Читайте англійською
Вишиванка, жовто-блакитний макіяж, підтримка Ярослави Магучіх і вивчення української мови — історія фаната, який вболіває за Україну з Токіо. Як захоплення українською легкою атлетикою переросло для Ацуші Канаока в мрію жити в Україні.
Ті, хто стежать за провідними українськими легкоатлетами в соцмережах, напевно помітили яскравого японського вболівальника нашої команди. З жовто-блакитним макіяжем, у футболках з промовистими написами українською і навіть у вишиванці — він активно підтримував українців на чемпіонаті світу в Токіо. І навіть після змагань продовжує регулярно робити у своєму Instagram дописи про українських легкоатлетів.
«Жорстка Атлетика» вирішила дізнатися більше про одного з найяскравіших фанатів збірної України. Тим паче, що Ацуші Канаока — саме так звати нашого співрозмовника — нині вивчає українську мову.
“Підтримую Україну з моменту її незалежності”
Ацуші, наскільки я розумію, ваша цікавість до України почалася з Ярослави Магучіх. Як давно ви за неї вболіваєте?
— Я вболіваю за Ярославу Магучіх ще з 2017 року — з часу юнацького чемпіонату світу. Але якщо зазирнути трохи глибше, моя любов до жіночих стрибків у висоту почалася ще в дитинстві.
У 1991 році, на чемпіонаті світу в Токіо, я був вражений виступом Гайке Генкель, і саме тоді почав особливо підтримувати жіночі стрибки у висоту. Згодом цей шлях природно привів мене до Ярослави.
У дитинстві я сам займався легкою атлетикою, бігав короткі дистанції, тому чемпіонат світу в Токіо 1991 року залишив у моєму серці дуже багато яскравих і глибоких емоцій.
Також саме того року, 24 серпня, Україна здобула незалежність. Оскільки я підтримував українських спортсменів уже тоді, Україна стала для мене особливою країною з самого моменту її народження.
Зараз я постійно підтримую Ярославу, але раніше я також був великим шанувальником Ольги Саладухи і завжди вболівав за неї, хоча й дивився її змагання по телевізору. Нині ми з Ольгою дуже тепло і дружньо спілкуємося.
А коли вам вдалося познайомитися з Магучіх особисто?
— На жаль, через пандемію COVID-19 я не зміг поїхати на Олімпійські ігри в Токіо. Тому познайомитися з Ярославою вдалося лише на початку цього року.
Розкажіть про вашу першу зустріч.
— Ми познайомилися під час Гран-прі в Токіо, коли вона приїхала до Японії. Я був на фан-секторі біля поля, і хоча тоді було багато вболівальників, я прийшов підтримувати її з таким самим макіяжем очей, як у Ярослави, та у футболці з її зображенням.
Вона одразу помітила мене, ми дуже тепло поспілкувалися і згодом подружилися. Я справді дуже вдячний Ярославі!
Завдяки їй я познайомився з багатьма спортсменами та тренерами, і зараз ми дуже добре спілкуємося.
З ким ще з українців ви зараз дружите?
— Перш за все — з Ярославою та її тренерами, а також з Ольгою Саладухою. Крім того, я дуже тепло і дружньо спілкуюся з багатьма спортсменами та тренерами національної збірної України, зокрема з тими, хто представляв Україну на чемпіонаті світу в Токіо.
У мене справді багато друзів серед українських спортсменів, тож вибачте, не буду всіх перераховувати — їх дуже багато. Я щиро вдячний за те, що команда Ярослави та спортсмени національної збірної України так тепло і дружньо до мене ставляться. Я від усього серця поважаю і люблю Україну та українську команду.
Напевно, чемпіонат світу в Токіо став для вас особливою подією. Розкажіть про це.
— Для мене чемпіонат світу в Токіо став найважливішою подією в моєму житті!
Для спортсменів чемпіонат світу та Олімпійські ігри — це найвища мета. До цих змагань вони довго готуються, виводять фізичну форму на пік і йдуть у вирішальну боротьбу, ставлячи на шальки терезів усе своє життя.
Те, що чемпіонат світу проходив у Токіо, де я живу, — це шанс, який, можливо, більше ніколи не повториться в моєму житті. Саме тому я щиро хотів підтримати всіх спортсменів на повну силу.
Це моя особиста думка, але я завжди вболіваю з відчуттям, що борюся разом із Ярославою та Тетяною. Таке ж ставлення маю й до спортсменів з інших дисциплін.
Тому на будь-яких змаганнях я дуже радий стати джерелом енергії та мотивації для спортсменів.
“Мрію переїхати до України”
Інтерес до українських спортсменів посилив і вашу цікавість до самої України? Ви сказали, що почали вивчати українську мову.
— Так, саме так. Завдяки глибокому спілкуванню з українськими спортсменами я захотів більше дізнатися про міста, у яких вони живуть, про культуру, традиції та українську кухню.
Звичайно, я щодня бачу в новинах, з якими труднощами зараз стикається Україна. Я також намагаюся робити те, що можу, щоб підтримати Україну й бути їй корисним.
У майбутньому я мрію переїхати до України. І дуже хочу спілкуватися з Ярославою та всіма іншими українцями саме українською мовою.
Тому в мене є український друг у Токіо, який став моїм учителем української мови, і я навчаюся щотижня.
Чи важко японцю вчити українську?
— Українська мова для мене складна, бо в ній багато звуків, яких немає в японській мові. Але всі спортсмени дуже уважно слухають мене і розуміють, що я хочу сказати. Я намагаюся вчитися, слухаючи їхню вимову та беручи її за приклад.
Коли я роблю помилки, хтось завжди допомагає й підказує мені, і я щиро вдячний усім за це. Українська для мене непроста, але думка про те, що я можу спілкуватися з усіма, робить навчання неймовірно цікавим і радісним.
“Сало для мене поки що — загадка”
Ми бачимо вас на фото у вишиванці. Що ще українського ви спробували?
— Найближчою для мене стала саме українська кухня. Я їм українські страви приблизно двічі на тиждень. Дуже люблю борщ, деруни та вареники — усі ці страви для мене особливі й дуже смачні. Готувати українські страви поки що складно, але я обов’язково хочу спробувати зробити це сам у майбутньому.
Також я брав участь у святі Купала. Там я познайомився з українськими танцями та знайшов багато українських друзів.
Крім того, я регулярно відвідую фестивалі та заходи, які організовує українське кафе, і завжди із задоволенням беру в них участь.
У мене також є петриківський розпис — мені дуже подобається українське мистецтво.
То ви вже майже українець — ще залишилося сало!
— Точно! Але власник українського ресторану в Токіо не дуже любить сало, тому для мене воно поки що — загадка. Але в Україні я обов’язково його спробую.
Як ставляться до вашого захоплення Україною близькі? Можливо, завдяки вам хтось теж почав цікавитися нашими спортсменами та країною?
— Мої японські друзі, колеги по роботі, а також друзі з України й інших країн щиро підтримують мою любов і пристрасть до України.
Під час чемпіонату світу багато моїх друзів також підтримували Україну, і з того часу це коло підтримки поступово стає дедалі більшим.
Дуже дякуємо Вам за розмову та за підтримку України!
