Читать на русском здесь.
Трохи більше тижня тому український топ-лист в жіночому марафоні поповнився ще одним чудовим результатом. Раніше представниця Білорусії, а віднедавна вже українка Олександра Шафар пробігла двічі у певному значенні “дебютний” марафон – Саша бігла вперше в статусі українки і в статусі мами. А показані на фініші 36-го Macao International Marathon 2:33 виглядають дуже переконливо. Як ми і обіцяли, “Жорстка Атлетика” довідалася деталі про всі дебюти новоспеченої українки і поспішаємо поділитися цими новинами з вами.
Саша, розкажи для початку, як склався біг і які були твої емоції на фініші?
Я бігла четвертою до 41-го кілометра і вже думала, що це буде моє фінішне місце. Дві інші дівчини, кенійки, бігли разом і були далеко від мене, на 38 км між нами була майже хвилина. А потім я почала помічати, що наближаюся до них, почала набігати і стала другою буквально на останніх двох кілометрах. На фініші я розуміла, що зробила максимум на цьому марафоні.
Що скажеш про трасу? Нам розповідав Ігор Русс, який також біг там, що у цього марафону є свої особливості …
Це не та траса, на якій показують швидкі результати. По-перше, вона трошки рельєфна, по дистанції мости, естакади і до того ж сильний вітер. І є ще такий нюанс: маршрут складався з великого кола і двох маленьких, і після 25 км довелося «замикати» всіх любителів. Стаканчики від напоїв, бананові шкірки – все було під ногами. Було нелегко маневрувати між сміттям і між людьми: пробираєшся змійкою, десь збоку, швидкість, звичайно, падає. Тут біглося насправді комфортно лише першому хлопцю. Перед ним їхав мотоцикл, і він за ним спокійно пробігав. Я перший раз на такому старті була, раніше з подібним не зіштовхувалася. І це у мене ще швидкість 3:35 на кілометр. Як бігли хлопці, у яких швидкість з 3:10? Я взагалі не уявляю. Тому на високий результат там складно розраховувати. Саме на цьому марафоні для мене важливо було місце в фінішному протоколі.
Тобто, ти була готова до таких «сюрпризів» на трасі?
Я звичайно знала ці нюанси, я розуміла, що там буде, що мене чекає. Але від цього швидше не біглося) Я задоволена, що у мене вийшло стати другою. Переможниця – Юніс Кірва – срібна призерка Олімпіади-2016, вона досить сильна. Ми готувалися на результат трошки з 2:30. При хороших умовах, на хорошій трасі – Дубай, Берлін і так далі, на рівній, можна було б бігти близько до цього результату. Але для того, щоб повноцінно тренуватися потрібно спати, а поки готуємося залежно від того, виспалася або не виспалися і про якісь результати в цифрах говорити поки що зарано.
Дійсно, ти зовсім недавно стала мамою, а вже встигла фінішувати з відмінним результатом марафон. Розкажи про повернення в біг після пологів.
Активно готувалися до марафону 3 місяці, з вересня. Бігати кроси я вже почала з 8 тижня після пологів, але це було дуже поступово: бігала раз на тиждень по 6 кілометрів, потім 2 рази на тиждень 6-8 кілометрів. Потім кілька місяців взагалі не бігала. До липня місяця в такому режимі. У липні бігали 4 рази на тиждень, в серпні – 5, а у вересні кожен день і почали підключати іноді другі тренування. Наші дідусі-бабусі далеко, з дитиною ми весь час самі.
Однак, нам вдалося виїхати на збори в Лівіньо, там з нами була моя мама, у мене була можливість більше відпочивати між тренуваннями, вона дуже допомагала.
Чи правильно я розумію, що зараз тобі з тренуваннями допомагає твій чоловік? Як побудована ваша робота?
Мене повністю тренує мій чоловік, я просто виходжу на тренування і роблю свою роботу.
Ти отримала український паспорт, як давно прийняла таке рішення? Наскільки складна ця процедура зміни громадянства?
Для мене обидві країни – два доми. Білорусь – моя батьківщина і так буде завжди, в Україні я теж відчуваю себе як вдома, адже я часто в дитинстві була тут, у мене батько з України і тепер чоловік-українець.
Я кілька разів намагалася владнати ці питання, тому що у мене вже були проблеми з постійним протермінованим часом перебування на території України, але це дуже непроста процедура. У багатьох установах стикалися з такими питаннями вперше. Писали листи, було дуже багато документації. Ми зіштовхнулися з тим, що конкретно в цих органах не знали процедури зміни громадянства, нас направляли в різні кінці міста, але все було безрезультатно. Останній раз так тривало близько півроку. Потім мені дуже допомогла Федерація легкої атлетики України, дякую величезне Ігорю Євгенійовичу Гоцулу і Володимиру Петровичу Рудюк. Буквально за кілька місяців у мене був паспорт України.
Як тебе відпустили в Білорусі? Чи не було там проблем?
Я не бігала на офіційних стартах за Білорусь, і, відповідно, не отримувала фінансування. Напевно, ці справи якось вирішували на рівні федерацій, але мене це ніяк не торкнулося.
Твій результат на цьому марафоні став четвертим в українському рейтингу за 2017 рік. Чи є плани на чемпіонат Європи?
Що стосується чемпіонату Європи 2017 року в Берліні, то думки про нього є. Якщо мені вдастся виконати умоумови відбору і потрапити в команду, ми будемо там виступати.
Якщо порівнювати спорт в Білорусі і в Україні, можеш відзначити якісь кардинальні відмінності?
Що одразу кидається в очі, тут, в Україні, все дуже складно зі стадіонами, біговими доріжками, взимку – освітленими і чистими біговими доріжками.
Коли я потрапила вперше в манеж на Лісовій, я не могла повірити, що там готуються до стартів найкращі спортсмени України, але коли я змушена була зробити пару тренувань в Броварах, я подумала, що на Лісовій не так все і погано …
Спортсменам, особливо марафонцям, доводитися кудись їхати на зиму (а це іноді навіть не три календарних місяці), щоб нормально готуватися. У Мінську зима – це просто холодна пору року, ми тренувалися на вулиці, якщо була необхідність – в манежі.
Ось зараз, наприклад, в Лівіньо, я могла спокійно вибігати на друге тренування пізно ввечері – завжди освітлено і чисто, навіть якщо випало багато снігу, бігова доріжка завжди чиста, ти в будь-який час доби можеш вийти і безпечно бігати без машин, собак і т. д. – 10 кілометрів в один бік. В Україні поки з цим великі проблеми. Добре, що зробили хороші тротуари у нас в Голосіївському районі, якщо не встигла вийти на тренування до темряви, а я ніколи не встигаю, то доводиться бігати саме по ним, стрибати з узбіччя на узбіччя, оббігати людей.
Але тим не менше з усіх місць, де я жила в Києві, в нашому районі, напевно, найкращі умови – у нас є все: ліс, парк, стадіон. Ми бігаємо на стадіоні КНУ ім. Шевченка, але знову-таки, тренуватися там можуть тільки студенти університету. Директор стадіону дуже допомагає нам в цьому питанні.
У Білорусі інфраструктура для спорту помітно краща. У мене батьки живуть недалеко від маленького міста Орша – там є все: стадіон, Льодовий палац, басейни і багато іншого. Там мало олімпійців. Це все для людей. Кожна людина, яка хоче займатися спортом може просто прийти і безкоштовно займатися. На стадіон ти можеш зайти і бігати, скільки хочеш. Увечері-все освітлюється. Для популяризації спорту і професійних спортсменів – це прекрасно.
Для мене дуже відчувається різниця саме в цьому. Хтось може собі дозволити виїхати на збори без підтримки держави, але для багатьох спортсменів, мені здається, це проблема. Особливо, для спортсменів-початківців , які тільки хочуть вибитися на міжнародний рівень.