Вітчизняна легка атлетика може пишатися здобутками та іменами спортсменів, але іноді ми забуваємо, що за медалями та перемогами стоїть і кропітка робота тренерів. Така робота знаходиться в тіні, її не вшановують п’єдесталами та часто просто забувають. Проте, всі  люди пов’язані з легкою атлетикою розуміють, що ключ до успіху знаходиться саме в руках тренера і його тренерського таланту. Якщо говорити про найвищі здобутки українців, а саме світові рекорди, на пам’ять одразу приходять прізвища БубкиСєдих та Кравець, але мало хто зможе продовжити цей логічний ряд прізвищами ПетроваБондарчукаКушніра. Вони і є тренерами відповідних світових рекордів.

ЖА отримала нагоду поспілкуватися з Миколою Миколайовичем Кушніром, тренером легендарних 15,50 в потрійному у виконанні Інеси Кравець. Постать Миколи Миколайовича в сучасній легкій атлетиці обмежується лише пам’яттю “старожилів”. Це й не дивно, адже останні легкоатлетичні тренування Миколи Миколайовича датуються далеким 2003 роком, а до цього, і вже довгий час після він знаходить застосування власним здібностям у футболі, фігурному катанні та тенісі. Але про все по черзі!

Початок

Є такий район в Києві – Дарницький, там є клуб залізничників, і в 67 році, закінчуючи 1 клас, я пішов туди записатися на акробатику. Але не довго я займався акробатикою, відверто було нудно. Після – потрапив з друзями на боротьбу, але за півроку лишився там один і прозаймався 3 роки, можливо і продовжив би, але через дитячу недбалість отримав поріз руки, півроку навіть писати не міг, і до кінця 6 класу дуже витягнувся в зрості – 176 і був худорлявим, тож не зовсім підходив для цього виду спорту.  І ось, я потрапив на змагання з легкої атлетики.

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів

Легку атлетику любили в школі. Один з вчителів фізкультури Степан Мінович навіть підготував рекордсменку світу з метання спису, Коняєва – така була. Так, раніше школи були, я зараз згадую, відкриваєш підсобку вчителя, а там і купа гранат, списи, м’ячі для метань, і молоти на гвіздочках висять. І тут ці змагання, будучи в 7-му класі, я виграв 100 метрівку у хлопців на рік старших, пробіг 12,8 по піску. Наступні роки їздили в манеж в училище на Печерській, багато часу почав витрачати на тренування і зрозуміло, що запустив навчання.

Перші результати та вибір заняття на все життя

Тренування дали свій результат, після 7-го класу на змаганнях в Ялті стрибнув в довжину 6,68. З розповідей знайомого футболіста дізнався про умови в спорт інтернаті, акцент на тренуваннях та лояльність вчителів загальношкільних предметів мене підкупила. Сам поїхав туди, знайшов де легка атлетика, познайомився з тренером Поповим Анатолієм Нікіфоровичем і почав займатися. Веселі були часи, аби не спокійна та врівноважена вдача Анатолія Нікіфоровича, мене певно б разів 5 виключили з інтернату. Ну ви розумієте, моя активність не обмежувалася заняттями легкої атлетики. І оскільки цієї активності було хоч відбавляй, почав концентруватися на десятиборстві, чим в подальшому і займався. Після цього вступив в наш “інфіз” до Володимира Гамалія, тренер по десятиборству, але на той момент його призначили комендантом гуртожитку, тож на тренування він часу не мав. Покрутився я так місяці зо три, ну і що робити, пішов до Білих Микола, він тоді відповідав за спортивну частину на кафедрі, з питанням, що хочу в групу до Анатолія Акимовича Коваленка, тренера Леоніда Литвиненка, срібного призера мюнхенської олімпіади. Про таких людей говорять “тренер від Бога”, він просто чудовий, я в нього набрався безмежної кількості знань.

В інституті фізкультури я провчився 10 років з перервами, декілька разів писав заяву по власному бажанню, потім повертався. Батьки вже відговорювали, казали та скільки можна, йди працюй, але куди ж, тренування були на першому місці. В 81-му році виконав майстра спорту з десятиборства, але вже тоді розумів, що особливих подальших перспектив не мав, зі зростом 181 там нічого робити, мав би під 190, думаю, міг би показати зовсім інші результати. Десь в той же період мені порадили спробувати себе в бобслеї, цей вид спорту лише починав зароджуватись. Тож після розмови з старшим тренером Галунко Георгієм Семеновичем займався бобслеєм 3 наступні роки. Майстра спорту мені так і не присвоїли, хоча і мав в своєму активі бронзу всесоюзних змагань, але саме в той рік за бронзу не давали звання.

Після закінчення інституту в 1986 році пішов працювати в РУВФК, там де і навчався. Півроку лише оформлювався, зібрав купу підписів і підтверджень для можливості приступити до роботи. Займався там з десятиборцями, мав непогані результати, але в час перебудови стало скрутно з грошима, тож довелося шукати альтернативи. Саме в цей час мені запропонували приєднатися до новоствореного спортивного клубу Сергія Бубки. Тож з 1990 до кінця 1994 року я пропрацював в клубі, де тренував чоловіка Інеси Кравець Сергія Осипчука, він у мене з жердиною стрибав 5,60. Пізніше Сергій пішов у бізнес, а я почав займатися адміністративною стороною роботи клубу, в основному відповідав за візи, готував документи, постійно їздив до Москви у візові центри, тоді в Києві практично не було іноземних дипломатичних місій, за виключенням декількох. А оскільки старти у Сергія Бубки були по всьому світу, доводилося попітніти. Справа в тому, що в більшості випадків доводилося подаватися на візи без паспорта, і в більшості випадків вдавалося домовлятися, і підвозити паспорт вже після розгляду документів. Та лише в Японському посольстві таку практику не вітали, і на мої вмовляння про необхідність візи для рекордсмена світу, вони відповіли, що навіть японський імператор Хірохіто не зміг би так зробити.

UNITED STATES – JULY 31: LEICHTATHLETIK: Dreisprung Frauen ATLANTA 1996 31.7.96, Inessa KRAVETS/UKR GOLD – MEDAILLE (Photo by Lutz Bongarts/Bongarts/Getty Images)

Інеса Кравець

Якось в Одесі був випадок на зборах, певно, в році 1993, зібралися в затишному місці  декілька представників легкої атлетики в тому числі і Анатолій Голубцов, де він обережно і відкрив таємницю про свій від’їзд на роботу в ОАЕ. Саме тоді я і озвучив бажання попрацювати з Інною, вже тоді ми тісно спілкувалися, адже тренував її чоловіка Сергія.

І ось, через декілька років, вже коли Сергій завершив спортивну кар’єру, а я пішов з клуба Бубки, у мене дзвонить телефон. На іншому кінці дроту чую голос Сергія, – “Коля, Голубцов поїхав!” Чесно зізнаюсь, на радощах не спав 2 дні, це величезна вдача та відповідальність коли до тебе приходить такий спортсмен, адже тоді в Україні рівня Інеси був лише Бубка, а зараз, зрозуміло, нікого не має.

Так і почали працювати з Інесою Кравець, десь з січня-лютого 1995 року. Спочатку було все на зубах, кожне тренування було як “бадання”, працювали, одним словом, на виживання, чи спортсмен тренера, чи навпаки (посміхається, прим. ред.). Початок роботи з Інною був дуже важким періодом в моєму житті, саме в цей час від цукрового діабету помирала моя мати, тож я кожного ранку їздив за місто до неї, потім повертався в Київ на тренування на тоді ще Республіканський стадіон. Важко було в тренуваннях поки результати не почали рости. Потихеньку від старту до старту в потрійному: 14,20, 14,34, 14,45, також продовжує виступати і в звичайних стрибках, де також показує стрибки за 6,80, от тоді вона дещо заспокоїлася. Потім на серії міжнародних стартів, якраз перед ЧС, вона показала 14,82 і період “бадання” в тренувальному процесі завершився, тренер переміг!

Побудова тренувального процесу цілком захопила мене, іноді ідеї по роботам приходили вночі, прокидався і сідав працювати. Лінійного тренувального плану не мав, все будувалося конкретно під настрій та стан спортсмена, мав одразу до десяти варіантів. Наша робота досягнула такого рівня, що я визначав готовність Інни по першому найменшому її руху. Ще до реконструкції НСК зі сторони Бессарабських воріт був заїзд, куди дозволяли заїжджати Інні, так от, по тому, як вона виходила з авто, по тому як вона робила свій перший крок, я одразу визначався з роботою на тренування.

На чемпіонат світу мене не взяли, хоч Інеса і просила, але бюрократія перемогла. Була можливість поїхати туристом за власний кошт, вже навіть гроші знайшов, але в останній момент чоловік Інеси мені відмовив, та й справді, ходіння туристом навколо стадіону могло і перешкодити спортсменці.

Перший вид на ЧС у Інеси довжина, і вона не потрапляє до фіналу. Вітер крутив в різні боки, тож ще декілька топових атлеток не змогли потрапити у вітер і зупинилися в кваліфікації. Це був вже п’ятий день ЧС і в України найкраще аж п’яте місце у Жанни Пінтусевич-Блок, а вже наступного дня Інеса показала 15,50! Золота медаль та рекорд світу, досі діючий рекорд світу!

А далі почалась підготовка до Олімпійських Ігор!

Наступну частину інтерв’ю про олімпійське золото, подальшими перипетіями долі тренера Миколи Кушніра та його аналіз легкоатлетичної дійсності нашої країни читайте тут.

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів