В 2016 році Жорстка Атлетика познайомилася з новообраним віцепрезидентом федерації Володимиром Рудюком (про тодішні цілі можете почитати за цим посиланням). І, ось, через 7 років ми повторили наше спілкування в дещо розширеному форматі. За цей час Володимир Петрович не лише закріпився в керівництві Федерації, але й пройшов чималий шлях розвитку та відновлення легкоатлетичних, і не тільки, інфраструктурних об’єктів.
Володимире Петрович, востаннє ми спілкувалися 2016 року у Білій Церкві, Вас тоді щойно було обрано на посаду віцепрезидента ФЛАУ. Тоді Ви сказали, що одним з головних напрямків своєї роботи бачите розвиток інфраструктури – в першу чергу стадіонів. За ці 7 років як з цим справи, на Вашу думку?
Однозначно відповісти не можу. Почну з себе: рівно 10 років тому, у 2013 році, я очолив Федерацію легкої атлетики Волинської області, і потрібно було з чогось починати, створювати умови. Після підписання меморандуму і реалізації нашого проєкту “Луцький стадіон “Авангард” і розминочний стадіон, у нас щороку проводився чемпіонат України, відбори на Олімпійські ігри, і 2019 року провели командний Чемпіонат Європи. Це було зроблено не за бюджетні кошти – у нас були партнерські стосунки з приватною структурою. Є два стадіони в Україні, які реконструйовані таким чином – в Кропивницькому і в Луцьку. І саме ці два стадіони від початку війни 2014 року і до 2020 року витягували всі національні змагання. Але так довго тривати не може – замовлення від держави щодо розвитку спорту вищих досягнень, підготовки спортсменів, проведення національних чемпіонатів велике, і тому в різних регіонах України почали реалізовуватися такі проєкти. На жаль, в Україні було реалізовано дуже багато проєктів, які ми не можемо використати – стадіон в Чернігові, Вінниці, Одесі, які не відповідають вимогам проведення змагань з легкої атлетики. Тому першочерговим завданням було систематизувати ці процеси.
Ми не можемо втручатися в процес будівництва. Ви знаєте, які скандали були щодо неефективного використання коштів. До війни ми бачили тендери на реконструкцію стадіонів у райцентрах, де було заплановано по 8 доріжок… водночас кілька мільйонів гривень на завершення реконструкції НСК Олімпійський у нас не вистачило. Тому потрібно на рівні держави ставити пріоритети – що ми хочемо бачити у результаті. Процес зрушився перед війною. З 2021 року я очолюю комісію спортивних споруд. Я в цій темі майже 10 років, тому я розуміюся, який має бути стадіон, що потрібно легкоатлетам, як розмістити сектори, чому таке покриття, а не інше. До прикладу, у нас зробили стадіон з Mondo – це хороше покриття, але трохи жорстке і для повсякденних тренувань потрібні інші системи. Потім у нас всі пішли на покриття зі спрей-систем. Але у нас спортсмени на європейських та світових змаганнях зазвичай виступають на наливних покриттях Conica – системи типу “сендвіч”. І тому сьогодні є кілька реалізацій таких проєктів, будемо і в майбутньому звертати на це увагу. Ми сподіваємось скоро буде Перемога, закінчиться війна і на останній раді Федерації ми вже склали заявку на проведення чемпіонату Європи серед юнаків 2028 року на стадіоні. Всі підтримали це рішення, тому нам потрібна інфраструктура.
Ми маємо про себе заявляти в Європі і світі не тільки з нашими медалями, ми повинні проводити міжнародні змагання. А де їх проводити? Сьогодні в Україні практично немає жодного стадіону для великих змагань. Ремонт на НСК “Олімпійський” розпочався – так і не закінчився. Стадіони в Луцьку, Івано-Франківську вже потребують реконструкції.
Цього року було кілька проєктів в різних областях, які створили суспільний резонанс щодо доцільності використання таких великих коштів на один стадіон. Треба порушувати це питання. Сьогодні, якщо будувати чи реконструювати стадіон, то це має бути такий стадіон, який має стратегічне значення для України, де можна буде провести національний чемпіонат по відбору до Олімпійських ігор, чемпіонату світу, чемпіонату Європи – це обов’язково нам потрібно. Тому що сьогодні легка атлетика несе дипломатію, як і весь спорт, наші медалі відіграють дуже велику роль. Ми мусимо це робити, це такий напрямок. Це більше ніж спорт сьогодні. Тому такі проєкти потрібні. Але потрібно зважено до них підходити. Нам потрібно зустрічатися на рівні Федерації, Міністерства, визначати пріоритети, де робити базу підготовки. Сьогодні у нас в Україні сучасних баз підготовки з легкої атлетики, окрім Конча-Заспи, не існує. І багато легкоатлетів виїжджають за кордон, витрачаються великі кошти, а ці кошти можна залишати в Україні. Охоплювати більше молодих атлетів в центрах олімпійської підготовки. Але ми маємо створити їм умови, якщо ми хочемо бути конкурентоспроможними.
Ви бачили, як розвивається легка атлетика у світі на прикладі чемпіонату світу в Будапешті – дуже потужно виступає Азія. Сьогодні вже є європейські країни, які залишаються без медалей на чемпіонаті світу. Конкуренція у світі шалена і маємо не відстати в цьому потязі, тому нам потрібно розставляти пріоритети, не розпилятися на сотні проєктів, а визначити головне, і працювати в цьому напрямку.
Питання на рахунок НСК “Олімпійський”: чого нам не вистачає, для того, щоб закінчити цей проєкт, поставити жирну крапку, і мати можливість проводити хоча б чемпіонати України, я вже не кажу про Європейські та світові змагання?
2021 року була розпочата реконструкція НСК “Олімпійський”, закуплені всі матеріали, обладнання, проведені певні демонтажні роботи, і роботи по ремонту існуючого покриття, повністю пройшла підготовка до покриття. Але всі процедури, які передували реконструкції затягнулися. Це було вже у вересні-жовтні, у цей час “Динамо Київ” і “Шахтар” проводили щотижня там футбольні матчі, і матчі Ліги Чемпіонів. Це перше. А друге – та система покриття, яка мала вкладатися, вона не може вкладатися при вологості понад 70% і не може вкладатися в прохолодну погоду. А тоді пішли дощі, приїжджали представники Conica і сказали, що вони не дозволяють вкладати це покриття, інакше вони не несуть гарантії за нього. Тому було перенесено завершення ремонту на 2022 рік. Але ви розумієте, що 2022-2023 року ніякі роботи в Києві на центральному стадіоні проводитись не можуть. Ми в стані війни, тому чекаємо. Супутник НСК “Олімпійський”, верхній стадіон “Атлет”, який користувався великою популярністю у населення, бігових клубів, любителів, спортсменів – на сьогодні так само там призупинена реконструкція, але певні роботи все ж зроблені. Будемо сподіватися, що після війни будуть закінчені ці роботи, тим більше, що основна частина є, і матеріали були закуплені, маємо надію що цей проєкт завершиться.
Давайте від інфраструктурних справ повернемось до справ Федерації. Ви вже є віцепрезидентом федерації за каденції чотирьох президентів і в.о. В чому ваш секрет?
Мій секрет напевно в тому, що я не працюю на президентів, я працюю на легку атлетику. За ці роки моєї роботи я був практично в кожній області, і не один раз. Був в тій же Кремінній, Бахмуті, Новокаховці, Миколаєві, Кременчуку, працювали по проєкту в Чернігові. І зараз вже під час війни в Ірпені, Чернігові – відновлення цих стадіонів.
Я працюю з територіальними федераціями, люди мене підтримують, бо бачать мою роботу, на прикладі нашої маленької Волинської області. Маленька вона лише в територіальному плані, а не легкоатлетичному. Наприклад, на чемпіонаті світу 2019 року в Катарі Волинська область була представлена найбільшою кількістю атлетів серед всіх областей. У нас було 8 учасників і 4-5 місця в особистому заліку. Люди бачать, що ми з маленької легкоатлетичної області щось зробили. І, до речі, продовжуючи тему стадіонів, – у нас в області є чотири міста, які мають сучасний стадіон. Ковель, Володимир, Нововолинськ і Луцьк. І в інших невеличких містах у нас є хороші стадіони. У нас школи запрацювали по-іншому. Наприклад, у нас є Любешівська ДЮСШ, де в 2012 році було покладене перше на заході Україні поліуретанове покриття – одразу пішов розвиток школи, від інфраструктури багато що залежить. Тому ділюся досвідом, їжджу по областях, працюю, люди мене підтримують. Тому я б не порівнював, під час яких президентів я працював, мене обирають ТФЛА, а не призначають президенти.
Які виклики стояли перед національною федерацією на початку вашої роботи у 2015-2017 роках, і які виклики маєте зараз?
Сьогодні швидко все міняється у світі, і перед Федерацією багато викликів. Наприклад, зараз на фінішній прямій створення програми розвитку легкої атлетики, яка має бути затверджена на державному рівні.
Виклик номер один – фізичне виховання в школах, університетах, воно не може залишатися на такому рівні, як є. Тому що ми будемо втрачати фізичний розвиток населення, будемо втрачати здоров’я населення, будемо втрачати в спорті, в інших сферах, тому сьогодні пріоритетне завдання – здорова нація. Подивіться в яких умовах дуже багато наших спортшкіл. Сьогодні коли ми відкриваємо шкільний стадіон – це ціле свято, і потім дітей не можна вигнати звідти навіть у вільний час, і це гарно – це конкуренція з гаджетами, з іншими негативними явищами, коли гарний спортзал, гарний стадіон при школі, коли стає модно займатися. І сьогодні мені подобається, як у Львові дуже гарно розвивається спортивна інфраструктура, є шкільні ліги, нехай ці новації перейдуть в інші міста і області.
Сьогодні один з пунктів нашої програми – шкільний, юнацький, резервний спорт, не обов’язково всі стануть спортсменами, але якщо діти пройдуть цю конкуренцію, певні фізичні навантаження – вони будуть більше адаптовані до свого дорослого життя. Це тільки плюс державі, тому потрібно в це вкладати. Це перше.
Другі виклики – студентський спорт. Візьміть розвинені країни – там студентський спорт на дуже високому рівні. І це саме той місточок від школи до спорту вищих досягнень, коли в університетах спорт на хорошому рівні, і ті бази спортивні. Наприклад, минулого року чемпіонат світу в Юджині проходив на університетському стадіоні – це один з кращих стадіонів світу. Можна багато розповідати про США, але і в європейських країнах ми багато такого бачили. Наприклад, Польща зробила дуже великий крок в спорті – ми проаналізували чому. А у них всюди ті шкільні стадіони “Орлики” їх називають. Кілька років тому 3 тисячі таких “Орликів” збудували – практично в кожній школі цей стадіон є. Що туди входить: бігові доріжки, баскетбольний і волейбольний майданчики, тренажери, і що найцікавіше – коло для штовхання ядра. Якщо ми проаналізуємо виступи поляків на чемпіонатах світу і Європи за останні роки – побачимо, що левову частку медалей вони взяли саме у метаннях.
Ви розповідаєте про державну програму розвитку легкої атлетики. А чи планується на рівні федерації робота з аматорським спортом. По моїм оцінкам ми маємо близька 50 тисяч людей в Україні, які бігають забіги, тренуються, платять гроші, змагаються. Вони фактично є частиною легкої атлетики, але Федерація ніяким чином не дотична до такої великої кількості людей. І якщо говорити про перспективи розвитку легкої атлетики – то ці 50 тисяч активних людей, перспективних, платоспроможних, які сьогодні і через 5-10 років будуть віддавати своїх дітей в спортивні гуртки. Чи федерація це бачить, чи думає якимось чином брати участь в організації роботи з аматорами. Кілька років тому Ігор Гоцул проводив зустріч з організаторами івентів – з того часу років п’ть ця тема не підіймається.
Ми певним чином співпрацюємо. Саме коштом Федерації їх представники виїжджали на світові конгреси по масовим забігам. Федерація проплачувала в програмі забігів проведення чемпіонатів України з півмарафону, бігу по шосе, чемпіонату балканських країн. Але цієї роботи недостатньо. Адже бігові клуби – це один з великих резервів, який буде наповнювати нам наш людський ресурс, юнацький ресурс, це прищеплення культури спорту з дитинства на власному прикладі. Ми бачимо, що завжди в програмі масових забігів дуже багато дітей бігає – і потім куди ці діти йдуть, це дуже важливо.
У програмі, над якою ми зараз працюємо, є 12 пунктів, і одним з пунктів є саме масовий аматорський спорт. І керівники найбільших бігових клубів долучені до робочої групи, вони працюють з нами. У нас є пункти про резервний спорт, дитячий спорт, розвиток інфраструктури, спорту вищих досягнень, і один з найважливіших пунктів – розвиток масового спорту, аматорського спорту.
