Як Ви гадаєте, в чому фішка дистанції Ultra на Spartan Race? Ну, звісно, окрім того, що це дуже важко і далеко не всі можуть її здолати, а ті, хто долають – вони надлюди🙈 У Європі шанс подолати Ultra цього року випадає лише двічі. У Словаччині на початку вересня, а також у Андоррі, де буквально нещодавно найвідчайдушніші долали свої 50+ км та 50+ перешкод. І навіть туди зуміли дістатися українці! Розповідь про Андоррську трифекту від Альони Луговської Ви вже читали, а тепер прийшла черга до кульмінації. Що ж це таке, та Андорська Ultra… Всі секрети нам відкрив чоловік Альони, Юрій Луговський, який зміг це зробити і пройти надважку дистанцію Ultra на Spartan Race.
Історія про забіг Spartan Race Ultra в Андоррі почалась ще в 2016 році з першого мого забігу з перешкодами – Гонки Нації в Харкові. Це був Забіг Сили на 7,5 км, що на той час здалося мені неабияким викликом. Потім були Забіги Волі та Забіги Духу. Від знайомих почув про Spartan Race і в 2017 році спробував себе спочатку у Spartan Sprint, а потім вже в Spartan UltraBeast в Словаччині та зробив Trifecta Weekend в Польщі. Крім того, у 2017 році взяв участь у 4 офіційних марафонах в Україні. Як мені здалося, цього досвіду мені повинно бути достатньо для того, щоб не сумніватися у моїй здатності подолати Spartan Ultra 2018 в Андоррі. Тому не сильно вагаючись, я зареєструвався на цю гонку ще в листопаді 2017 року. Крім того, хотілося подивитися на рівень організації таких заходів не лише у Східній Європі, а і в інших регіонах.
Одразу скажу, що рівень організації досить високий, але це якщо не порівнювати з аналогічним в Польщі чи Словаччині.
Я очікував, що в червні в горах буде вже досить тепло та комфортно. Десь дні за три-чотири до події один з моїх друзів надіслав мені відео з погодою в Андоррі – мокрий сніг з дощем. Тут я вже почав хвилюватися. На щастя, цих трьох-чотирьох днів було досить, щоб стало значно тепліше.
За день до старту в Андорра Ла Велья організатори провели невеликий брифінг з уточненням вимог до спортсменів та обов’язкового обладнання як-то ліхтариків, термофолій тощо та визначенням лімітів часу на проходження траси. Гонку треба було закінчити до 24:00.
Старт о 7:30.
Перед стартом у кожного перевіряють наявність необхідного обладнання. Старт відбувається з висоти 2 108 метрів над рівнем моря. Найвища точка гонки – більше 2 500 метрів. Як завжди, одразу підйом в гору довжиною кілометра з три. Краєвиди неймовірні… Але є ділянки снігу, слизько. Вперше в житті побачив дикі крокуси, нарциси.
Перші бурпі – не влучив сніжкою, далі спуск, стінка зі зворотним кутом нахилу, за стінкою – мішок-подушка, яку треба нести на гору. Метрів через 30 тебе зупиняють та зв’язують резинкою ноги, треба перестрибувати через колоди, небагато, найвища – сантиметрів 40-50, далі з мішком в гору. На зворотньому шляху треба крім мішка ще тягнути з собою по землі шматок заліза. Але вниз – це легко.
Знову вгору вже без мішків. Взагалі-то рівних ділянок майже не було. За рукоходом, який треба проходити знизу, використовуючи руки та ноги, розділялися траси для Beast та Ultra. Далі метрів з 500 лазіння по каміннях. Дуже схоже на ділянку маршруту для тренувань альпіністів. Виглядає так, що підійматися навіть легше, ніж спускатися.
