5-7 липня 2019 року на території українських Бескидів пройшов Бойко трейл (Bojko trail) – спільний україно-польський старт, започаткований минулого року Ukraine Trail League (UTL) i Fundacja na Ratunek. Учасники змагалися на 5-nи дистанціях:
- Забіг на Пікуй/Вертикальний кілометр (10км)
- Гостра (20+км)
- Пікуй (40+км)
- Рівна (80+км)
- Боржава (150+км)
Результати на всіх дистанціях – вже є на польській версії офіційного сайту змагань.
Ми поспілкувалися з організаторами змагань та переможцями, щоб дізнатися? як пройшов захід та їхні враження.
Маша Москалець (організатор):
Цього року на Бойко трейл зареєструвалося 500 учасників. Ми радіємо, що збільшилася кількість українських бігунів – 110 учасників, порівняно з 32 минулого року. А ще – тішить, що українці на всіх дистанціях зайняли 16 з 30 призових місць в абсолюті!
У 2019 році ми змінили кількість дистанцій. Якщо минулого року учасники змагалися на 45+, 80+ і 120+ кілометрових дистанціях, то цього року додалися вертикальний кілометр (10км) та 20км. А замість найдовшої у 2018 році дистанції 120 км, ми зробили 150 км, додавши частину Боржавсього хребта й пустивши трек через Плай, Гимбу та Стій. Це збільшило кількість контрольних пунктів і ліміт часу до 40 годин, а загальний набір висоти склав майже 8 тисяч метрів. Крім того, на учасників найдовшої дистанції чекав брід через річку.
Цього року чи не найбільшим викликом для нас, як організаторів, була негода. Звісно, під час підготовки трейлів, як наша, українська, так і польська команди організаторів, сподівалися на краще. Але продумували і найгірші сценарії. Тому на КП1/2 “Плай”, КП4 “Журавка” та КП6/7 “Перелука” знаходилися українські МЧСники. На КП3 та у фінішному таборі чергували українська та польська бригади швидкої. Також були польські рятувальники на джипі та 2 квадроцикли для швидкого реагування. Для синхронізації роботи знаходився головний рятувальник в базовому таборі, що координував роботу всіх пунктів. На стартових номерах учасників знаходився SOS телефон, який працював 24/7. В базовому таборі завжди був присутній хтось з головних організаторів.
Коли о 5-й ранку в неділю вдруге почалася злива, на дистанції знаходилося 20 учасників. Протягом 30 хвилин було з’ясовано їхні координати та перевірено стан здоров’я.
Також, перед стартом був брифінг для команди, старший волонтер на кожному КП знав всі потрібні контакти рятувальників. Волонтери мають право зупинити учасника, якщо на їхню думку його стан здоров’я незадовільний для продовження забігу. Незважаючи на негоду, всі волонтери заряджали бігунів енергією, трималися самі й тримали шатри:)
«Ангели на землі» – так відгукувалися учасники про команду волонтерів.
Загалом, на довгій дистанції 150 км фінішувала лише половина учасників. Майже всі учасники сходили добровільно, оцінивши свої сили. Відповідальність і адекватну оцінку своїх сил – вважаю одним з показників хорошої підготовки бігуна.
На найдовшій дистанції Боржава перемогу святкував Сергій Сапіга. Він подолав 150+ кілометрів за 22-і години й 40 хвилин.
Сергій Сапіга:
Дистанція 150+ вийшла дуже цікава й красива. І все красиве мені пощастило застати ще за світла. Щоправда, і погода внесла свої корективи. Зі старту ніхто за мною не намагався тягнутись і вже на Цицьці я позаду нікого не бачив. Проте побачивши зі всіх сторін грозові хмари та зрозумів, що чим швидше я пробіжу хребет – тим більше шансів залишитись живим, тобто не бути вбитим блискавкою.
Біг дуже швидко навіть по 4:10!
Коли бігаєте по високому хребту – обов’язково беріть з собою рукавички, навіть якщо їх не має в обов’язковому спорядженні, бо я так змерз в руки!
Особливої конкуренції не відчував, втім зважаючи на погоду та азарт, коли почав підбирати учасників 80+ км на 2-ій половині дистанції – біглося досить швидко.
За кілька кілометрів до фінішу мене зустрів орг поляків Славек і супроводжував мене до фінішу на велосипеді. Дуже йому за це вдячний, бо в розмовах я трохи забував про ногу, яку невдало травмував на спуску. Фініш, неймовірні оплески, шампанське й стопка горілки від поляків та добрячий шльопок по сідниці від Макса Мраморнова, обнімашки з Машою Москалець й зі всіма, хто мене зустрічав! Неймовірно було, пробивало на сльозу! Нарешті я виграв цей трейл та не зблудив ні метра!
Дуже вдячний команді Ukrainian Trail League за запрошення на цю надзвичайно цікаву пригоду! Адже за 22год 40хв я встиг пробігтися стартуючи з Воловця Боржавським хтебтом, під зливою і блискавками, збігти до річки Боржава, піднятися на Стій, перебігти в Жденієво, забігти на Пікуй, пробігтися хребтом, збігти в Гусне, піднятись на красиву Гостру Гору, збігти на полонину Прилуки, і забігти на саму більшу полонину Руна та фінішувати в Жденієво під гучні оплески вболівальників, бути облитим шампанським на фініші і отримати ремінцем по задниці!
Організація трейла на дуже високому рівні, волонтери надзвичайні, (за що їм величезне спасибі!) маркування відмінне, навіть незважаючи на сторонню “допомогу” місцевих. На трейл приїхав заздалегідь, допоміг промаркувати дистанції, заразом потренувався й накуштувався суниць і чорниць, вивчив дистанцію, щоб не сталося як минулого року…
Наступним стартом планую 100 БукоМиль, де традиційно буде конкуренція з Андрійком Ткачуком. І хоча в мене є відмазка типу не буду рвати, бо попереду Чорногора скай марафон і UTMB, а він також буде говорити, що в нього якийсь там добовий біг попереду але, повірте, заруба буде!
А на Вертикальному кілометрі першою серед жінок та третьою в абсолюті (!) вершини Пікуя дісталася Юля Цурік витративши на це 1 годину й 34 хвилини.
Юля Цурік:
Все склалось випадково. Оскільки від січня я вже пробігла більше 15 стартів, то вирішила, нарешті, відпочити і побути по інший бік змагань. Але коли їхала волонтерити сказала Маші, що загалом, я би хотіла побігти. На що отримала відповідь: “або волонтеримо або біжимо”:)
Проте вже на знайомстві з усією командою, мене представили як людину, яка вже 3 дні маркує, потім їде на весь день на КП, а потім ще й виграє забіг на Пікуй 🙂 Тож побігла швиденько дивитись список обов’язкового спорядження та збирати все чого не було як у поляків, так і в українців…
Загалом, я волонтерила 6 днів: з них 3 дні – маркування траси (находила/набігала 90 км), 1 день на КП. Ми приїхали ще о 10 ранку, щоб все підготувати. Наша команда закривала 2 КП (10-ий і 45-ий км) для дистанції 150 км. Спати не було змоги, оскільки я вела протокол по учасниках і як тільки пробіг останній, треба було вже готувати гарячу їжу та все підготувати для бігунів, які пробігатимуть у нас знову. Так і пройшла ніч, дуже холодна й мокра – ввечері почалась злива, блискавки, навіть мембрана не витримала, тому довелось постійно рухатись щоб грітись.
А вже о 10 ранку наступного дня ми поїхали назад в табір і я мала годину на те, щоб прийняти душ та зібратись на забіг. Як тільки прилягла на ліжко зрозуміла, що треба вставати, бо починаю засинати. Тож вдягнулась і очікувала старт вже розминаючись біля арки 🙂
Поки не пішов відлік часу 10…9…8… – очі просто закривались. Але стартова ейфорія понесла мене досить швидко з першого кілометру. Трасу я знала добре, бо маркувала її ще в 1-ий день, тому бігла й навіть не дивилась ані трек, ані на маркування. Щоправда, коли вже десь на середині дистанції мене ще досі ніхто не обігнав крім 2-ох хлопців, навіть в трек глянула чи правильно біжу.
Найважче стало за кілометр до фінішу. Я озирнулася й побачила дівчину, а набору було попереду 460 м. В цей момент – згадала, що в мене є палки, які я досі не використовували і зрозуміла, що саме час це зробити. Вона була на відстані десь метрів 15 від мене але вже за 200 м до вершини – я побачила, що вона залишилась далеко позаду. Це був мій найважчий кілометр в житті! На фініші я навіть не могла сказати суддям як мене звати – так довго не відновлювалось дихання. Як кажуть в нас в Run Family – #сапатинавсігроші, але воно того було варто 100%!
Моя ціль була перемогти, а 3-я позиція в абсолюті стала бонусом. Поляк, який не зміг мене наздогнати, вже на спуску в табір привітав й назвав Робокопом:) Хоча безперечно були й сумніви, щодо участі в забігові, бо я розуміла що навантаження за тиждень і на той момент вже 29 годин без сну не можуть пройти безслідно. Але була шалена підтримка і віра в мене, яка надала сил.
Наразі, в планах Chornohora Sky Marathon, проте не буду загадувати, тому що може бути і щось швидше. Мені важко тренуватись коли найближчим часом немає змагань:))
Що ж, схоже, цьогорічний Бойко трейл вдався на славу! Будемо сподіватися, що наступного року українські та польські організатори – продовжать традицію й порадують поціновувачів трейлу черговим спільним стартом!
А всіх любителів бігу, хто ще тільки планує відпустку на другу половину літа – запрошуємо зазирнути до Українського трейл-календаря 2019 – там Ви напевно знайдете щось цікавеньке для себе, аби підготуватися до насиченої на бігові події осені 😉
