Читати англійською тут.

Матеріал створений в рамках співпраці з Ace Battle Assosiation

Її рідний дім затопило водою, через підрив Каховської ГЕС. Батьки знаходяться в окупації, а наречений був поранений на війні. Попри це легкоатлетка Ксенія Пироженко знаходить сили тренуватися, і каже, що саме біг допомагає тримати себе в руках.

Днями 25-річна легкоатлетка представить Україну на першому міжнародному турнірі Ace Battle Mile. Дівчина професійно займається легкою атлетикою більшу частину свого життя – 13 років. За цей час неодноразово вигравала національні змагання і комерційні бігові турніри.

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів

Однак від початку війни в Україні, знаходити моральні сили для спорту нелегко, але Ксенія змушує себе працювати, і навіть взялася тренувати інших.

Про біг під час війни, і мотивацію займатися спортом – атлетка розповідає в інтерв’ю.

КОЛИ МЕНІ СКАЗАЛИ, ЩО ПОЧАЛАСЯ ВІЙНА – ДУМАЛА ЦЕ ЖАРТ. У ЦЕЙ ЧАС НЕПОДАЛІК ВІД МОГО БУДИНКУ ПРОЛУНАВ СИЛЬНИЙ ВИБУХ

Ксенія Пироженко народилася і виросла в Олешках на Херсонщині, там же робила перші кроки в легкій атлетиці. Згодом переїхала до Києва, аби займатися спортом більш професійно. Там дівчину і застало повномасштабне вторгнення російської армії.

Буквально за кілька днів до цього я мала брати участь у Чемпіонаті України в Сумах (місто неподалік російського кордону, – прим. ред.), але його в останній момент скасували – чомусь не надала цьому особливого значення. 24 лютого спала у себе вдома, не чула вибухів. О 6 ранку мене розбудив дзвінок подруги, яка сказала збирати речі та документи, бо почалася війна… Я подумала, що вона жартує, і кинула трубку – в цей час неподалік від мого будинку пролунав сильний вибух, – пригадує Ксенія.

Наречений атлетки, професійний військовослужбовець, цього ж дня вирушив захищати країну, дивом не потрапивши під обстріл своєї військової частини. А Ксенія з друзями переховувалася і Броварах, під Києвом. Коли на початку березня її компаньйони вирішили їхати за кордон, дівчина розгубилася – їй не було куди їхати.

А я взагалі не знала що робити, була розгублена – рідне місто вже знаходилося в окупації, до батьків поїхати не могла, у Києві було небезпечно. Аж тут зателефонував мій тренер Олександр Макарчук. Він мене забрав до своїх батьків на Хмельниччину. Стільки, скільки мій тренер зробив для мене – не завжди зроблять навіть рідні!, – говорячи про тренера атлетка не стримує емоцій.

Тренер прихистив не лише Ксенію – зібрав групу з восьми атлетів, винайняв їм будинок, і влаштував навчально-тренувальний збір. Це допомогло відволікатися від того, що відбувалося навколо.

Ксенія разом тренером і групою

БУДИНОК ЗНИЩИЛА ВОДА, АЛЕ БАТЬКИ ВРЯТУВАЛИ МОЇ СПОРТИВНІ НАГОРОДИ

Тим часом рідне місто Ксенії Пироженко, Олешки що на лівому березі Дніпра, у Херсонській області, потрапило в окупацію вже із перших днів повномасштабної війни. Батьки дівчини не мали можливості виїхати – сюди одразу  увірвалися сотні одиниць ворожої  техніки, й почалося авіабомбардування в районі Антонівського мосту – через нього росіяни збиралися рухатися на обласний центр – Херсон. Мирне населення не мало шляху для евакуації. В місті була паніка – люди скуповували харчі і пальне, невдовзі розбомбили газорозподільчу станцію – Олешки залишилися без тепла. 

Далі почалися інші випробування окупації – проблеми з продуктами, відсутність роботи, та страх потрапити в катівні окупантів. Мамі Ксенії, яка працювала вчителем у школі, навіть довелося звільнитися з роботи, через небажання впроваджувати освітню політику росіян. Та, як з’ясувалося пізніше, це було не найгірше. Чорним днем в родині Пироженко, як і інших жителів Херсонщини, стало 6 червня 2023 року, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС – вода стрімко затоплювала місто, знищуючи все навколо. 

Того ранку, коли мені вдалося додзвонитися батькам,  вони сказали що переносять речі, воду і їжу на горище. Але не дуже переживали, були переконані – до них не дістанеться вода, адже  будинок знаходиться у найвищій точці міста… Але вони помилилися –  по обіді вода стояла за 70 см від горища. За 500 метрів від них будинки були вже під водою. Я в цей час телефонувала де тільки можна, набрала понад півсотні номерів – шукала, хто зможе врятувати моїх батьків. Але всі теж були зайняті порятунком… На щастя батьків врятували люди, які випадково пропливали повз, – ділиться дівчина.

