Щойно Юля Левченко на колі пошани обійнялася з Мариною Кипипко боротьба в жіночому секторі зі стрибків з жердиною загострилася. Рекордсменка України на відкритому повітрі Марина Килипко почала штампувати висоти одна за одною з першої спроби – 4,25, 4,40 і повторення власного рекорду на 4,55 – як виявилося потім, саме відсутність невдалих спроб і принесла чарівній Марині омріяну медаль Чемпіонату Європи в приміщенні, тим самим продовжуючи славні традиції української жіночої жердини, адже в далекому 1998 в Валенсії Анжела Балахонова здобувала найвищу – золоту нагороду в даному виді змагань!
Ось що сказала Марина відразу після власного кола пошани:
Розкажи що відбувалося на висоті 5,65 яку ти не підкорила, ти дуже нервувала, ти не розуміла, що вже була третьою?
Спочатку було розчарування, бо я не розуміла, що зайняла третє місце. Я сильно засмутилася, що не змогла взяти 4,65, налаштовувалася на всі перші спроби і була впевнена, що візьму цю висоту, так як у мене ще й запас жердин був. А потім, зрозуміло, все розчарування пішло і я дуже задоволена підсумком змагань, третім місцем, це для мене величезний здобуток! Я просто неймовірно задоволена, я просто в шоці!
Марино, коли Юля Левченко бігла своє коло пошани ти вийшла її привітати, чи було відчуття, що тобі передалася частинка цього успіху?
Якщо чесно, то я налаштовувалася на ці змагання, відчувала, що у мене гарний стан. Але коли Юля стала третьою і вона пробігла повз, а я побачила її обличчя та очі… Вона мені просто сказала, – «Марина, просто бери і стрибай!». Коли я її побачила, це були незабутні емоції, у мене навіть сльози наверталися – я настільки була рада за неї і уявляла як це бути третьою, і мені так захотілося, що налаштування на спроби було шалене!
Дуже допомогла мені присутність тренера, який підказував, дивився, адже для мене грає величезну роль розбіг – стопа назад або вперед. Тому коли тренер поряд це величезна перевага, я себе ще більш впевнено почуваю, коли з розбігом все в порядку, адже тренер все знає, все бачить, тому лишається тільки налаштовуватися і виконувати.
Після однієї невдалої спроби ти дуже емоційно щось обговорювала з тренером, що це було?
Я ще не знала, що я третя, дуже нервувала, мені дуже хотілося взяти 4,65! У мене ще був запас жердин з якими я ще не стрибала, але я не розуміла, що мені робити, питала у нього поради.
Марина, який головний урок ти винесла з цього Чемпіонату, з успішного для тебе Чемпіонату?
Перед цими змаганнями я себе не налаштовувала, не думала про склад учасниць, не думала якою я стрибаю, я навіть не дивилася як стрибають суперниці, я не рахувала, через що навіть не знала, що маю третє місце. Головний урок який я винесла, це те, що результат залежить лише від тебе, від того як ти стрибнеш, а не від того як хтось «забаранить», як комусь не пощастить. Головне це налаштовувати себе, якщо ти справишся зі всіма моментами, то ти стрибнеш на своє місце, а якщо ти будеш розраховувати на чужий промах – з цього власного результату не отримаєш.
Скажи, останній рік ти змагалася на численних закордонних стартах, чи допоміг тобі цей досвід ?
Авжеж допомогло – це величезний досвід! На цих стартах був отриманий досвід надіятися виключно на себе, а не на програш суперниць. Авжеж, це впевненість, це стрибки, це техніка – це все напрацьовується саме на таких стартах! Завдяки таким стартам я зрозуміла, що у мене проблема з першими спробами, що часто може важити цілу медаль – тому я почала налаштовуватися саме на перші спроби!
В кінці нашої бесіди до нас підійшов Сергій Никифоров з прапором який отримав від Марини для власного кола пошани, але то вже зовсім інша історія…