В останні два роки World Аthletics виділяла гроші на фінансування української легкої атлетики, і сьогодні є негативні коментарі – нібито незрозуміло куди вони пішли. Чи зможете прокоментувати, як це працює?
Ми другий рік у війні, торік наше завдання було врятувати легку атлетику. У нас перший виконком ФЛАУ був вже ввечері 24 лютого 2022 року. Адже були заплановані чемпіонати світу, Європи, треба було вирішити, що з цим робити, тож ми одразу включилися в роботу. Дуже багато наших атлетів європейські федерації прийняли за власний кошт – тренерів, спортсменів, батьків. В перші місяці більше 300 дітей легкоатлетів виїхали за кордон – їх повністю приймали наші закордонні партнери, за що ми їм дуже вдячні.
Крім того, Світова атлетика оголосила про надання фінансової допомоги на 2022 рік, і пізніше на 2023 рік. Виділила зі свого бюджету орієнтовно 200 тисяч доларів на підготовку наших атлетів. Ці кошти виділяються конкретно на атлетів, які готуються на чемпіонат світу або олімпійські ігри. Коли виїжджають спортсмени за кордон на збір – португальська чи турецька, наприклад, легкоатлетичні бази виставляють рахунок напряму на фонд міжнародної федерації, і вони це оплачують. Наша Федерація не бачить цих коштів, вони до нас не приходять. Ці кошти безпосередньо оплачуються за послуги, які наші спортсмени отримують закордоном.
І мені неприємна така позиція псевдопатріотів легкої атлетики, які розпускають чутки, а це впиває негативно на нашу репутацію. Коли така інформація іде в соцмережі і розповсюджується, наші партнери починають сумніватися. Днями на раді ми думали, як бути з такими вкидами, особливо це неприємно, коли це іде від членів федерації. Вони не звертаються до нас напряму – покажіть, як використані ці гроші? А в такий важкий час для країни, для легкої атлетики, роблять такі вкиди, щоб попіаритися, це дуже прикро.
Сьогодні наші міжнародні партнери дають нам дуже велику допомогу. Торік перед чемпіонатом Європи в Мюнхені німецька федерація поступилася нам своїм місцем підготовки – самі з’їхали, і українська збірна заїхала на їхню базу. Це були домовленості на рівні федерацій. Нам сьогодні всі ідуть на зустріч.
До недавнього часу у нас в офісі три працівники працювали, зараз нам потрібно наповнити штат офісу – будемо реалізовувати цю програму розвитку, знаходити партнерські кошти, спонсорів.
Нам є сьогодні чим пишатися – ми підписали потужний контракт з PUMA – всі задоволені, наша федерація, атлети, PUMA задоволена виступами наших атлетів. Але комусь це дуже не подобається, вони роблять такі вкиди.
Сьогодні у нас новий прекрасний офіс, сьогодні всі об’єдналися, ми почали працювати, ми відкриті, в кого є питання – звертайтеся на офіс, офіційно дамо відповідь. Ніхто нічого не приховує.
Вам не здається, що не вистачає комунікації з боку Федерації, бо останнім часом не ведеться роз’яснювальна робота щодо діяльності самої організації.
Я згоден, сьогодні у нас недостатньо інформації про роботу самої Федерації, про роботу ТФЛА, про роботу офісу. Але для того, щоб наповнити офіс спеціалістами, які будуть над цим працювати – федерації необхідні кошти. Щоб були ті кошти, необхідно щоб до нас зайшли партнери. Для цього ми маємо бути успішними в усьому.
Сьогодні на рівні України до нас вже заходять партнери, ми готові ставати краще, ми готові працювати, але ми не будемо просто спостерігати, якщо нас будуть обливати брудом у соцмережах безпідставно.
Стосовно партнерів, ми бачимо що за останній час ФЛАУ підписала контракти з кількома великими компаніями – PUMA, PlantIn, розкажіть про це детальніше.
У нас раніше був контракт з Asics – він був непоганим, але не скажу що повністю таким, як ми хотіли. Але Asics виконав свою місію, ми їм дуже вдячні. Ми розійшлися гарно з ними, виконали всі наші зобов’язання до чемпіонату світу. І цього року ми підписали конракт з PUMA. Я можу сказати, що за роки незалежності це найбільш потужний контракт, який передбачає окрім великої кількості форми на дуже велику суму, ще й потужне фінансове підкріплення. Контракт підписаний до 2028 року – на два олімпійські цикли. Я вдячний всім, хто працював над цим контрактом, особливо Євгену Проніну, який весь час був на переговорах і досяг цього. Сьогодні ми маємо дуже хороший контракт.
