Марафон… що це? Для когось це мрія, свято, виклик. А для мене це іспит. Перевірка боєм. Перевірка роботи, яка була проведена у підготовці до цього старту. Марафон починається не на стартовій лінії – він починається з ідеї, вибору старту та початку підготовки. А закінчується….. хіба він закінчується?) після фінішної арки ще є ейфорія, емоції, роздуми і відновлення. А далі все по колу. І перед вами історія мого марафону у Парижі.
Ідея. Бігати марафон двічі на рік – весною і восени найбільш розповсюджена практика. Тож питання постає у тому де і коли саме. Доля мого весняного марафону була вирішена заздалегідь – головним призом у Біговій Лізі Run Ukraine-2016 була участь у Паризькому марафоні. Потужний марафон чарівним містом це цікаво, тому оцінивши ситуацію вирішила позмагатися за цей приз. І підіймаючись на п’єдестал пошани на кожному з етапів Ліги, здобула перемогу у підсумку, а разом і з нею путівку до Парижу.
Підготовка. Взагалі я люблю весняні марафони, коли підготовка проходить взимку, немає страшної спеки і немає купи стартів, які спокушають підкорегувати тренувальний план. Як своєрідний подарунок на день Святого Миколая я почала 16 підготовчих тижнів тренувань. Знаю та розумію, чому план має бути персоніфікованим, але тренування проходили за програмою Garmin Connect, і вже під свої потреби вносила певні корективи. Так змін зазнали тренування на перших тижнях підготовки: спочатку через хворобу, трохи згодом через участь у тренувальному зборі зі спортивного орієнтування, ну і на заключній стадії підготовки – скоротила кроси, які вважала занадто довгими. Перевага цього плану – тренування досить динамічні і не забирають багато часу – не більше 10 годин на тиждень, що для працюючої людини є однозначним плюсом. Відповідно і об’єми не вражали – мій максимум сягнув 110 км на тиждень. План передбачав зазвичай 2 швидкісні роботи, фартлек по гірках, довгий крос та кроси. Для відновлення пропонувалися дні відпочинку, плавання, розтягування, йога чи пілатес та я додала ще вправи з blackroll і, звісно, баню. Також за планом була ЗФП, яку робила у форматі табати – 6 інтенсивних вправ, кожну з яких виконують 8 підходів по 20 сек через 10 сек відпочинку, а між вправами 1 хвилина на відновлення.
Вже традиційно перевіряла поточну форму стартами у манежі: двічі пробігла 3000м. І хоча підготовка до 3000м та 42,195 км досить відрізняється, можна побачити чи є зміни та який стан наразі. Прикро, але і цього року я не отримала бажаного результату. Ще одним контрольним тренуванням мав стати напівмарафон на 10-му тижні підготовки. Але знайти старт не вдалося, тому бігла 21 км у рамках тренування. Звісно, не було відповідних емоцій, організації та драйву, але і не лишилась наодинці – мала персонального пейсмейкера, який був ще й групою підтримки) Задача була пробігти по 4 хв/км та набігала зайві 1,5 хвилини. Звісно, можна розповідати, що були несприятливі погодні умови, відсутня конкуренція і т. д. але навіщо?А ось здаватися не можна – потрібно продовжувати підготовку.
Мотивація. Чотири місяці підготовки були досить різні – і через температурні показники, і через власний настрій, і через результати на тренуваннях. Були моменти, коли здавалось, що все пропало і дарма я цим займаюся, але часом здавалося, що вже й не все так погано) Після Київського марафону мені запропонували взяти участь у зйомці ролика про біг, сказали, що будуть і інші види спорту. Тоді я сприйняла це як популяризацію здорового способу життя і з радістю погодилась. Як виявилося, знімали рекламу для телеканалу, але досвід все одно цікавий. Промо-кампанія була присвячена лідерству, в ній підібрані досить влучні слова. Найбільше мене зачепила фраза “що означає бути лідером? Це ставлення до своєї справи та до життя, це брати на себе більше, ніж інші…“. І на відео цим самим лідером була зображена я, тож у “складні” моменти вмикала цей ролик та зміцнювалась духом. Звісно, не обійшлося без підтримки близьких людей, які вірили, що я зможу.
