На Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро взяли участь четверо спортсменів від Білої Церкви. І хоча жоден не завоював медалі, проте за кожного з них ми вболівали і тримали, як то кажуть, кулачки. Про те, яка атмосфера панувала на іграх, чому не вдалося показати гарні результати та який він, спорт високих досягнень, зсередини, для БЦ News розповів Назар Коваленко, який представляв нашу країну на змаганнях зі спортивної ходьби (20 км) та зайняв 39 місце.
Які умови проживання організатори підготували для спортсменів в Ріо?
Це для мене вже друга Олімпіада і, якщо порівнювати з умовами в Лондоні, то звісно це, як то кажуть, небо і земля. Умови були спартанські, навіть подивитися Олімпійські ігри не було де, адже на весь 16-поверховий будинок був лише один телевізор. Проте, звісно, ми не приїхали туди відпочивати та й до всіляких умов звиклі.
За скільки днів ви приїхали на змагання?
Приїхали за три дні і це виявилося нашою помилкою. Ми орієнтувалися по Китаю. Зазвичай там трьох днів до змагань вистачає для акліматизації. Запитували у тих спортсменів, які виступали в Америці, коли приїздити краще. Вони нам також порадили їхати за три дні. Проте на місці виявилося, що краще підготувалися і встигли акліматизуватися ті спортсмени, які прилетіли на ігри раніше. Адже країна знаходиться в іншій півкулі і клімат там зовсім інший. Лише один переліт зайняв майже добу. Мозок працює, а тіло якесь обм’якле, не слухається. Тому, напевно, й такий результат в українських спортсменів.
А сама траса для ходьби яка була?
Сам траса нормальна, але повороти були дуже вузькі, багато хто падав, наступали на взуття одне одному.
На яке місце ви розраховували?
Це для мене вже друга Олімпіада. У Лондоні я зайняв 27 місце. Тому розраховував опинитися в трійці лідерів. Думали, що найгірше що може бути, – це шосте місце. Підготовка в нас була поступова. Спершу Чемпіонат України, затим Чемпіонат світу по ходьбі. Готувалися дуже сильно. Відпрацьовувалася тактика ходьби упродовж всієї дистанції. Виконував вправи, які не робить ніхто у світі. Приміром, ходив швидкісні дистанції – 1 км за 3 хв 30 сек. Якби я повторив свій особистий рекорд, то був би другим на дистанції.
Тож, напевно, ваше 39 місце вас вразило?
Звичайно. Але мене ще більше вразило самопочуття. Після 4 кілометра я відчув, що починаю рахувати кілометри, а це значить, що вже не контролюю ні швидкість, ні дихання. Коли ти йдеш і рахуєш кілометри, показати гарний результат не вийде. Адже коли йдеш швидко, борешся за кожен кілометр, тобі хочеться ще й ще рухатися вперед, з’являється адреналін, є результат. Ми їхали за медалями, а отримали ляпаса.
Після виступу я запитував у інших спортсменів, коли вони приїхали до Ріо і як себе почувають?Всі зійшлися на думці, що ті, хто прибув за три дні до змагань, не вгадали з акліматизацією.
Просто у нашій державі немає коштів, аби можна було поїхати за рік до змагань у країну, яка буде приймати Олімпійські ігри, та просто на своєму організмі відчути, коли ти звикаєш до тамтешнього клімату. Приміром, китаєць, який переміг, він так і зробив: поїхав минулого року і точно знав, коли найкраще приїхати на Олімпіаду в Ріо.
Від переможця ви відстали на 5:30 хв. В житті – це ніщо, але у спорті – це величезний час.
На світових змаганнях ми перемагали тих спортсменів, які цього разу опинилися попереду. Це просто був якийсь не наш день. Шкода, але тепер треба знову чотири року працювати на чергову Олімпіаду, яка відбудеться в Токіо.
Кого ви вважали своїм найбільшим суперником?
Мій найважчий суперник – це я. Я борюся сам з собою, якщо вдається перебороти себе і технічно, і фізично, тоді перемагаю на змаганнях. Будь-яка дрібниця, стрес, поганий сон тощо у спорті високих досягнень впливає на результат. Постійно тримаю себе в тонусі.
Якщо мені потрібен фітнес чи йога, я йду на ці заняття. Слідкую за вагою, не просто рахую калорії, а визначаю оптимальну пропорцію білків, жирів, вуглеводів. Причому харчуватися треба не просто по годинам, а навіть по хвилинам. Не їм солодкого, алкоголю, жирного за два-три місяці до змагань. Я можу розслабитися і дозволити собі щось смачненьке лише упродовж тижня між змаганнями. А потім знову дисципліна і сувора дієта.
Якщо потрібно спати, примушую себе заснути. Якщо треба встати чи лягти в певний час, я все це виконую. У спорті немає дрібниць.
Перші два місця у вашій дисципліні зайняли китайці. У них така сильна школа спортивної ходьби?
Так, на Чемпіонаті світу по ходьбі у Римі вони також були перші.У них багато факторів. Можливо, впливає й нетрадиційні медицина. До того ж матеріальне становище спортсмена має значення. Звісно, ми патріоти своєї країни, свого міста, але коли у тебе немає квартири, немає коштів на якісні кросівки для тренувань чи просто ніде тренуватися взимку, то, погодьтеся, це відволікає від спорту. А у них цих труднощів немає. Збори проходять в Італії, в горах. В горах менше кисню і якщо ти там тренуєшся, а на певний день спускаєшся з гір вниз, то організм, отримавши більшу порцію кисню, видає кращий результат. Нам таке й не снилося. Хоча спорт – це ніби лотерея. Ти можеш поставити все і програти. Я, виходить, уже двічі програв. Проте я така людина, що не здаюся і не впадаю у відчай. І поки не доб’юся того результату, якого прагну, не піду зі спорту.
А до якого віку у вашому виді спорту виступають?
Є спортсмени, які й в 44 роки виходили на доріжку. Я сподіваюся, що я не буду так довго виступати. Думаю, що в Токіо зможу показати той результат, заради якого займаюся спортом все своє життя. А надалі маю ідеї, як розвивати спорт в Україні, планую цим займатися.
А де ви тренуєтесь?
Влітку-восени у парку «Олександрія». Взимку та весною доводиться їздити на манеж у Києві, адже в Білій Церкві такого немає. Доводиться не тільки витрачати кошти на проїзд, а й сили. Адже тренуватися треба двічі на день по дві години, вдень треба мати час для сну, а як ці умови витримати, якщо потрібно їздити в інше місто на тренування?
Центр Олімпійської підготовки допомагає організувати збори і поїхати за кордон, шукає спонсорів для закупівлі спортивного харчування, кросівок. Приміром, мені потрібно на місяць одну пару кросівок, яка коштує 3000 грн. А я маю зарплатню 2000 грн. Це добре, що я виступаю за військовий клуб, тому маю додаткову зарплатню. Але цього не досить, аби підготуватися до змагань. Шукаємо спонсорів. Тому постійно треба відволікатися від спорту і думати про матеріальне.
А як ви прийшли в спорт?
Я народився у Вінницькій області, довгий час мешкав з батьками та займався бігом у Дніпропетровську. Потім мені запропонували спробувати ходьбу. Я спробував, мені стало цікаво. 12 років тому переїхав до Білої Церкви і займаюся цим видом спорту вже тут. Мої батьки – військові. Вони хотіли, щоб я пішов по їх стезі. А я вирішив довести, що зможу вибрати ту справу, яка мені подобається, і чогось досягти в ній, якихось вершин.
Проблема допінгу у спорті актуальна вже давно, Олімпіада в Ріо – стала першою, на яку не допустили через допінг частину спортсменів з Росії. Як ви ставитесь до цього?
Треба розділяти поняття допінгу і спортивного харчування. У великому спорті на одних вітамінах, які людина отримує з харчування, не протягнеш. Адже це величезні навантаження і треба якось підтримувати той же серцевий м’яз. Проте, звісно, те, що робили росіяни, це вже не спорт, такого бути не може. Я читав доповідь WADA (Всесвітня антидопінгова агенція, – ред.), це просто неймовірно, які хімічні препарати вони вживали!
Загалом проби на допінг – це окрема історія. Ти наче в тюрмі. В мене проби на допінг брали 10 раз за останні півроку. Мене не попереджають, коли приїдуть. Тільки кажуть, в які дні мене перевірятимуть і я маю наперед надати графік свого пересування упродовж 10 днів погодинно, щоб мене могли знайти у будь-якому місці.
З кожним роком спортсмени б’ють рекорди. Чому так? Чому нинішні спортсмени можуть виконати вправу чи пробігти дистанцію за час, який був недосяжним ще кілька років тому?
Індустрія спорту крокує вперед. Я, приміром, тренуюсь тільки з приладом, який показує мій пульс, а не за власними відчуттями. Я розумію, коли моєму організму важко, коли – ні. Спеціальний масаж, зручніший одяг, краще харчування, точний розрахунок необхідних поживних речовин і багато іншого впливає на покращення результату.
Чи ви бачилися з нашими Олімпійськими чемпіонами в Ріо?
Так, ми заходили до Верняєва (Олег Верняєв, Олімпійський чемпіон у вправах на паралельних брусах, – ред.), за медаль трималися, щоб пощастило. Проте цього разу не спрацювало, хоча раніше таке допомагало.
А ви загалом вірите в прикмети?
Раніше – так, але тепер стараюся відходити від цього, адже вони мене розслабляють. В мене є сни, які мені віщують перемогу. І я вже точно знаю, що гарно виступлю. А от на Олімпіаді нічого не приснилося.
Які наступні змагання?
Маю місяць відпочинку після Олімпіади, а затим вже їду на змагання в Китай, ми там змагатимемося командами упродовж 4 днів. Фактично для відпочинку є тиждень (це коли в день – одне тренування), а потім знову починається традиційна підготовка до змагань.
А ви давали якісь поради Сергію Будзі, який виступав після вас?
Так, звичайно. Ми порадили йому не починати дуже швидко, бо буде дуже важко. Він дослухався. Можливо, тому й зайняв 18 місце.