Нещодавно ви бачили що був підписаний партнерський контракт з фірмою PlantIn – завдяки їм ми сьогодні маємо прекрасний офіс, можемо наповнювати штат, так само сподіваємось що в нас будуть інші партнери. Сьогодні підписаний контракт з Українською спортивною клінікою, які допомагають відновлюватися після травм, хвороб нашим спортсменам. Є контракт з відомим ЗМІ – Трибуна.
Я хочу сказати, що коли одна успішна організація працює з іншою успішною організацією – вони вдвох від цього виграють. Тому я сподіваюся, що партнери будуть задоволені нашою співпрацею, і побачивши це, підтягнуться інші партнери.
Адже легка атлетика – один з провідних, найбільш масових і популярних видів спорту і в Україні, і у світі. На поточному чемпіонаті світу були представники 200 країн світу – і Україна на перших шпальтах у світі! На чемпіонатах світу і Європи торік ми побачили до себе особливе ставлення, увагу. Ми достойно пройшли ці два старти, і за результатами, і медійно, публічно.
До речі, наша делегація була в Будапешті на День Незалежності України мала зустріч в мерії – мер Будапешта є великим прихильником України. Там підняли наш прапор, була велика зустріч в посольстві, концерт нашої діаспори, був Себастьян Кое. Це було дуже гарно, і це виходить вже за межі спорту, тому ми маємо бути успішні, маємо представляти Україну і, я думаю, у нас все вийде.
На чемпіонат світу до Будапешту ФЛАУ вперше вивезла велику делегацію ТФЛА, розкажіть для чого це потрібно?
Коли на початку року ми формували бюджет на цей рік, ми розуміли – у нас є певні фінансові резерви, і ЧС в Будапешті це найбільший форум легкої атлетики після олімпійських ігор.
Територіальна близькість Будапешту до України, фінансові можливості та велика подяка представникам ТФЛА – все це сприяло зробити таку поїздку. Це була не туристична поїздка, як дехто намагається нас очорнити. Ми привезли людей, які на громадських засадах працюють у федераціях, які все життя в легкій атлетиці, вони мають кожен свою роботу, хтось вже на пенсії, хтось вже у поважному віці і багато років почесний член нашої федерації, та ніколи не бачив таких дійств. Це була подяка людям шанованим, і мотивація ще більше працювати тим, хто ще працює. Повірте, ціна питання невелика була, але ефект від цього дуже значний. Ми маємо дякувати людям, які біля джерел легкої атлетики, дякувати тим, хто у себе в областях проводить заходи, бо легка атлетика – це не офіс Федерації, Федерація – це кожен з нас! Це десятки тисяч наших легкоатлетів, тренерів, які сьогодні ховаються під час тренувань у бомбосховищах, хтось виїхав, хтось має можливість тренуватися, хтось не має, є члени Федерації які воюють, які загинули – ми всі ФЛАУ. Тому ми будемо практикувати це. Люди, які роблять свій внесок у розвиток, які працюють над розвитком легкої атлетики, але не мають можливості виїхати – ми будемо продовжувати запрошувати їх на міжнародні змагання, і це буде правильно.
До речі, згадав як 2017 року на чемпіонат світу з легкої атлетики до Лондона Ігор Євгенович Гоцул повіз Андрія Путілова, власника бази з Лазурного, що на Херсонщині. В результаті ми отримали гарний новий стадіон в Лазурному.
Так, я пам’ятаю – він представник великого бізнесу на Херсонщині, який почав цікавитися легкою атлетикою. Ігор Євгенович запропонував йому цю поїздку. А чемпіонат в Лондоні був і для мене особливим – там було найбільше дійство! І коли він побачив це – то захотів таке і у своєму регіоні. На новому стадіоні в Лазурному кілька років до війни дуже активно проводилися збори, різноманітні дитячі змагання – людина вклала свої кошти. До речі, не лише у Луцьку і Кропивницькому, а й в Лазурному у нас стадіон збудований за приватні кошти. Сподіваємося такі проєкти реалізовувати в майбутньому. Приватний бізнес має долучатися до створення спортивних баз, треба давати їм якісь преференції, таким чином держава зекономить на цьому кошти для інших речей.
У кінці вересня ми з вами були на АСЕ Battle Milе Брюсселі – які ваші враження від українських змагань, які вперше пройшли в Європі?
Я задоволений був побаченим. Легка атлетика не стоїть на місці, сьогодні легка атлетика зі стадіонів переходить на вулиці, сьогодні в багатьох видах програми міняють підходи – от вже в спортивній ходьбі невдовзі буде естафета 4 по 10 кілометрів. Тому що сьогодні партнери різних федерацій, організаторі змагань вимагають масовість, видовищність, азарт і це має бути дійство, яке захопить людей. І сьогодні ці змагання Battle Milе – це те, що я бачу як наступні кроки у змаганнях з легкої атлетики. Дуже добре на чудовому стадіоні в місті Брюссель пройшли ці змагання, були представники семи країн, це викликало інтерес. Наскільки мені відомо, Юрій Піднебесний, який зараз презентує цей проєкт в світі, мав зустрічі з представниками європейської і світової федерації, і сьогодні є зацікавленість навіть провести чемпіонат балканських країн з Battle Milе. Це змагання з вибуванням, естафети, гра – легкоатлетичне дійство, яке привертає більше глядачів. Цей проєкт має право на життя, і, я думаю, ми з федерацією долучимося. Нам потрібно сьогодні думати про легку атлетику як про видовищний вид спорту – коли це буде гарно, коли це буде модно, тоді до нас ще більше будуть йти люди.
Зверніть увагу, сьогодні стрибки у висоту і в довжину в Україні вже виходять на вулиці. Гарно проводив такі змагання Анатолій Коломоєць. В Європі штовхання ядра виводять в центр міста. Фінал Діамантової ліги в Цюриху проводили на Театральній площі, спеціальна бігова доріжка була зроблена за ніч. Там стрибали Магучіх, Геращенко, Бех-Романчук – дуже багато людей було глядачів.
І цей проєкт Battle Milе теж може вийти на вулиці – і це додасть легкій атлетиці таких плюсів, які зроблять ще більш конкурентоспроможним наш вид спорту серед інших. Тому що в світі сьогодні дуже велика конкуренція – ви зверніть увагу, що роблять неолімпійські види спорту, вони дуже масово проводять, і дуже багато забирають інформаційного простору. А ми маємо витримати цю конкуренцію, але не маємо стояти на місці – потрібно впроваджувати прогресивні ідеї, починаючи від дитячого спорту, аматорський спорт, спорт вищих досягнень, проведення змагань, щоб вони цікаві були, і стадіони, і вулиця – тобто, ми маємо всі працювати в цьому напрямку.
Для мене особисто найбільш яскравим враженням від спортивної інфраструктури Брюсселя стало те, що на кожному стадіоні, спортивному центрі є ресторан або паб, де постійно велелюдно. І можуть прийти батьки, відправити дітей в секцію, а самі проводять час в пабі. Що думаєте на рахунок таких інновацій?
Будь-який спортивний об’єкт не може існувати самим лише стадіоном, там має бути інше життя. Коли ми обговорюємо з інвестором, наприклад, щоб побудував стадіон чи спортивний зал – обговорюємо, що поруч зі стадіоном буде готель, де житимуть спортсмени, кафе, інші якісь розваги. Тоді він може вкластися в стадіон, спортзал і це буде жити, і так працюють закордоном. А у нас поки навпаки – якнайбільше освоюйте державних коштів, а що там буде поряд де жити, де харчуватися – це проблеми спортсменів. Коли все це буде в комплексі, це запрацює.
Спортивний об’єкт має бути комплексним, щоб тут можна було прийти, і провести цілий день – хтось грає в теніс, хтось в баскетбол, хтось посидів в ресторані, хтось на дитячому майданчику – саме на реалізацію таких комплексів нам треба звертати увагу.
Ну для резюме нашої розмови. Володимир Петрович, в чому ви вбачаєте успіх української легкої атлетики в найближчі 5-10 років?
Успіх – вільний доступ до спортивних об’єктів, мода на легку атлетику в школі, в університеті, дуже багато шкільних, дитячих змагань. Коли ми говоримо про аматорські змагання – я хотів би, щоб до нас приїздило більше іноземців, бачили Україну. Коли ми говоримо про спорт вищих досягнень – звичайно хочу бачити наших спортсменів на п’єдесталі. І найголовніше, щоб Україна перемогла і був мир.
