Навесні всіх вразив переможний фініш українки Катерини Сербенюк у Німеччині. Тоді це був перший український п’єдестал на Spartan Race. На наступну перемогу чекати довго не прийшлося. Вересень видався не менш успішним. У загальному заліку стрімка та наполеглива Інна Коваленко впевнено зайняла першу сходинку, ще й на напрестижнішій дистанції Beast у Чехії, але не все пройшло так гладко, як би нам хотілося… І не зважаючи на те, що українки немає на фінальних фото з нагородження, результати змагань свідчать про зовсім інше. Перша українська перемога на Beast є, хай і без заповітної нагороди. Розповідь про це з перших вуст пропонуємо Вам нижче.
Бажання поїхати саме в Чехію, Ліберець було прогнозованим. Весною цього року я вперше спробувала забіг Super в Чехії, Кути над Десною. Там я посіла 10 місце. Хотілося більшого, тому вже в кінці червня був трифекта-вікенд в Польші, Криниця. До цього старту я готувалася, бажала увійти до трійки призерів. Але ряд помилок, нестача досвіду і в підсумку я посіла п‘яте місце у забігу Beast та шості місця у забігах Super та Sprint. Але я отримала регіональну медаль Польщі та свою першу трифекту. В серпні в мене були заплановані Гонка Нації в Одесі та 57 км трейлового гірського бігу з набором висоти понад 3000 метрів – Chornohora Sky Marathon.
Вересень був вільний від стартів і тому поїздці в Ліберець на Спартан нічого не заважало. А також, враховуючи, що там були забіги Beast та Super, в мене з‘явилася можливість першою з українських дівчат отримати подвійну трифекту і другу регіональну медаль (на цей раз Чехії) за один рік. Пріоритетним для мене звичайно був забіг Beast, оскільки спринтер з мене не дуже. Тому на Beast я зареєструвалася в категорію Elite, а на Sprint – в Competitive (в цій категорії нема грошової винагороди й інші кубки). На відміну від Криниці, в Ліберці я вирішила не ставити дуже амбіційних цілей. Адже в мене було багато стартів протягом літа. І ось, 23 вересня, ми в стартовому містечку. На щастя, погода вирішила не додавати нам перешкоди у вигляді дощу. Серед дівчат свого забігу я почала вже впізнавати обличчя конкуренток. Ось ми вже на старті, відлік, старт…
Швидко розпочинати я не стала, бігла десь шостою, тримаючи в зоні погляду лідерів. Першою ж перешкодою були ями з водою, щоб ми одразу відчули фірмовий знак Спартанів. Потім було небагато бігу і приємний сюрприз у вигляді озера (водичка була там не дуже тепла). Ну перепливли і тут ще цікавіше – Квест ( треба відзначити, що на Спартані квести досить складні: це хаотична комбінація з букв та цифр довжиною у вісім-десять знаків) і треба плисти у зворотньому напрямку. Після озера я змістилася на четверте місце. Потім знову біг і наступна перешкода – рукохід. Через мокру погоду труби були дуже слизькими і пройти його майже ніхто з дівчат не зміг і я також робила свої перші 30 бурпі. Потім були стіна, канат і колючий дріт, які не викликали труднощів. Після чергового бігового етапу був баланс (це колода, яка розташована під кутом), який завжди лоскотав мої нерви. Але в той день я його пройшла. Традиційно не підкорився мені спис і знову слизький рукохід. Цю частину дистанції я продовжувала посідати четверте місце. Перші дві вже були за полем зору, а третю я бачила. Після досить довгого бігового етапу та нескладних перешкод починалася дорога вгору. Тут я вирішила, що треба включатися і обходити третю, яка помітно втомилася. Мабуть, трейлові старти дали свої плоди і в Ліберці гірки та спуски я відпрацьовувала на належному рівні. І ось, я вже замикаю трійку лідерів і тепер треба було захищати призову позицію. Не знаю, звідки беруться ті сили. Звісно, я брала з собою пару гелей, але то інші сили. Вони прокидаються, коли ти ніби вже здувся, але воля не дає тобі зупинитися і штовхає вперед.