Батьківський будинок нині повністю непридатний для життя, як і всі речі родини. Серед найціннішого, що рятували батьки Ксенії – її спортивні нагороди. Дівчина розчулена цим фактом –  каже, для неї медалі, зароблені багаторічною важкою працею, набагато цінніші, ніж інше майно.

Батьки атлетки ще й досі в окупації, місто продовжує потерпати від обстрілів – за словами місцевих, практично не залишилися інфраструктури. Повністю розбомбили і новий стадіон, який було відкрито лише 6 років тому.

Критична ситуація в Олешках спонукала Ксенію взятися за волонтерство – дівчина збирала гроші на закупівлю продуктів для земляків. Опікувалася й тими, кому вдалося вирватися в окупації – допомагала орендувати житло і придбати речі найпершої потреби.

МЕНІ НЕ ТАК ВАЖКО, ЯК ІНШИМ ЛЮДЯМ. А ЯКЩО ВЖЕ БІГАЮ – ТРЕБА ПОКАЗУВАТИ РЕЗУЛЬТАТ

До поганих новин з дому додалася ще одна – мама Ксенії тяжко захворіла, знаходилася в комі. Була необхідна допомога і переливання крові, а донька навіть не могла приїхати додому через окупацію. Наступним ударом стало поранення коханого  хлопця на війні. Всі ці переживання, звісно, впливали на заняття спортом. Однак атлетка тренувалася, незважаючи ні на що. І врешті зрозуміла – біг допомагає їй заспокоїтися.

Коли мені було особливо тяжко, я все одно робила тренування і відчувала, що це як перезавантаження. Зрозуміла, що отримую розрядку в спорті. Цього року виступала на Чемпіонаті України морально спустошена, але коли бігла по дистанції, сказала собі: “Всім важко – хлопець на війні, батьки в окупації – добіжи хоча б заради них!”, – розповідає дівчина.

Атлетка зізнається, були думки навіть завершувати кар’єру – адже не бачила подальшого сенсу бігати. Але врешті знайшла мотивацію займатися далі. 

Сказала собі: «Всім важко, всі через щось проходять, але ти тримаєшся, ти для чогось це робиш – тож треба показувати результат». В усьому намагаюся знайти позитив. Будинку немає – але батьки живі. Хлопець військовий отримав поранення – але мав можливість побути зі мною. Я кажу собі, що мені не так важко, як іншим людям!

Крім того, дівчина знайшла розраду у тренуванні інших – взялася готувати аматорів. І зізнається, їх результати ще більше мотивують до роботи над собою. Звісно, займатися спортом у воєнному Києві непросто – тренування нерідко доводиться переривати, через часті повітряні атаки на столицю.

Якщо тривога застала на стадіоні – маєш йти до укриття, залишатися на стадіоні не можна. Це дуже збиває. Наприклад, робиш тренування, у тебе бігова робота – і ти маєш все кинути, і на середині тренування йти в укриття, бо є загроза. Це не дуже гарно для результатів, – ділиться особливостями тренувань у столиці Ксенія Пироженко.

ПОДОБАЮТЬСЯ НЕСТАНДАРТНІ ДИСТАНЦІЇ, ЗАБІГИ, ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ БІГ ПРИНОСИВ ЗАДОВОЛЕННЯ –  І ACE BATTLE MILE  РОБИТЬ ТАКУ АТМОСФЕРУ

Зараз дівчина готується представити Україну на міжнародному турнірі Ace Battle Mile. Ця бігова командна гра, що зародилася в Україні, вперше виходить на  європейський рівень. Тож виступати у складі української команди – особлива відповідальність і честь. Ксенія бере участь у змаганнях Battle Mile з 2019 року – відзначає, такий формат їй до вподоби, і допоміг покращити особисті результати.

Мені подобаються нестандартні дистанції, забіги, хочеться емоцій, щоб біг приносив задоволення. І Battle Mile  робить таку атмосферу – цікаво і брати участь, і дивитися. На офіційних змаганнях ти зациклюєшся на своєму результаті, а Battle Mile це командні змагання – ти розумієш, що відповідаєш не лише за себе, що всі готувалися і всім не просто – якось всі згуртовуються і показують результат, – каже Ксенія.

Дівчина каже, що хвилюється через відповідальність представляти свою країну закордоном. Але зробить все можливе, аби потішити своїм результатом команду й тренера, який вже став їй рідним. Також прагне підняти настрій своїми результатами батькам і нареченому-військовому.

Змагання відбудуться 23 вересня, о 16:00 на брюссельському стадіоні The Sportpark De Drie Linden! За перебігом подій зможете слідкувати через офіційний сайт та Instagram.

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів