіймаю рук… Просто фінішую, посміхаючись. Важко передати ту бурю емоцій. Відчуття спустошення, гордість, радість…Хочеться плакати. Адже це було найголовнішим стартом сезону. І все склалося саме в той день і час.
Відчуття вдячності у всесвіт та всім тим, хто підтримував та переживав за мене. Адже за два тижні до старту на Ultra в Словаччині я бігла 23 кілометри на Chornohora Sky Race, на фініші яких втратила свідомість через перевантаження та спеку, а ще пошкодила стопи і 4 дні не могла не те що, тренуватися, а навіть ходити нормально. Але, я встигла відновитися і досягти поставленої мети – потрапити в трійку призерів забігу Elite на одній з найважчих дистанцій Spartan.”
Результати просто вражаючі, а емоції – тим паче!
Тож готуємося на наступний рік 🙈