Ще однією з фірмових перешкод Спартана є мішки, які треба нести вгору. У довгу гору, а потім вниз. В Ліберці перед мішками нам додали ще сходи навколо площадки для стрибків з трампліну. Саме на мішках я побачила перших двох дівчат. Я зрозуміла, що вони не так вже і далеко. Треба було додавати. І підбігаючи до турніка, який потрібно пройти на руках, я побачила другу і вона робила бурпі. Такого подарунку фортуни не можна було втрачати. І ось, я вже на срібній позиції. Почалися спуски. Це не найсильніша моя сторона, але тут вони були досить легкими і було де розігнатися. Спитала у хлопця кілометраж – 20 вже позаду. Потім я почала впізнавати місцевість: стартове містечко вже недалеко. Почалися невеликі судоми на задній поверхні правого стегна. Але я не дозволяла собі навіть думати про це. Тут дуже мотивували люди та волонтери. Один підказав, що до першої лише 400 метрів. Інший своїм «подь, подь, подь» не дав мені перейти на шаг під гірку. І багато хто просто давав п’ять або виражав захоплення.
Ось я вже бачу стартове містечко. Підбігаю до гладкої стіни з короткими ланцюгами та зацепами і бачу лідера. Ми паралельно проходили ту стіну. Метрів 600 до фінішу. На передостанньому ланцюгу в мене звело руку, але я втрималася і дзвіночок сказав, що я пройшла… А лідер зірвалася… Я уявити не могла, що фортуна двічі мені посміхнеться. Скелю з кубиками я пролетіла. Потім треба було насипати щебню руками у відро та пройти чимале коло. Але мене вже важко було зупинити. Остання яма з водою, скеля під кутом. І ось вона – фінішна стіна. Перестрибую вогонь і перетинаю фініш. Першою… я не могла повірити, навіть у волонтерів спитала, чи перша. Так, перша…
Але фортуна дужа капризна. Після перевдягання я пішла у фінішну палатку, де був екран з результатами. І не побачила себе на першому місці. Не могла зрозуміти, що не так. Бурпі завжди робила чітко, все рахувала. Знайшли організатора, почали з‘ясовувати причини. Виявилося, що під час реєстрації я використала промокод, який зробив мене частиною команди і виключив із індивідуального заліку. Було не зрозуміло, чому, адже я не реєструвалася в категорії team. Організатори показали розділи правил, де все було прописано. Сказали, що їм шкода, але вдіяти вже нічого не можна. Як я тоді була зла на того друга, який дав цей промокод і не попередив про такі умови. Але винити потрібно було лише себе. Треба було читати правила і не довіряти нікому. Жахливим було ще й те, що на другий день змагань я також випадала з індивідуального заліку. Я була дуже засмучена. Але завдяки Спасіченко Сергію, в мене з’явився шанс. Він дізнався, що перед стартом ще можна помінятися реєстраціями з іншим учасником. Чесно, в тому стані після Beast, я б не шукала і не прохала нікого. Але Сергій знайшов жінку, яка погодилася. І хоча спринт я взагалі не полюбляю, я змогла посісти друге місце. Це був невеликий втішний подарунок. Зараз, я по-іншому дивлюся на це. Все, що трапляється, трапляється не випадково. Нехай, я не отримала призів. Проте я здобула впевненість в своїх силах та розуміння, що можу перемагати навіть на Спартані (після Польші я була трохи розчарована в собі). А також, за рік я отримала дві трифекти та дві регіональних медалі різних країн.
Після дуже насиченого літа, я вже завершую сезон. Зараз мені треба зосередитися на роботі, адже спорт – це лише моє хоббі. І на якісну підготовку треба багато часу, якого зараз не вистачає. А також потрібен відпочинок і відновлення для нових цілей і стартів. Але на кінець жовтня в мене запланований ще один дуже цікавий і одночасно складний старт. Я буду бігти 60 трейлових кілометрів з набором висоти понад 1800 метрів – Cappadocia Ultra Trail в Туреччині. Там дуже цікава і красива місцевість з ландшафтом вулканічного походження, яка внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Щиро Ваша Інна Коваленко
