У 34-му випуску “Жорсткої Атлетики” в гості до Ольги та Олексія завітала Руслана Цихоцька – МСМК (потрійний стрибок), учасниця чемпіонатів світу, Європи та Олімпійських Ігор в Ріо-де-Жанейро, багаторазова чемпіонка України, призерка Всесвітніх військових ігор. Читайте найцікавіші цитати з інтерв’ю з Русланою, та слухайте подкаст повністю за посиланням нижче.
Про особисту мотивацію
Я пам’ятаю смс-ку колись давно, я пишу: “Анатолій Васильович (прим. ред. – тренер), я поїду на Олімпійські Ігри, а він мені каже: “Ну давай-давай, подивимось! Працюй!”. Не скажу, що він покладав на мене великі надії, адже я була маленька зростом і багато хто взагалі говорив, що я безперспективна, що максимум можу стрибнути 13.80. І десь психологічно це мене стимулювало, я собі думала: як це так, та я зараз покажу їм усім, що маленькі також стрибають далеко. А потім я перестрибнула 14.50 і всі почали казати: “А, то у неї стрибуча стопа…”. Тобто відразу вже й талант є, і здібності. Тому я хочу, щоб молоді спортсмени не слухали нікого, щоб вони не сумнівались в собі, що щось не так. Адже якщо є хоч трошечки таланту та дуже багато праці, то можна досягти усіх поставлених цілей. І ось, ми зараз працюємо з тренером і він, звичайно, радіє, що з такої маленької дівчинки виріс учасник Олімпійських Ігор. Але ми, звичайно, не зупиняємось і продовжуємо працювати далі.
Про відбір в Ріо
Відбираючись на Олімпійські Ігри в Ріо, я йшла ва-банк, я розуміла: або бери все, або йди. Я використала усі можливі ресурси, для того, аби поїхати в Ріо, щоб виступити добре. Не скажу, що я була на 100 відсотків впевнена, що поїду, конкуренція є завжди і я бачила це. Після того, як я вдало і з легкістю стрибнула на Кубку України, у мене з’явилося більше впевненості. На Чемпіонаті України я вже почувала себе більш вільно, але я не здавалася до кінця, тому що тоді, під час відбору в Лондон в 2012 році, я трохи десь відпустила ситуацію з-під контролю. Зараз же я сказала: ні, це моє місце і я його не віддам.
Про тренера Анатолія Голубцова
Ми з тренером команда, ми багато років разом. Я пам’ятаю, в 2000 році я хворіла і дивилася Олімпійські Ігри, я побачила його по телевізору. І тоді подумала, що так хочеться у такого тренера тренуватися. Потім я зустріла його на Чемпіонаті України, я підбігла до нього і кажу: “Слухайте, я хочу у вас тренуватися!” А він дивиться, – якийсь шкет маленький і каже: “Ну я тобі нічим не можу допомогти, все залежить від тебе”. Але я вже планувала тоді, що закінчу університет і переїду в Київ. Звичайно, він дуже вимогливий і спершу було дуже важко. Але, насправді, мені набагато легше, коли він зі мною на стартах. Коли я одна на секторі, я починаю щось думати неправильно, робити інакше. Тобто, я довіряю тренеру, його методиці. Коли він зі мною, він дає мені завдання і я їх просто виконую. І, звісно, мені дуже приємно, що він поїхав зі мною. Він виховав дуже багато чемпіонів і, взагалі, я пишаюсь, що тренуюсь у нього.
А більше слухайте в подкасті тут:
[mixcloud https://www.mixcloud.com/radiosportua/%D0%B6%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%82%D0%BA%D0%B0-%D0%B0%D1%82%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0-34-%D0%B9-%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D1%83%D1%81%D0%BA-28122016/ width=100% height=60 hide_cover=1 mini=1 light=1]
Або тут. Завантажити ж подкаст можна за посиланням.
Дивіться відео про тату Руслани, зроблене в Ріо, а про всі подробиці слухайте у подкасті.