Вже за тиждень вперше в Україні пройде забіг Ultra з перешкодами від Race Nation, а це означає, що вже незабаром учасники відчують на собі всі спокуси дистанції 40км+ з перешкодами у Буковелі. Досвідом з майбутніми Ultra-фінішерами ділиться перша в Україні жінка-учасниця забігу Ultra Beast Spartan Race, який відбувся 15 липня цього року у Словаччині, Наталія Власенко.
Як ти зважилась на таку авантюру дистанцією у більш ніж 40 км, ще й з перешкодами?
Я б не назвала це авантюрою. 5 чи навіть 10 км – ще можливо так назвати. Але на мене чекали 40+км (фактично 46 км) по горах (майже 3300 м набір висоти) та 60+ перешкод, серед яких лише квест (запам’ятати набір цифр та літер) не вимагав фізічної сили. Найкращий час проходження подібної траси, як було зазначено на сайті реєстрації, був 7 з половиною годин (для мене це означало не менше 10-ти годин проходження). Отже це було продумане, зважене, та, тим не менш, складне рішення. Рішення подолати цей шлях для того, щоб пізнати щось про себе, відповісти самій собі на низку питань. Честно кажучи, я відчувала страх перед цим стартом, страх, змішаний з великою цікавістю. Але ж я змогла. І ви зможете!
Скільки всього було перешкод? Які були найскладніші для тебе?
Найскладнішою була перешкода з мішком, який виявився надзвичайно важким і його потрібно було пронести в круту гірку метрів 500 чи більше і назад. Відмовитися (зробити 30 бурпі) неможливо, за непроходження – дискваліфікація. До того ж цю перешкоду довелося пройти тричі на дистанції. Схожа за важкістю – перешкода з відром із щебнем, яке потрібно було наповнити долонями і не можна було ставити на плечі – лише нести перед собою (інакше дискваліфікація), звичайно, нести теж під гірку – довгу, круту і всю в слизькій багнюці.
І ще дуже запам’яталися стрибки з зав’язаними ногами – треба було прострибати цілу смугу перешкод метрів 500-700 із колодами, шинами, стінами і гіркою, це було приблизно за пару кілометрів до фінішу, отже сил майже немає і мозок майже не працює, і було просто складно повірити, що я на це здатна.
Як проходила підготовка? На що необхідно звернути увагу майбутнім Ultra-фінішерам? Скільки часу тривав весь підготовчо-тренувальний цикл?
Я не можу чітко прорахувати свій період підготовки. Я готувалася поступово до своїх перших 5+ км (2 роки тому), потім 13+ км, потім мої перші 21км в Польщі.. Потім Чорногірський півмарафон, Харківський стронгран (66 км за 2 дні), через тиждень після нього 27 км в Буковелі на Гонці Нації. Все це було щаблями моєї підготовки до цього найважчого забігу. Так, я регулярно ходила в спортклуб на crossfit, ходила в біговий клуб займатися бігом, та ще й самостійно бігала в себе “на районі”. В моєму “ідеальному” розкладі було по 6 тренувань на тиждень (три силових і три бігових), але в реальності було дуже складно дотримуватись такого режиму, мої діти та мій бізнес є джерелом незапланованих справ:) Отже свій підготовчий процес я оцінюю на “трієчку з плюсом”. Результат мій був приблизно такий же – 49-та серед 97-ми фінішувавших жінок. Але в мене і не було цілі показати гарний результат, ціль була – дістатися до фінішу без дискваліфікації.
Що необхідно мати з собою на дистанції, а від чого взагалі треба відмовитися?
Обов’язково читайте регламент, щоб бути в курсі хоча б приблизно що на вас очікує. Я свій регламент не читала (наївно думаючи, що я “бувала” і все необхідне знаю), і потім були неочікувані сюрпризи, які зайвий час забирали та зайві сумніви додавали. Від кількості точок гідратації на трасі залежить, чи варто вам брати з собою воду і скільки. Щодо харчування – раджу тільки перевірені на тренуваннях батончики і гелі, ніяких експериментів. Обов’язково майте з собою знеболювальне (наприклад, “німесил”) та рідкий магній. Я на своєму досвіді ще жодного разу не “зловила” судоми на трасі, але разів шість (чи більше) на різних забігах “рятувала” інших, поділившись своїм магнієм. Ці люди мене потім доганяли і дякували, а я дивувалася, що вони не передбачили такого. Так, є виключення, коли навіть магній не допомагає, але давайте орієнтуватися на позитивний досвід.
Як правильно розкласти сили на дистанції?
Важко давати поради, є ті, хто буде “рвати” від початку до кінця, тому що “заряджені” на призове місце, або хоча б на “десятку” перших. Якщо ви з тих, хто не женеться за місцем в загальному заліку, а прагне дістатися фінішу, намагайтеся обрати комфортний для вас темп і дотримуватися його. При цьому дослуховуйтесь до свого тіла. Я на деяких ділянках дистанції трохи прискорювалась (якщо це було достатньо комфортно), на деяких уповільнювалася, але намагалася не зупинятися.
Які найбільші помилки можуть зробити учасники на такій великій дистанції та як їх уникнути?
Найбільша помилка – це не вірити в себе. За будь яких обставин вірте! І ви подолаєте ці гори, ці перешкоди, страхи і бар’єри в своїй голові. Але, будь ласка, пам’ятайте про елементарні правила безпеки, тому що своїм близьким ви потрібні живими і здоровими, щоб потім завойовувати інші вершини.
Як ти себе мотивувала під час підготовки та на дистанції?
Мотивація? Вона в кожного своя. Для когось це “бомбезний” пост в фейсбуці, тріумф особистого почуття гідності – і це зовсім непогано. Це і мене частково мотивувало)) Всім нам приємно, коли нами захоплюються і кажуть “ти молодець, крутий”. Але для такої складної дистанції цього недостатньо. Як я вже казала, я хотіла дізнатися щось про себе, відповісти самій собі на низку питань.
У кожного ці питання свої, особисті, та мені здається, що часто вони схожі.
Чого я вартий? Де моя межа досяжного? Чи можу я більше, ніж здається? Що я відчуватиму на тій межі? Що я вибиратиму на грані відчаю? Чи не так само я роблю вибір в звичайному житті? Чого я насправді хочу? Що для мене є найціннішим, а що є фальшивою цінністю?
Ви повинні чітко розуміти для чого вам це. Що ви хочете довести. І кому (мабуть собі, насамперед). Що ви хочете відчути на фініші. Що буде означати для вас отримана медаль фінішера. Уявіть це почуття на смак і зажадайте його всією своєю сутністю. І ще приготуйте для себе запасний план (можна навіть записку собі написати і взяти з собою) на випадок, коли з’явиться бажання здатися. Яка думка, який небажаний наслідок змусить вас рухатись далі попри все. Запишіть собі це в записку або на “підкірку” свого мозку і дістаньте в той самий складний момент. Для мене такими “рушійними” думками були: я перша українка, я біжу не тільки за себе, а за двох (мій друг не зміг бігти, хоча теж збирався, але поїхав туди заради мене), я обіцяла дітям, що впораюсь. І мені це допомогло.
Чи є бажання ще раз взяти участь?
В найближчій перспективі не планую брати участь в подібних забігах, я знайшла відповіді на свої питання і на деякий час мої пріоритети дещо змінилися. Я не полишу спорт в жодному разі, просто зараз потрібно приділити більше уваги іншим сферам мого життя. А в майбутньому я сподіваюсь ще назбирати нову колекцію “важких” медальок;).
Що ти можеш побажати учасникам забігу Ultra в Буковелі?
Якщо ви вже вибрали цей шлях, припиніть сумніватися. Перестаньте думати, що недостатньо підготовлені, що не зробили все, що потрібно було зробити, що можливо це було помилкою, що інші учасники набагато “крутіші” і таке інше… Це вже не має ніякого сенсу і, водночас, саме це має сенс, так потрібно було саме для вас, для ваших особистих уроків. Просто вирішіть для себе: це моя задача і я її виконаю. Цей шлях був започаткований вже давно, і щоб дійти до його кінця, треба просто продовжувати рухатись, крок за кроком. Потім ви будете вдячні, собі насамперед. І це того варте.
Щиро дякуємо Наталці за такі корисні поради, а всім учасникам Race Nation бажаємо удачі та наснаги на найдовшій дистанції цього змагального року!
