Читати англійською тут.

Матеріал створений в рамках співпраці з Ace Battle Assosiation

Дмитрій Ніколайчук працює науковцем в Інституті історії України та за сумісництвом є одним з найкращих вітчизняних бігунів на середні дистанції. «Я давно хотів потрапити в біг. Це була моя дитяча мрія – брати участь у бігових змаганнях»,- розповідає атлет, який у 2023 році, як і Ace Battle Mile, дебютує на міжнародній спортивній арені. 

Для українських бігунів Ace Battle Mile – одна з небагатьох можливостей позмагатися за кордоном та ще раз наголосити про вторгнення росії в Україну.

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів

ПЕРШІ КРОКИ НА ШЛЯХУ ДО МРІЇ…

Свою юність Дмитрій провів у селі Даничів, де відмінно навчався у місцевій школі, паралельно цікавився історією та краєзнавством.

«Цікавість до історії свого минулого з‘явилася в мене десь у класі п‘ятому. З кожним роком воно мене все більше захоплювало. Було цікаво дізнатися про рідний край, дідів-прадідів, які були бійцями УПА, яких розстріляли, повісили чи заслали – все це надихало на пізнання роду та минулого». 

Паралельно з тим у нього розвивався й хист до бігу:

«З шостого класу шкільні вчителі возили нас на районні змагання з бігу. У мене більш-менш виходило, мені навіть дали дитяче прізвисько «заєць», типу важко наздогнати. А мій брат порівнював мене з Іваном Гешко, він, на той час, гарно виступав, вигравав медалі та був відомим в Україні. Але нас ніхто не тренував, бо не знали як це робити. Тому ми з хлопцями іноді бігали навколо озера – це було прикольно і весело,- згадує Дмитрій та відмічає, – Завжди хотів бігати, але тоді ніхто не розглядав це як професію. Тим більше я з села, звідти треба було вибиратися, адже, на той час, там не було ніякої перспективи».

Згодом Ніколайчук став студентом Київського педагогічного університету, що так чи інакше наблизило його до мрії.

«Ні про який біг, тоді мова не йшла! Але впродовж навчання я любив гуляти історичним Києвом, де одного разу побачив як проходять змагання. Через рік в університеті висіло оголошення про півмарафон чи марафон від Run Ukraine. Думаю: «Прикольно! Треба взяти участь!» 

Дмитрій розповідає, що особливо не готувався: «Знайшов футбольну форму та гарні кеди і побіг п‘ять кілометрів. Фінішував тоді 5-м чи 6-м, мене ще якась дівчина обігнала». Потім він приєднався до бігового клубу KMRC, де довгий час тренувався у Костянтина Лебедєва:

«Це все було для мене настільки новим, зовсім інший світ. Саме Костянтин дозволив мені стати тим, ким я зараз є. Адже поєднувати навчання в університеті, аспірантуру, сім‘ю і спорт дуже складно. Тому він не давав мені серйозного навантаження. Він мене беріг, розуміючи, що з таким життям, як в мене, не можна мати по два тренування та бігати великі об‘єми. Але, так співпало, що у 2018 році я здобув звання майстра спорту, захистив дисертацію і в мене народилася дитина. Далі я вже звик до такого ритму життя і вирішив звернутися до Івана Тарасовича».

Так, 1 квітня 2021 року розпочалася співпраця Дмитрія й того самого, рекордсмена України з бігу на 1 милю, Івана Гешка, але вже у ролі тренера. 

«З Іваном Тарасовичем зовсім інший підхід. Та робота, яку ми робимо, настільки вивірена до деталей, що не можна взяти й пропустити тренування або зробити більшу чи меншу інтенсивність. Він розуміє, що мені треба працювати і займатися сім‘єю, але при тому може подзвонити і сказати: «Я от розмовляв з людиною, яка в 33 роки пробігла 1500 метрів за 3:38, того в тебе ще є час!» 

Дмитрій з Іваном Гешко

Віра тренера, який зміг реалізуватися не лише в спорті, а й в цивільному житті, як батько, тренер та держслужбовець, а також підтримка друзів і сім‘ї допомагають 31-річному атлету не здаватися:

«Всі вони – це така команда мотиваторів, від якої я по трошки щось отримую. Якщо ти будеш сам в собі закритий, то ти не встанеш і не підеш після поразки. А в спортсменів таких поразок є дуже багато. До того ж в мене є певні цілі, до яких я рухаюся і, які хочу досягнути».

ВИКЛИКИ, З ЯКИМИ ЗІШТОВХНУВСЯ НЕ ЛИШЕ ДМИТРІЙ, А Й ВСЯ УКРАЇНА

24 лютого 2022 року – дата, яка змінила життя всіх українців і Дмитрія в тому числі.

«Початок повномасштабного вторгнення я зустрів у Києві, тоді рано вранці я збирався їхати на тренування в манеж».

Але сталося не так, як гадалося, і замість тренування Ніколайчуку довелося вивозити свою сім‘ю на Західну Україну.

«В ході виїзду зі столиці довелося довгий час нести дитину на плечах, що посилило мою травму, адже на той момент я мав пошкодження задньої поверхні стегна».

Але відсутність повноцінного відновлення та й умов для тренувань не завадила українцю знову почати бігати:

«В першу чергу дуже хотілося розвантажити голову. Отримати фізичне навантаження, щоб розслабити мозок і організм. По-друге, я  вибрав шлях спортсмена, тому тренуватися і досягати ідеалів спортивної досконалості – моя робота. На початку повномасштабного вторгнення у мене, як і в більшості спортсменів, не було умов для тренувань, тому моїм стадіоном було безкрає українське поле й ліс. Там я тренувався два-три місяці поки не повернувся в Київ, де, звичайно, зустрічаєшся з більшою небезпекою та перепонами для тренувань: обмеження доступу до спортивної інфраструктури, відсутність світла та води,повітряні тривоги та обстріли з боку росії».

Дмитрій Ніколайчук та Ксенія Пироженко на чемпіонаті України 2022 року, де Ніколайчук своєрідно підтримав двох бігунів-військових: Дмитра Ковальчука та Миколу Левчика, які захищають Україну.

Незважаючи на це та багато інших труднощів, з якими кожного дня стикаються всі українці, Ніколайчук зміг зібратися та вийти на лідерські позиції в українській витривалості. Цього літа атлет оновив особистий рекорд на 1500 метрах і вперше в кар’єрі взяв участь в офіційному старті за збірну.

Зараз Дмитрій готується взяти участь у міжнародному турнірі «Mace of Brussels» – змагань з командного бігу на 1 милю, що відбудуться 23 вересня у Брюсселі. 

«Тут найбільше цікаво те, з ким ти біжиш у своїй команді. Які там люди, який вони дають заряд? Адже суть в тому, щоб відчути цей спортивний дух. Це не естафета 4 по 400, це зовсім інше. Ти спілкуєшся зі своїми колегами по команді, ти обговорюєш тактику на забіг, навіть розминку робиш разом. До того ж розумієш, що команда розраховує на тебе і потрібно викладатися на максимум. Також я відчуваю відповідальність перед хлопцями, які стоять зі мною на стартовій лінії, вони тут, щоб вигравати».

«Історія «Ace Battle Mile» налічує всього 2-3 роки. Згодом буде більше турнірів, зростатиме й зацікавленість. Для цього потрібен час»,- підсумовує Дмитрій Ніколайчук.

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів