Учасниця Олімпійських Ігор в Ріо в потрійному стрибку Руслана Цихоцька зробила карколомний та відважний поворот в житті, і не лише в спортивному. І якщо більшості доводиться лише читати та уявляти тренування і життя в іншій країні, тим більше в США, то Руслана перевіряє це на власному досвіді, що ще раз доводить твердження – все в наших руках і залежить виключно від нас самих! Вашій увазі коротке інтерв’ю про перші враження та виклики Руслани в США.
Руслано, розкажи як ти опинилась в США? І як сталось, що ти почала працювати з американським тренером?
Поїхала в США, щоб провідати подругу дитинства, ну і, звичайно, на екскурсію гарними місцями Нью-Йорка. Інших думок у мене взагалі не було, тому вважаю, що це доля звела мене з теперішнім тренером. Авжеж, перебуваючи в Америці, хотіла тримати себе в формі, спочатку ходила тренуватись переважно на пляж, а пізніше захотілось і на стадіон. Так, на одному з тренувань на стадіоні я й познайомилась з теперішнім тренером. Почала багато читати про нього, знайомилася з відгуками, з його підходами до роботи, його звати Джером Робінсон, 49-річний тренер з Нью-Джерсі, у нього особистий в довжині 8,29.
Вирішила ризикнути і спробувати, думала він відмовить, але, як виявилось пізніше, йому також цікаво було зі мною попрацювати. Мені сказали, що він також читав про мене в інтернеті і відписав, що готовий починати тренування. Чесно зізнаюсь, дуже переймалась через нові виклики, особливо через мову. Але група спортсменів у Джерома виявилась дуже привітною та оточили мене теплом та позитивом, відчуття дискомфорту взагалі не було.
Ти сама приймала рішення?
Відверто говорячи, я довго обмірковувала це рішення, адже тут зовсім інше життя, мова, ментальність, та й ціни на рівень вищі, за все необхідно платити. Авжеж мені дуже допомогли друзі, за що я їм надзвичайно вдячна! Я розумію, що це дуже ризикований шлях, це кардинальні зміни в житті, але рішення прийняте, і той підхід до спортсменів, який показує Джером, наповнює мене оптимізмом. Відчувається віра в мене з боку тренера, відчувається, що ми маємо спільні цілі, що ми команда, і це дійсно надихає!
Як твій попередній тренер, Анатолій Голубцов, поставився до твого рішення? Чи підтримуєш зв’язок з ним зараз?
Щодо Голубцова, з ним я більше не працюю. Авжеж я дуже вдячна йому за всі роки, але хочу сказати лише одне, я б ніколи не пішла від тренера, якщо б він мене цінував та вірив в мене та мав людські якості, за якими можна було б тягнутись.
Розкажи детальніше про побудову тренувального процесу, і які основні відмінності української та американської стрибкових традицій ти б відзначила?
Найперше, що відчувається – це короткий відпочинок між підходами, все дуже інтенсивне. Дуже різноманітні тренування, багато нових та цікавих вправ. Авжеж, є свої плюси та мінуси як у всьому. Хочу відзначити, що наші атлети не набагато слабші за тутешніх, місцями можливо і сильніші. Але з боку психології тут дуже сильно розслабляєшся, у нас же переважна більшість занурюється у власні думки, роблячи собі тільки гірше.
Ну і ще одне, тренер дуже вимогливий, у нього треба “пахати”. Тож відчуваю, що я попала 🙂 Тренер часто знімає наші вправи на відео, це також стало для мене новим, можна подивитись на себе зі сторони.
Життя спортсмена в США, які основні різниці з Україною?
Люди тут дуже голосні і дуже люблять спілкуватись, у мене від них іноді навіть голова болить. Але я ще досі освоююсь, звикаюсь, думаю з часом я стану такою ж 🙂
Щодо умов життя та тренувань – тут дуже все гарне, але якщо ти спортсмен не найвищого рівня, то все платне, і стадіон, і тренажерна зала, і манеж, тож доводиться працювати. Але тут всі дуже заряджені на результат, всі навчаються, працюють, сповна віддаються тренувальному процесу і не тільки. Такий ритм дуже складний і не притаманний українським уявленням щодо професійних спортсменів. Насправді, мені зараз непереливки, але є ціль, хочу постійно розвиватись і просто далеко стрибати!
Твої спортивні цілі на найближчий час?
Планую вже в грудні почати виступати, тут є старти. В січні вже працюватиму з прицілом на ЧУ, планую в лютому бути в Сумах! Інші деталі поки розголошувати не буду.
Хочу сказати наперед та розвіяти всі можливі питання – жодних думок про зміну громадянства я не маю. Я виросла в Україні, люблю свою країну і продовжуватиму виступати під жовто-блакитним прапором! Мені дуже приємно і я дуже вдячна, що зі мною є збірна, Чернівці та Збройні сили України!
Рік тому Руслана стала гостею 34-го ефіру Жорсткої Атлетики на Радіо Спорт. Слухайте подкаст тут. Завантажити ж подкаст можна за посиланням.
Про особливості потрійного стрибка читайте в поясненні Руслани Цихоцької для рубрики Олени Федорової “Допитлива марафонка“.
ЖА обов’язково продовжить знайомити читачів з цікавим досвідом вітчизняних топ-атлетів, слідкуйте за оновленнями!
