Я стояв під гарячим душем флорентійського тенісного клубу, втомлений і дещо розчарований своїм виступом. Думав про те, що поки не готовий вигравати у італійців на їх території, але обов’язково треба повернутися, аби довести, що українці теж вміють бігати трейли…
Виступити на змаганнях у Флоренції мене підштовхнула, як не дивно, політична ситуація. На цей же час я готувався виступити в зовсім інших змаганнях в Італії. Мета була – зовсім не трейлова траса ультрамарафону Strasimeno, відомого в Україні завдяки виступам нашого Євгена Гливи. Утім, в Італії оголосили про розпуск парламенту. Дострокові вибори призначили на 4 березня, коли і мав бути старт. Через це організатори вирішили перенести дату проведення змагань. На цей момент у мене вже були придбані квитки і узгоджена на роботі відпустка.
Коли на очі потрапила Флоренція – майже не вагався з вибором. Організатори пропонували на вибір три дистанції – 13 км, 42 км та 80 км. Я обрав середню. Набір висоти 1000+ здався мені не надто складним. До того ж маршрут сертифікований ITRA (Міжнародна асоціація трейлового бігу), що давало надію покращити мій міжнародний рейтинг. Та й в самому місті дуже хотілося побувати, адже воно просто красиве.
Підготовка йшла по плану, аж поки не залишилося 2 тижні до старту. Тоді я захворів. Горло, кашель, то підйом, то падіння температури. Тренування скоротив до мінімуму, хоча як тільки трохи легшало все одно бігав. Коли приїхав в Італію все ще відчував слабкість і час від часу відкашлювався.
Старт був запланований на ранок суботи 3 березня. У Флоренцію ми прибули у п’ятницю. Прогулялися до місця, де видавали стартові пакети. Власне там же і було місце старту. Наш готель розташовувався за 3 км. Але так, аби потрапити до необхідної нам площі Мікелянджело, треба було йти через історичний центр, що само по собі було дуже приємно.
Вже по обіді організатори повідомили, що скасовують дистанцію у 80 км.
Єдине, що трохи засмучувало – дощ, який то зупинявся на кілька хвилин, то знову поливав вимощені плиткою та камінням вулиці. Як ми дізналися пізніше – погода в Італії до нашого приїзду була ще гіршою. І це також відбилося на проведенні змагань. Вже по обіді організатори повідомили, що скасовують дистанцію у 80 км. Мовляв – через погоду траса є дуже небезпечною. Всіх, хто заявився та приїхав на старт перевели на мої 42 км. І це теж відбулося не на мою користь, адже на довгій дистанції планувався відбір до збірної Італії на Чемпіонат світу з трейлу.
Коли прокинувся в день старту зрадів, що дощу немає. Зібрав речі та до місця змагань вирішив пробігтися, аби розігрітися. О 8.30 кількасот трейловиків зібралися перед стартовими воротами аби кинути виклик – дистанції, погоді, один одному.
Зі старту я зачепився за групою лідерів. Темп із самого початку був надто високий, як для трейлу. Годинник показував 3.30 – 3.35 на кілометр. Ці перші кілометри йшли містом – трохи вулиць, міст, доріжка вздовж річки. Перші 10 км намагався не відпускати лідируючу групу. Утім, потім дорога пішла різко вгору і тримати темп я вже не міг. Ще кілька кілометрів і я зрозумів як мені не вистачає гірської підготовки. Ускладнювало все і постійна зміна поверхні – ми то бігли по асфальту між будинками, то по ґрунтовим доріжкам, то по камінню. Але і цього було замало.
Місцями траса була настільки слизькою, що доводилося майже повністю зупинитися, аби не дати собі впасти
Пішов дощ. Він ставав усе сильнішим. Місцями траса була настільки слизькою, що доводилося майже повністю зупинитися, аби не дати собі впасти. Та й сам маршрут дивним чином то заводив у лісочок і змушував місити багнюку, то виводив у житлові квартали, розташовані на пагорбі над Флоренцією, де дорога вимощена плиткою, яка через дощ та температуру близьку до нуля перетворювалася на каток. В кількох місцях неможливо було спуститися чи піднятися, не тримаючись за вмонтовані в кам’яні стіни залізні трубки.
Про те, що боротися за призи я не зможу зрозумів десь на 15 км. А після 25-го головним завданням для мене стало закінчити дистанцію. Надто було важко. Здавалося, що в мій наплічник помістилися всі негаразди, що відбувалися останнім чином – і хвороба, спочатку дружини, потім моя, і дуже нервова останнім часом робота, і відголоски минулорічної травми, яку отримав на Чемпіонаті світу тут же в Італії, на в чомусь схожій кам’янистій трасі під час сильного дощу.
Не пам’ятаю, що саме відчував на останньому кілометрі.
Дуже зрадів коли повернувся в місто, а на годиннику відобразилася цифра 40 км. Проте ці 2 останні кілометра усе не закінчувалися. Спочатку траса спустилася вниз, потім знову пішла вгору. Не пам’ятаю, що саме відчував на останньому кілометрі. Здавалося відключив усі рецептори і увімкнув автопілот. Музика зі сцени біля фінішу. Одна дівчинка повісила мені на шию медаль, інша – вручила невеличкий рушник. Годинник показав близько 44 км
Pадів, коли з’ясував, що у підсумку прибіг 9-им. Чомусь по трасі мені здавалося, що я десь занадто далеко. Згодом перевірив, з ким мав справу. Усі, хто був переді мною, – мають вищий за мене рейтинг ITRA, кілька – вище 800 (для тих, хто не в темі, скажу, що це дуже круто). Кілька людей з вищими за мої показниками таки фінішували позаду мене. Це дуже потішило.
Тим, хто захоче себе випробувати на Ecotrail Florence варто знати такі речі. Стартовий внесок – від 37 євро. Чим раніше зареєструватися, тим дешевше. Організатори вимагають довідку від лікаря. Її форму треба завантажити на сайті заходу. Потім піти до будь-якого медичного закладу (я це робив у Києві) та поставити підпис та печатку. Як дістатися до Флоренції – варіантів багато. Для мене цей старт став лише частиною подорожі Італією. Спочатку літаком ми з дружиною прибули до Риму. Тут пробули дві ночі. Потім до Флоренції їхали швидкісним потягом (квитки від 10 євро, якщо завчасно купувати), а з Флоренції ми відправилися до Венеції (їхали автобусом, квитки від 9 євро).
Сайт заходу: http://ecotrailflorence.com/
Сторінка у FB: https://www.facebook.com/ecotrailflorence
Сергій Попов