Лідерка українського потрійного стрибка, Марина Бех-Романчук, мала надзвичайно драматичний сезон 2024. Двічі протягом року отримавши травму, атлетка не змогла повноцінно тренуватися, і взяла участь лише у двох змаганнях – етапі Діамантової Ліги у Монако, та Олімпійських Іграх у Парижі.
На своїй третій Олімпіаді виступала зі складною травмою стопи, однак пройшла до фіналу і посіла 11 місце, здійснивши єдину вдалу залікову спробу. Чого це вартувало – нещодавно відверто розповіла в інтерв’ю на каналі ENTER ESPORT NEWS.
Далі наводимо цитати Марини з цієї розмови.
В якийсь момент я просто посипалася
За три тижні до олімпіади я зробила старт – він був дуже хорошим, але ніхто не бачив що відбувалося зі мною от тих три тижні до цього старту. Протизапальні це просто було як таблетка від голови – бувало таке, що я зранку прокидаюсь, а в мене спина болить настільки … і незрозуміло вона від чого болить? Тобто от якось незрозуміло на що організм собі реагував – в якийсь момент я просто посипалася. Організм мені говорив, що досить, скільки ти будеш оце все зі мною робити!
Ми робили все можливе – масажі процедури протизапальні. Все для того, щоб я могла прийти на тренування, зробити об’єм роботи, щоб хоч якось врятувати всю цю ситуацію. Всі ці тейпи я з них просто не вилазила. Я на той масажний стіл і тейпи просто дивитись не могла.
За 10 днів до Олімпійських Ігор в мене стається рецидив травми
Єдине що реально було хороше за весь цей рік – це отой старт в Монако, коли я хоч трошечки, хоч капельку відчула себе собою, що от я можу, що я відчуваю своє тіло, що я стрибаю!
І от я собі думаю, Боже, три тижні залишилось до Олімпіади. Звісно в мене не було тих стартів, тієї бази, багато що було пропущено, але це давало хоча би от крихітку надії на те, що може вийти, можна все-таки поборотися за хороший результат.
Але за 10 днів до Олімпійських Ігор на технічному тренуванні в мене стається рецидив моєї травми – ті самі відчуття, що стопа розпливається, розходиться.
Не хотіла навіть думати про те, що я стану просто учасником Олімпіади
Ми зробили МРТ, і мені сказали що повторне пошкодження тієї ж самої зв’язки. Звісно це черговий удар по голові – всі ті надії, які ти десь там собі мав, вони просто в якийсь момент розсіються, і знову оця паніка, знову не знаєш як воно буде далі. Дуже складно було мені дійсно. В той момент я дзвонила до чоловіка, і казала що збираю речі, і їду додому – я не хотіла навіть думати про те, що я стану просто учасником Олімпіади в черговий раз.
Але люди довкола мене підтримували дуже, говорили що як ти не спробуєш, ти сама собі потім цього не пробачиш. Я і сама це розуміла, що не пробачу собі, якщо не спробую, якщо не ризикну.
Ми зробили все що могли. Але я відчувала біль на всіх тренуваннях. Десять тренувань перед Олімпіадою взагалі були без стрибкової роботи, тоді коли у мене її цього сезону і так взагалі фактично не було. Плюс постійний цей тейп. Десь трішки нестабільна стопа ще щось, в пісок приземлився – відчуваєш одразу біль.
Замість того, щоб аналізувати стрибки – накладала собі тейпи
Буквально за два дні до старту ми знайшли можливість як можна ногу затейпувати жорсткішим таким тейпом, який більше фіксував в стопу. Він мене трішки обмежував в рухових діях, але і більше тримав – завдяки цьому тейпу я змогла з кваліфікації пройти до фіналу. Він десь трішки взяв навантаження на себе. Так, я відчувала біль але, хоч якось в межах розумного. На наступний день ми виходимо на фінал, мені треба було після кожної спроби докладати зверху тейп, тому що він сам по собі розходився, втрачав оцю фіксацію. І так виходило, я не могла зрозуміти як себе відчуваю. Плюс стопа повністю в цьому тейпі – ти її не відчуваєш настільки, наскільки ти цього хочеш. В мене задача коли стрибаєш, робиш перший крок, захопити за собою цю поверхню, зустріти її. Це мають бути такі агресивні поштовхи, і все це робить стопа. А вона в мене просто в такій шкарпетці з різноманітних тейпів м’яких, жорсткіших, дуже жорстких. І коли приходила після спроби, замість того щоб сидіти, налаштовуватися, думати – все це прокручувати в свої голові, я сиділа і мотала всі ці тейпи – це було дуже складно.
Вийшла зі стадіону з думкою: “Нарешті все закінчилось”.
Першу спробу я зробила із заступом, а в другій спробі відчула дуже сильний біль, коли я приземлялась. Цей біль був таким, що ти приходиш на ногу, а біль б’є тобі в голову. А треба рухатися далі – це було дуже складно. Після третьої спроби, коли я вийшла з сектора, коли зрозуміла що я поза вісімкою – просто вийшла зі стадіону просто пуста. В моїй голові була думка одна: “Це все закінчилось, все нарешті закінчилось”.
Ірина Геращенко: Будемо тренуватися – щоб заходити на ще один олімпійський цикл