Потім трошки бігу і перша водна перешкода – треба пролізти під мостом метрів з 15 гірскькою річкою, потім ще метрів 20 до виходу з води. Дуже холодно. На березі перші постраждалі від судом…
Трошки бігу і знову треба перетинати річку. Дуже сильна течія. На другому колі там вже був канат, за який можна було триматися…
Спис, рукоходи, ріка, знову рукоходи. Біля мене з рукоходу зривається один із спартанців. Голосно кричить, схоже на перелом ноги. Волонтери допомогають, біжу далі. Канати, біг, бетонні кулі, знову ріка, крутий підйом, перший пункт харчування – приблизно перші 10 км. Знову в річку, метрів 30 рікою, потім стіна 9 футів – для багатьох неподоланна перешкода. Знову розділяють Beast та Ultra. Підйом в гору. Одна з небагатьох ділянок, де можна бігти. Біг із зв’язаними ногами, коротенький спуск. Гора шлакоблоків. Веселий волонтер каже: «Беріть та тягніть в гору. Якщо розіб’єте –несіть всі шматочки». Потім додає: «Нести 3 км». Обманув. 3,3 км. Цих трьох км вистачило б для нормального спринту. Ну, три, так три. Що робити. Поніс і доніс. Хотів волонтеру розказати про гарного тамаду та веселі конкурси, але він англійською усе одно б не зрозумів. Бігти без блока набагато краще. Побачив кілька нутрій, що пили воду з річки…
Бігти довго не дали. Кайдани. Все, що було до цього на інших гонках – іграшки дитячі. Тому що точно не знаю їх ваги, але однозначно більше за 50 кг. З ними вгору, і з гори. І це одразу після прогулянки з блоком.
За кайданами – різко в гору. Починаю рахувати, чи встигаю в ліміт часу. Пульс зашкалює. 15 метрів – зупинка, 15 метрів – зупинка. Тяжко.
Трохи бігу, колода на рівновагу, далі вниз по скелях. Традиційне перенесення гравію. Вниз, блок Геркулеса, вверх, спис, рукохід з бурпі, ось вона – транзитна зона. Перші 32 км. 9 годин. Середній темп – 3,5 км за годину. Звучить досить смішно. Але смішно не було.
Залишилось 18 км та 7 годин. Встигну. Але треба йти.
Багато хто біжить в парах. Волонтери вже дають допомагати один одному. Але я один. Все сам. Тим більш коштовною буде нагорода.
Рукохід – пройдено, канат горизонтальний – теж. Знову бетонні кулі, ріка, підйом, стіна. Знову проходжу досить легко. На гору. Наздоганяє Роман Гасинець, який також стартував Ultra, 2-3 кілометри до кайданів йдемо разом. Сподівалися, що кайданів другий раз не буде. Помилилися. Були. Сил все менше, прошу Романа мене не чекати, якось буду сам закінчувати.
Лишилося менше 10 км. Але яких!
Знову гравій, спуск вниз до Festival Area. Блок Геркулеса багато хто вже навіть не намагається підіймати, волонтери заплющують очі. Вгору. Вниз. Спис. Добрі волонтери дають другу спробу.
Рукохід. Немає сил. Бурпі.
Піраміди. Стінка. Волонтер вказує – біжи так. Ні, кажу, я пройду. «You are brave, Lugovsky» – це мені в слід кричить. Олімп. Memory test – пройдено. Колючка, вгору. Стемніло, але не хочу зупинятися, щоб дістати ліхтарик. Трава темна, каміння та розмітка білі. Відчуваю, як починають мерзнути пальці. «Мабуть холодно». Але тіло вже не відчуває. До фінішу якихось пару км. На канат вже не пускають. Ще трохи через вогонь – фініш! 15 годин. Ще година залишилась!
Тепер невеличкі підсумки локації:
- Дуже високо, якщо немає ніякої фізичної активності, то це навіть не відчуваєш, але як тільки починаєш бігти, пульс дуже швидко заходить в 4-5 зону і потім заспокоюватися не хоче дуже довго. З таким пульсом і провів весь день.
- Багато каміння. А якщо немає каміння, то висока трава, якою сильно не побігаєш.
- Глибокої води не було, але та, що була – дуже холодна.
Готель, ванна. Не можу зрозуміти, вода холодна чи тепла. Трохи відігрівся. Починаю розуміти, що сильно обгорів. Їсти не хочу і не можу. Все, відпочивати! Ні, спочатку пити, потім спати…)
Редакція Жорсткої Атлетики щиро дякує Альоні та Юрі за їх неймовірний досвід та передані емоції для наших читачів. Бажаємо наснаги та підкорення нових висот!