Чемпіонат України з легкої атлетики у приміщенні очима допитливої марафонки

19-21 лютого 2017 року у м. Суми відбувся Чемпіонат України з легкої атлетики у приміщенні, який став головним етапом відбору на Чемпіонат Європи.

У перший день змагань відбувалися переважно кваліфікації. Але вступили у боротьбу за нагороди багаторобці: дівчата за сумою п’яти видів одразу ж розіграли медалі, а чоловіки залишили два види на другий змагальний день. Також у перший день було розіграно комплекти нагород у стрибках з жердиною.
У п’ятницю я стежила за подіями у Сумському манежі завдяки трансляції ФЛАУ. До ведучої трансляції Ольги Ніколаєнко завітали зіркові гості (Ганна Касьянова, Іван Гешко та інші), які коментували певні види та розповідали своє бачення перебігу подій. Також порадували онлайн результати. Особливо цікаво та зручно було слідкувати за технічними видами – одразу видно яка встановлена висота, яка спроба, хто виконує та хто наступний. І якщо відео картинка не завжди показувала вид, який цікавить, то можна було слідкувати за результатами наживо.

У суботу, в другий змагальний день, спостерігала за перебігом змагань вже безпосередньо на арені. Вже не раз чула про швидкий сумський манеж, що радував багатьох спортсменів отриманими результатами. Тут і правда приємно не лише виступати, але і просто знаходитися. Зручні роздягальні з шафками під ключ для речей, трибуни з програмками розкладу змагань, нормативами та здобутками атлетів Сумщини. Судді у характерних малинових піджаках та їх злагоджена робота.
Марафонка допитлива, а тому одразу виникли запитання. Чому деякі спортсмени з технічних видів навмисно роблять заступ, якщо їм не сподобалась спроба? Можливо не бажають асоціюватися з поганим результатом? Але ж це наче зійти на марафоні – хіба відсутність результату краща за поганий? Мені здається, треба вміти дивитися в очі невдалим спробам та боротися до кінця. На спринтерських дистанціях між командою “увага!” та пострілом минає, здається, ціла вічність! – про що думає спортсмен, що відбувається в його голові? Тут і не розслабишся – потрібно бути сконцентрованим, щоб вчасно вилетіти як пружина.

Спостерігала за розминкою чоловіків-багатоборців перед стрибками з жердиною. Чула від учасників якісь “магічні” слова, наприклад “чотири сорок – стійки шість”. Що воно означає? Чотири сорок – це висота, а ось “стійки шість”? Як з’ясувалось, це відстань стійок для планки від місця безпосередньо над задньою поверхнею ящика для упору жердини до 80 см у напрямку до місця розбігу. А ще мене дійсно захоплює товариський дух спортсменів – хоч і суперники, але підтримують один одного. І в якомусь сенсі заворожує спілкування між спортсменом та тренером, який може підказати що підкоригувати, щоб отримати кращий результат. Цікаво спостерігати і за стрибунами: і вертикальних, і горизонтальних стрибків – як вони ходять, вимірюючи стопами відстань для розбігу 🙂

А ще я вперше на власні очі побачила Аліну Шух – молоду, але вже титуловану українську атлетку. Та й взагалі багатоборці дуже цікаві атлети, які вміють поєднувати здавалось би непоєднуване! – такі різні бігові та технічні види. І мабуть, який вид більш вдалий – так і виглядає спортсмен.

Під час вечірньої сесії я занурилася у змагання ще глибше, можна сказати, спостерігала зсередини – взяла участь у одному з видів змагань – 3000 м. У стартовому протоколі було заявлено 22 учасниці! І майже всі вийшли на старт.

Але найбільш очікуваним видом для мене були жіночі стрибки у висоту. Зацікавлення до цього виду у мене виникло завдяки киянкам: Ірині Геращенко та Юлії Левченко. Очевидно, що небайдужа до стрибків не лише я – глядачі на трибунах гаряче підтримували кожну спробу та вітали вдалі, а коли Левченко, виконуючи останню спробу попросила тишу, всі завмерли.
Але технічні види цікавлять не лише завдяки естетичній насолоді, а й  вмінню спортсменів розпоряджатися часом. У бігових видах все просто – є розклад згідно якого ти точно знаєш коли відбудеться твій старт. А, наприклад, у висотників є 3 спроби на висоту та певний час на виконання кожної з них. Але ж заздалегідь невідомо скільки кожний спортсмен використає часу для стрибку і з якої спроби він візьме висоту. Тож спрогнозувати коли саме ти будеш стрибати складна задача. Можливо, це і не має такого великого значення та потрібно вміти вчасно “виключатися” щоб не перегоріти і “вмикатися” щоб показати результат. Хтось бере з собою рушник, щоб можна було полежати між спробами. Бачила я і фоам роллери у секторі, хоча як користуються не помітила – можливо, змагання завершилися досить швидко.

Зазвичай марафонців на фініші чекає не лише медаль, а і масажна зона. Така зона була встановлена і у манежі, де масажисти працювали з провідними атлетами, готуючи їх до старту та відновлюючи після фінішу. А також був встановлений такий собі пункт самомасажу від представників компанії BlackRoll, де кожен бажаючий міг  скористатися фоам роллерами.

У заключний третій день змагань відбулися виставкові забіги на 200 м,  фінальні забіги на 1500 м і 3000 м з/п, естафети 4*400 м та фінали стрибків у висоту у чоловіків та потрійних стрибків у жінок та чоловіків.
Мене зацікавили “розбірки” у чоловіків на 3000 м з/п. За тиждень до Чемпіонату Василь Коваль, Роман Ростикус та Костянтин Коляда змагалися на дистанції 2000 м з/п, Роман і Василь вирвалися вперед і до передостанньої перешкоди Коваль вів забіг. Та Ростикус швидше подолав перешкоду і фінішну пряму. Тож цього разу я очікувала певного реваншу. Коваль не став очолювати забіг зі старту, а вперед із суттєвим відривом побіг Ростикус. Але відстань між ними поступово зменшувалась і вже другу частину дистанції на пів корпусу, але випереджав Василь. І знову передостання перешкода – Василь зачепився і фінішний ривок швидше та більш впевнено зробили представники Львівщини.

Зазвичай естафети дуже видовищний та напружений вид змагань. Але в жіночих забігах контактної боротьби не було – лідери були визначені вже на першому етапі та дівчата змагалися з секундоміром. У чоловічих естафетах не було все так однозначно, тож вболівальники мали змогу “полоскотати собі нерви”.

Завершуючи, хочу сказати, що мені було приємно знаходитися на трибунах, в оточенні людей, які цікавляться легкою атлетикою, які підтримують спортсменів, пишаються їхніми здобутками та переживають  разом з ними успіхи та поразки. Величезне дякую за небайдужість.