Олімпійська чемпіонка світова рекордсменка зі стрибків у висоту Ярослава Магучіх дала цікаве інтерв’ю пресаташе Федерації легкої атлетики України, Ользі Ніколаєнко. Розмова вийшла на сайті sport.ua.
Обговорювали, звісно, вже легендарний сезон 23-річної атлетки. Нагадаємо, 2024-го вона побила рекорд світу, що тримався 37 років, виграла Олімпійські Ігри, Чемпіонат Європи і втретє – фінал Діамантової ліги. Таким здобуткам передувала надзвичайна робота на тренуваннях, зокрема Ярослава та її наставники – Тетяна і Сергій Степанови, кілька разів змінювали розбіг. А ще вирішили більше стрибати на тренуваннях, ніж на змаганнях.
– За цей рік ми двічі змінювали розбіг. Спочатку взимку, коли намагалися зробити перші два кроки більш біговими. Зрештою, сезон у приміщенні я почала з 2,04.
Весною, на передсезонному зборі в Португалії, вирішили робити 11 кроків і на 12-й відштовхуватися. Так стрибає Тамбері, у якого є необхідні для цього швидкість і сила. І якщо минулого року я не могла теж так зробити, оскільки мені бракувало цих якостей в достатній мірі, то зараз я стала швидшою і сильнішою. А з таким розбігом є більше часу в дузі на необхідні для відштовхування речі.
Саме тому й вирішили не так багато виступати, а більше стрибати на тренуваннях.
Світовий рекорд Ярослава Магучіх встановила на етапі Діамантової ліги у Парижі, піднявши планетарну планку до 2,10.
В інтерв’ю відповідає на питання, про що думала, пролітаючи над рекордною планкою.
– Я нічого не встигла подумати. Коли перелітаю через планку й навіть коли починаю бігти, в мене вже все відключається і я на автоматі виконую те, що напрацювала. Але в той день, коли збиралася на змагання, фарбувалася, у мене виникло відчуття, що має статися щось неймовірне. Мій внутрішній світ ніби підказував, що в цей день можу побити світовий рекорд. І коли 1.95 подолала з другої, думаю собі: я ж прийшла бити світовий рекорд, потрібно просто виконувати спроби й не витрачати енергію.
Потім стрибнула з другої 2,07, ще й була тоді після травми й ніби як варто було б завершувати, але все ж вирішила спробувати 2,10. У той момент промайнула думка про те, яке свято буде в Україні, якщо мені вдасться, і я з таким веселим обличчям давай-но стрибати – і з першої спроби злітаю на світовий рекорд!
Приземляюся, планка ще хитається, і я швидко з матів! Це ж світовий рекорд! Спочатку не повірила навіть. А потім побігла до тренерки, у неї очі вже мокрі. Я стою з нею і обоє лише кажемо: «Нарешті».
Це був довгий шлях до мрії побити світовий рекорд, який до цього стрибка комусь навіть здавався неможливим. Він тримався 37 років, було кілька спроб його перевершити, але ніхто цього не зробив. І тут приїхала я, українка, ще й у такий важкий для нашої країни час, і стрибнула. Тоді я вписала своє ім’я в історію, і тепер саме воно й «Україна» буде писатися у всіх стартових протоколах.
Звісно, в інтерв’ю торкнулися і питання про наступну мету зіркової української спортсменки.
-Особисто я після свого світового рекорду довго відходила. Організм витратив на це стільки енергії, що я дні чотири просто ходила й нічого не могла робити. Хоча ментально я вже була готова до цієї висоти. А фізично – так і ще раніше, ще коли стрибала 2,06 у приміщенні й 2,05 у Брюсселі. Але тоді, можливо, психологічно все ж не була такою стійкою.
Зараз уже готова й сама хочу перевершувати 2,10, але це рекорд. Це висота, яку люди інколи стрибають один раз і все. Та мені хочеться вище. Думаю, до 2,15 можна стрибати – є такі сили.
Ярослава Магучіх втретє цього року визнана спортсменкою місяця в Україні