Він біг 50 днів з Амстердама до Києва, щоб зібрати гроші на купівлю машин швидкої допомоги для України. За цей час нідерландський ультрамарафонець Боас Крагтвейк подолав 2500 кілометрів. Своїм забігом чоловік не лише збирав кошти, а й прагнув привернути увагу європейців до того, наскільки близько від них проходять воєнні дії.
Крагтвейк щодня пробігав від 40 до 60 км, а протягом маршруту його супроводжували автомобілем менеджер та фотограф. В результаті забігу Боас зібрав 65 тисяч євро. Це вартість двох машин швидкої допомоги, кожна з яких зможе врятувати до 25 життів на день.
Ексклюзивний коментар ультрамарафонця на фініші у Києві спеціально для Жорсткої Атлетики взяли Тетяна Овчар та Євгеній Сафронов.
Розкажи декілька слів про ідею і з чого все почалося?
Я хотів допомогти Україні й зробити щось, що підходило б саме мені. Я – не політик, я – не лікар, я не маю безлімітних грошових ресурсів. Тому мені потрібно було знайти спосіб зробити щось самому. Біг був моєю пристрастю впродовж усього життя. Я бігаю з 15 років. Я хочу чітко пояснити людям у Нідерландах, наскільки близько війна до Нідерландів, тому що спершу всі говорили про це, але поступово це питання відійшло на другий план. Я хотів би, щоб більше говорили та знали про те, що відбувається. Я подумав, що справді потужним способом показати це людям стане мій забіг у 50 днів. Я розумів, що мені під силу це зробити, і водночас зібрати гроші, щоб купити машини швидкої допомоги. Так все почалося.
Не міг би ти поділитися своїми секретами відновлення? Що допомогло тобі загалом це здійснити?
Немає секрету. Просто я деякий час тренувався. Так, як я сказав, я бігаю вже давно, 13 років. Але такі ультрадистанції стали для мене дещо новими. Я зробив серію довгих пробіжок за один день, але не цілий тиждень, два або три тижні. Тому для мене це також було трохи ризиковано. І це змусило мене нервувати на початку, тому що я не знав, чого чекати, якщо я раптом зупинюся через три-чотири дні. Але я просто тренувався стільки, скільки міг, за шість місяців до старту свого забігу – щодня, щоранку, щовечора, я просто став одержимий бігом.
Я робив лише бігову частину, але це робота цілої команди. Мета цього проєкту полягає не в тому, щоб я пробіг з Амстердама до Києва, а в тому, щоб зібрати якомога більше грошей для України, підвищити обізнаність про те що тут відбувається. Біг – це в першу чергу інструмент, який ми використовуємо. Тож я повністю зосередився на бігу, а команда зосередилася на маркетингу, вебсайті та логістиці, усі ми мали свої завдання. В останні два місяці я кинув свою звичайну роботу, тому що більше не міг все поєднувати. Було занадто багато тренувань, і в мене також є дівчина, друзі, але мені потрібно було повністю зосередитися на проєкті.
І наостанок, які твої враження від України та українців?
У 2018 році я також був в Україні зі своїм мотоциклом. Окрім бігу, я люблю їздити на мотоциклі. Але, звичайно, це був зовсім інший досвід, тому що це було до повномасштабного вторгнення. Цього разу це зовсім інший досвід. Я був дуже шокований. Я не міг підготуватися до того, що пережив в Україні. Вже у перший день нам довелося ховатися в бомбосховищах, ми бачили зруйновані будівлі, ходили до лікарень, розмовляли з пораненими дітьми, військовими, мерами міст. На мене це справило справді велике враження, я відчув загрози, в яких живе український народ.
Я вважаю це справді страшним. Але те, що я бачу в українському народі, це те, що він дійсно єдиний. Як і скрізь, де я був, у кожному селі, у кожному місті люди дуже згуртовані, сильні. І це також давало мені сили продовжувати, тому що коли ставало важко бігти, чи було дуже спекотно, я думав про те, що для мене це лише 50-денна пробіжка зі стартом і фінішем. І тоді я зможу повернутися у своє безпечне середовище. Але для українців все інакше. Це їхній дім. Вони не можуть втекти. Тому, коли я думаю про людей в Україні, я можу витримати і свій біль під час бігу.