Париж до. Подорож переможців Бігової Ліги почалася в п’ятницю, 7-го квітня. Разом зі мною за новими враженнями відправився Олександр Мозговий, який зумів вразити своїм режимом сну: з 19 до 3-4, а зранку (чи це ще вночі?) вже мчав на тренування. На пересадці в Амстердамі випадково зустрілися з Тетяною Вернигор, яка також летіла на марафон. Вона думала про Ганновер, ми про Париж, але розмовляли наче про той самий старт) Дісталися до готелю вже ввечері, майже о десятій, але побігати після дороги це святе – тож перевдягнувшись у спортивну форму рушили вивчати місцеві краєвиди. Я була вже в Парижі у далекому 2010 році на шляху до ЧЄ серед юнаків зі спортивного орієнтування (EYOC), тож мала певні враження та очікування від міста, але цього разу воно мене здивувало і налякало. Я побачила не центр з туристичними об’єктами, а справжнє живе місто з його проблемами та, навіть роблячи “знижку” на вечір п’ятниці, картина виходила невтішна.
Дуже хотілося отримати приємні емоції від Парижу, тож у суботу вдень рушили за стартовими пакетами через відомий Нотр-Дам де Парі. Вранці прибиральні машини попрацювали на славу, тож можна було сміливо йти вулицями міста. Тихе приємне місце, ще не сповнене натовпами туристів оновило приємні спогади та вже в гарному настрої рушили на Експо. Великий павільйон зі стійками видачі номерів, брендованих рюкзачків, плакати для фото на згадку, величезний плакат з 57-ма тисячами імен учасників цьогорічнного марафону, демонстрація пунктів харчування та інформаційні стійки. Ну, а далі – очі розбігаються: креативні стенди для фото, які надсилаються на електрону пошту чи роздруковуються прямо на місці, магазини з сувенірним одягом, виставка спортивного одягу та аксесуарів на будь-який смак, реклама інших не менш цікавих бігових подій, семінари і смаколики. Обійти всіх не було просто можливості та сил – наступного дня важлива подія – Марафон. Втомлені, але задоволені рушили до готелю. Смачний гарячий обід-вечеря і сон – саме те, що було потрібно напередодні старту. Досить ранній старт для марафону, порівняно з тими, у яких я приймала участь – 8:20 за місцевим часом, а ще потрібно доїхати, лишити речі, трохи розім’ятися та протиснутися у відповідну стартову зону, усе це передбачало ранній підйом. Хоча як ранній? – доволі звична для мене 5-та година ранку.
Подивившись відео маршруту за кілька днів до від’їзду, мабуть, вперше зрозуміла чому трасу прокладають визначними місцями. І навіть сама замислилася – чи не побігти марафон у задоволення й зробити бігову екскурсію містом? Та все ж таки вирішила спробувати побігти на результат, ну а якщо зовсім важко буде – помилуватися краєвидами.
Безпосередньо марафон. День, коли все мало статися, настав. Прокинулась я легко, часу було достатньо і без поспіху після бадьорого душу почала збиратися. Знаю, є такий звичай – збирати необхідні речі ще перед сном, але що тоді робити зранку я не знаю, то ж ввечері планую що саме вдягну і що візьму з собою, а вранці вже втілюю ці думки. Це мене заспокоює та налаштовує. Вранці вулиці були безлюдні, та вже в метро я знайшла відповідь на своє питання “де ж всі? хіба ми якось не так їдемо?” – з кожною станцією в метро ставало все більше людей у спортивній формі та з символікою марафону. Вже в той час я відчувала себе частиною чогось великого та значного, відчувала себе “у своїй тарілці”, а це надихає! Від Тріумфальної арки шляхи розходилися: до старту та до фінішу. Мій шлях був до фінішної зони. Цей марафон наймасштабніший у моїй практиці, тож я очікувала натовпу та постійних черг, але і у фінішну зону, і у до камер схову я потрапила без проблем, єдина черга, у якій мені все ж таки довелося відстояти – до туалетів. З фінішного містечка побігла до стартового і вже дорогою до своєї стартової зони встигла трохи розім’ятися – розмістити 57 тисяч людей – то займає багато місця)
Ще трошки предстартових вітань та очікування у натовпі, і пролунав стартовий постріл. Перші км, як завжди, швидкі та легкі, навіть попри те, що стримуєш себе. Та вже на другому км наче опанувала себе і згадала, що потрібно знайти когось, стати за ним та спати до 30-35 км. Марафон хоч і чисельний, але знайти такого провідника мені не вдалось 🙁 тож єдине, чим собі допомогла – вирішила не дивитися по сторонам, а лише на зелену лінію, яка вказувала на оптимальний шлях. Кілометрові позначки змінювалися швидко, пункти харчування освіжали, тінь та спекотні ділянки траси чергувались. Погода у марафонський день не була оптимальною – видався найспекотніших день з тих, що ми провели в Парижі, натомість не було вітру та опадів, тож не лише бігли, а й засмагали. До 30-го км все йшло чудово – темп трохи вищий за 4хв/км, відмінне самопочуття та надії втілити власні амбіції. А потім власне і почався марафон. Марафон це коли важко, відчуваєш втому та скованість, але продовжуєш бігти, бо ти марафонець. Час невблаганно плинув і вже тепер щокілометрові позначки зустрічалися все рідше. Тоді з’явилась думка, а може рахувати відстань у милях – їх всього 26, це значно менше ніж 42 км) Одне з найчастіших питань, які задають марафонцю – про що ж він думає поки біжить. Мабуть, у кожного своя відповідь. Я, наприклад, оцінюю своє самопочуття та темп – чи не зашвидко/ занадто повільно бігу, а після 15 км на кожному 5-му вираховую на який час можу претендувати. Та після 35-го км мені вже не хотілось нічого рахувати, та навіть дивитися на годинник – а який сенс, якщо потрібно бігти швидше? лише подумки підтримувала себе, стверджуючи що зможу так і добігти. В такі моменти, здавалось би, звичайне слово “Ukraine”, яке лунало від вболівальників надавало сил принаймні на найближчі метри. Крок за кроком я наближалась до мети – фінішної арки, під нею час на годиннику зупинявся. А що потрібно спортсмену після фінішу – медаль, а разом з нею я знайшла і визнання. Поки йшла фінішним містечком, чула привітання та захоплення від волонтерів, саме вони дали мені відчути певну гордість – ще не так багато людей фінішувало, а я подолала непросту дистанцію, та й дісталася фінішу 17-ю серед жінок – це також чогось варте. Коли є медаль на шиї, наступне що шукаєш – пункт масажу. Цього разу я трохи помилилася і замість пункту масажу натрапила на медичний – але і тут мені допомогли. Юна дівчина під наглядом поважного лікаря перевірила мій стан, вправно знайшла проблемні місця та полегшила біль крапковим масажем. Ще трохи фото на згадку, переодягтися та повільний кроком на вихід із фінішної зони.
Париж після. Під Тріумфальною аркою на мене чекала Ксенія – людина, яка захоплює та надихає. Вона нагодувала місцевими стравами та провела екскурсію містом. Саме з нею я виявила, що бігла повз Ейфелеву вежу, але навіть не помітила цього) прогулянка тривала годин шість, тож я добре “зам’ялася” після марафону. Пройшла і найпопулярнішими туристичними об’єктами, і просто приємними місцями, і сувенірними лавками. Та нарешті під вечір дісталася готелю, душу, blackroll-у та постілі. Питаннями та привітаннями завершився мій марафонський день, а наступний розпочався відновлюючим кросом. І знову приємні враження – парк на світанку, сповнений чарівною тишею і поодинокими бігунами, тоді я й прийняла рішення провести решту Паризької подорожі не на Єлісейських полях, а у цьому затишному місці. Ну а ввечері ми вже повертались додому і знову зустрілися з Тетяною Вернигор на пересадці. Разом з нею була і Наталія Легонькова. Я привітала їх з гарними результатами (Наталія зайняла 2-ге місце, а Тетяна 4-те), а натомість одні з найшвидших марафонок України привітали мене.
Підсумки та плани. Паризький марафон мені сподобався, він вартий того, щоб взяти у ньому участь. І хоча на останніх км все пішло не за планом, я залишилась задоволена. Попереду відпочинок і пошук нових тренувальних методів, адже не можна повторюючи те саме сподіватися на новий результат. Ну а кращий відпочинок – це зміна виду діяльності і на мене чекає ще один цікавий і непередбачуваний вид спорту – спортивне орієнтування. Спробую втілити свої амбіції тепер там.