Після серії спринтових кваліфікацій в сектор зайшли жінки, щоб поборотися за фінал стрибків у довжину. Сербська столиця затамувала подих, щоб зібрати сили на гучну підтримку своєї національної улюблениці – Іванни Шпановіч. Серед інших цікавих особистостей не можна не виділити і Дарію Клішину, яка змагається без прапора в стандартному найківському екіпіруванні, і хоча на її дискваліфікованій батьківщині до таких виступів доволі двояке ставлення, тут, в лояльному до всього гаспромівського, Белграді, публіка бурхливо підтримувала її стрибки.
Але зрозуміло, і це ні для кого не секрет, що як тільки в сектор вийшли українки – всі глядачі почали стежити виключно за ними. Сяючі Марина Бех та Анна Венгрус включилися в боротьбу. Марина в першій спробі впевнено полетіла на – 6,55, а в другій встановила особистий рекорд – 6,71, чим забезпечила собі пряме потрапляння в фінал!
Я так переживала з цим помостом! Коли я бігла на розминці, він мені ну взагалі не сподобався! Нас сюди запустили на розминці в перший день, коли ми приїхали. І мені тренер не дозволив шипівки взувати, я лише в кросівках спробувала і подумала: о Боже, так пружинить в різні сторони, як мені з цим справлятися. Але, все склалось нормально.
Літом ми були добре готові, форма була класна, але все якось не могли її перевести в стрибки: раз-другий потрапили лише. А от зимою наче гарно готові, але враження, що трохи десь не вистачає. І от в тих самих Сумах: я в фінал виходила, думаю, як я буду стрибати, ноги всі гудять від доріжки, бо там же тверде покриття, тому чисто «тягнула на характері».
Коли виходила тут на доріжку, я розуміла, що у нас топ-лист досить сильний і заходити по добору буде дуже важко, бо лише 8 чоловік проходило у фінал. Я розуміла, що кваліфікацію тут треба так само «тягнути на характері», усіма силами витягувати, бо за добором ти не зайдеш. Наприклад, у хлопців в потрійному 9 чоловік зайшло. І в довжині у нас так само! Троє виконали в першій спробі норматив, ще багато хто збереться в другій-третій спробах.
Я, звісно, не сприймала кваліфікацію як фінал, але не хотілось сидіти і переживати: зайду чи не зайду. І, якщо чесно, я більше зраділа виконанню кваліфікації, аніж встановленню особистого рекорду. Коли стрибнула першу спробу і побачила, що в районі кваліфікації, я подумала: о, можна стрибати! Тоді не вистачило 5 сантиметрів, я розуміла, що з цим результатом можна пролетіти. А в другій спробі коли стрибнула, хоча по відчуттям я її гірше зробила, я вийшла з ями і бачу, що далі стрибнула, то вже стояла, крутила пальці, хоч би виконати кваліфікацію.
А щодо питання про пісок, то він мені тут подобається, дуже хороший, не розсипається, влаштовує ідеально:)
Анна Венгрус на превеликий жаль зробила лише один вдалий стрибок. Ще в першій спробі вона полетіла на 6,10, чого стало замало для потрапляння в фінальну частину змагань, фінал закрився з результатом 6,51.
Щоб далеко стрибати, потрібно бути в гарній формі: і в фізичній, і в психологічній. На жаль, ми зараз не так готові, щоб на щось розраховувати і на щось претендувати. В процесі підготовки потрібно бути морально стабільним і спокійним, впевненим в свої сили. А якщо ти виходиш, такої впевненості немає і ти знаєш на що ти готовий, то див не буває.
Цієї зими ми зробили лише один старт – Чемпіонат України, до останнього сумнівалися, треба виступати чи не треба. Я не дуже хотіла виступати взимку, більше приціл був на літо, щоб підійти до нього свіжими силами, авжеж там значно більше стартів.
На цьому помості також потрібно вміти стрибати, прилаштуватися до нього. На жаль, у нас такого досвіду немає, ми мало де змагаємося на помостах. Для цього помосту, я вважаю, потрібен такий собі важкий біг, легкістю ти тут не стрибнеш, тут потрібно бути фізично сильним. А знову таки, щоб була впевненість, ти маєш відчувати поміст, маєш знати як по ньому бігти.
Зараз будемо готуватися на літній сезон, сподіваюсь, там буду показувати вже вдалі стрибки.
Місцева улюблениця Іванна за підтримки рідних стін в першій же спробі стала лідером сезону у світі з результатом 7,03, відразу за нею приземлилася Дарія Клішина – 6,83 стали для неї найкращим результатом в сезоні.
В чоловічому стрибку в висоту, за відсутності всіх українських лідерів, нашу країну представляв молодий, але амбітний Олександр Баранніков. В підсумку – найкращий результат сезону – 2,21, який не дозволяє спробувати свої сили в фіналі.
На Чемпіонаті Європи серед дорослих вперше, мені дуже подобаються такі змагання, я в повному захваті! Стрибалось в цілому нормально, але у мене зараз невелика травма ахілового сухожилля, тому стрибав обережно, щоб не було загострення.
Якщо аналізувати, в цілому, виступом задоволений, тому що на тренуваннях у мене взагалі не виходило стрибати через травму, а тут я все ж стрибнув 2.21. Тому завдання основне я виконав.Після двох невдалих спроб на 2.25 ми спільно з В’ячеславом Григоровичем Тиртишником прийняли рішення про перенесення висоти на 2.28 для того, щоб відпочити, відновитися більше, адже ця травма мені не дає повноцінно стрибати.
Тепер буду відновлюватися і вже готуватися на літо, на Чемпіонат Європи серед молоді – це буде мій основний старт.
