Владислав Малихін – студент американського вишу та український легкоатлет. Стрибун з жердиною, який свого часу ділив п’єдестал юнацького ЧС з Мондо Дуплантісом, а вже у 19 років дебютував на дорослій світовій першості у Лондоні. 

Через 6 років у Будапешті Мондо штурмує світовий рекорд, але у Влада все склалося зовсім по-іншому. «Never give up!» – саме цими словами можна описати п’ятирічний шлях українця до другого в кар’єрі чемпіонату світу з легкої атлетики.

У 2009 році на спортивному небосхилі почала зароджуватися нова зірочка.

«Якось мені було нудно, тож я пішов з другом на його секцію, він займався легкою атлетикою, і потрапив одразу на змагання, де виграв 60 метрів. Мені тоді дуже сподобалося, я взагалі ходив на багато секцій, але з часом усе відпало і залишилася лише легка атлетика. З цього і почався мій шлях», – констатує тепер уже професійний легкоатлет. 

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів

«Далі Шкуропат Юрій Никифорович запросив мене у Броварську школу-інтернат на багатоборство, воно мені не дуже подобалося і я почав прогулювати тренування. Влітку мені подзвонив тренер і каже: «Може вже досить?». Я йому відповів, що мені важко і буду закінчувати. Подзвонив мамі сказати, що забираю документи, а вона мені: «Ти що хворий?» (жартує). Зателефонувала тренеру, поговорила з ним і мене перевели на інший вид до тренера по жердині. І я з задоволенням приєднався, бо мені було цікаво спробувати пострибати».

Через кілька років ця цікавість переросла у срібло юнацького чемпіонату світу у Калі. «Разом з тим хлопцем (прим. Інтерв’ю записувалося під час чемпіонату світу, де Мондо Дуплантіс якраз змагався у фіналі стрибків з жердиною і здобув золото), ми стрибнули однакову висоту і встановили рекорд змагань», – згадує атлет.

Потім Влад оновлює юніорський рекорд України і піднімає планку свого особистого рекорду на 5,70, тим самим виконуючи норматив на дорослу світову першість 2017 року.

«Чемпіонат світу у Лондоні мені дуже сподобався, адже я вперше бачив настільки великі змагання. Я показав тоді гарний результат, стрибнувши 5,60. Звісно було дуже прикро, що не добрався до фіналу, але знав, що у мене все попереду.

Після участі в таких змаганнях, я вважав, що буду наступним рекордсменом, але доля зіграла зі мною жарт»,- розповідає стрибун.

Але склалося не так, як гадалося і Влада чекав найскладніший етап його життя.

«Моя перша травма – побутова. Я випадково порізав два сухожилля на руці. В мене по сей день погано рухаються два пальці, але це не заважає мені стрибати. Через рік у той самий місяць, у мене лопнула грижа на спині. Я не міг ні ходити, ні сидіти, було дуже важко. Півтора року я не міг стояти. Це була найдовша та найважча реабілітація.

В мене були думки, що я зовсім не зможу повернутися. Але я не здавався, бо розумів, що в мене є талант і що у жердині можу себе ще краще проявити. Ця думка допомагала мені тренуватися і не зупинятися, коли щось не виходило. Я  по-справжньому, так би мовити по-дорослому, почав стежити за собою, не як раніше. Це ставлення дало мені змогу повернутися на велику арену.

На цьому ж ЧС маю такі ж емоції. Він для мене наче перший. Я повернувся після 5 років перерви і знову згадав ці емоції і це мене зарядило. Тепер знаю, що мені потрібно робити, веду нотатки про свій стан, емоції та думки. Це дає розуміння того, як поводити себе на такій арені. Я повернувся у великий спорт за новими відчуттями і з дорослою головою».

Впродовж усього періоду реабілітації і безпосередньо в підготовці до всіх змагань поруч з Малихіним була тренер, а по сумісництву ще й дівчина Влада  Карина Вегнер.

«Якщо б всі люди знали його історію, наскільки це було важко. Адже ми нікому не показували, що Влад не може ходити.Постійно були якісь травми, з яких ми вилазили і, дякувати богу, нарешті, вилізли.

Руки опускалися дуже часто, але ми всі любимо спорт. Дуже мало людей, які нас підтримували – це наші батьки та найкращі друзі: Ярослава Магучіх, Ерік Костриця і Артур Фельфнер. Ми старалися робити все, щоб Влад зміг стрибати, бо це сенс його життя. Коли стрибаєш з жердиною, то відчуваєш себе живим.

Це не лише про спорт і медалі, це про відчуття, які змушують тебе жити»,- з великим полегшенням і натхненням розповідає Карина.

Карина Вегнер та Максим Островський під час кваліфікації стрибків з жердиною

На початку 2023 року Влад з Кариною за програмою ФЛАУ відправилися в США та стали студентами місцевого університету, саме там Влад на один сантиметр зміг оновити свій особистий рекорд. 

«Ми приїхали туди 2 січня, а 20-го я вже змагався», – говорить стрибун. «Звісно, ми не встигли підготуватися, тому набирав форму під час змагань. Я думав, що зимовий сезон ми відзмагаємось як зможемо, а весною підготуємось, але в Америці весною теж йдуть змагання. І ми без упину змагалися!»

Але, як зазначають і Влад, і Карина, ніякої магії в цьому немає.

«Там такі ж умови як і в нас, просто є жердини. Допомагає саме ця американська атмосфера, бо відновлення нічим не відрізняється від того, що є в Україні. Люди дуже підтримують, вони знають всіх спортсменів по іменах, а на змагання приходить увесь університет. 

Кожен понеділок уся наша команда збирається у кімнаті і тренер, наче Емінем (прим. американський реп-виконавець), говорить мотивуючі промови, він відзначає кожного спортсмена навіть за якесь маленьке, але досягнення. Ти не отримуєш подарунків чи медалей, ти отримуєш мотивацію і підтримку, що дуже заряджає. Навіть, якщо ти показав поганий результат, ти все одно допоміг університету і всі тобі вдячні».

 

Фото: Жорстка Атлетика

 

Матеріал створено за підтримки Puma Ukraine з метою розвитку української легкої атлетики!

Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів
Досягнення не мають бар'єрів