29-річна скороходка Ганна Шевчук стала переможницею конкурсу Tough Athletics Awards 2025 від французького спортивного бренду Decathlon. У номінації “Дивовижна завзятість року” за неї проголосували 34% респондентів.
2025 року Ганна стала єдиною українською атлеткою, яка на чемпіонаті світу в Токіо фінішувала одразу на двох дистанціях спортивної ходьби – 35 км та 20 км. Найкращого результату вона досягла на 35-кілометровій дистанції, де посіла восьме місце, тоді як на 20 км фінішувала 24-ю.
Варто зазначити, що саме Шевчук є чинною рекордсменкою України у спортивній ходьбі на 35 км. На командному чемпіонаті Європи цього року вона встановила національний рекорд – 2:42,41, посівши четверте місце.
З нагоди перемоги у конкурсі “Жорстка Атлетика” поспілкувалася з рекордсменкою України.
-Ганно який старт 2025 році ви вважаєте найуспішнішим для себе?
— Для мене, мабуть, головним був чемпіонат світу, тому що ми довго до нього готувалися, багато працювали. Але найважчим стартом став саме чемпіонат світу.
Найкращим же, думаю, був виступ на командному чемпіонаті Європи, який відбувався у Подєбрадах, хоч я там ішла в неідеальному стані — трохи перехворіла перед стартом. Але саме там відчула, що можу боротися з дівчатами світового рівня, якщо добре підготуватися.
У Токіо ж вийшло не все так гладко, тому що підготовка була спланована не зовсім у тих умовах, які були потрібні. Там було дуже жарко — близько 35 градусів, і ми не були повністю готові до таких умов.
— Раніше доводилося змагатися за такої погоди?
— Ні. Хоч я раніше і стартувала в Японії на Олімпіаді 2021 року, але тоді було не так душно, і ми були в Саппоро — там було трохи прохолодніше, старт ближче до вечора. Перша частина дистанції була трохи душною, а друга — вже нормальною.
А тут — ти прокидаєшся і вже важко дихати. У змагальний день була дуже спекотна й задушлива погода. На 20 км умови були набагато сприятливіші — зовсім інша погода. Якби поміняти дистанції місцями за погодними умовами, то там, де я йшла 20 км, могла б набагато швидше пройти 35 км.
Після 35 км я дуже довго відходила. Вона мене сильно «прибила». Я не очікувала, що так буде, тому що раніше стартувала — і таких проблем не було. Мабуть, погодні умови були дуже жорсткі, тому так сталося.
Я могла б виступати, наприклад за Латвію, Але я люблю Україну!
— Але все одно ви єдина пройшли дві дистанції на чемпіонаті світу і дійшли до фінішу. Ви пишаєтеся собою?
— Якщо чесно, я пишаюся тим, що показала: наші українці можуть стартувати в будь-яких умовах, бо вони сильні. Багато людей писали після змагань негативні коментарі про скороходів, а хотілося б чути підтримку, тому що ми працюємо, любимо спорт і хочемо показувати результати, щоб Україну знали всюди і прославляти її.
Я не перейшла в іншу країну, хоч зараз багато хто змінює громадянство через краще фінансування. Але ми залишаємося в Україні, стараємося її прославляти й показувати максимальні результати. Хотілося б, щоб оцінювали без такого негативу, але, на жаль, його інколи більше, ніж позитиву.
— А скороходів запрошують змінити громадянство?
— Звісно, запрошують. І я думаю, що якби захотіла, могла б без проблем знайти, куди перейти з такими результатами. Наприклад, Людмилу Оляновську запрошували, але вона сказала, що є справжньою патріоткою України. І я так само!
Я могла б виступати за Латвію, бо у мене мама латишка. Але я люблю Україну і ніколи не збираюся змінювати громадянство.
Ми працюємо не за гроші. Хоча у фінансовому плані заробляємо мало, дуже стараємося розвиватися, щоб нас бачили, щоб було видно, що ми існуємо, тренуємося.
Поки конкурентки всю зиму тренуються в теплих країнах я бігаю у Франківську навколо озера
— А які у вас умови для тренувань? Ви живете в Івано-Франківську, де там тренуєтеся?
Я живу біля озера, от навколо озера і тренуюся. Я за місяць уже тричі хворіла, бо тренуюся на вулиці. Зараз надзвичайно важко: холодно, щодня сніг — немає де тренуватися, зборів немає. А за два місяці вже командний чемпіонат світу. Як бути у хорошій формі, якщо цей місяць ми просто підтримуємо її, а не повноцінно тренуємося?
Ви ж розумієте, як змагатися з олімпійською чемпіонкою чи призеркою Олімпійських ігор, які всю зиму тренуються в теплих країнах, повністю забезпечені фінансуванням? Якщо у нас є збори, то лише під головний старт. Але ж витривалість закладається взимку — це фундамент для літнього піку. Якщо взимку не попрацювати, складно вийти на форму.
На Чемпіонаті світу нам потрібно буде змагатися знову з дуже сильними дівчатами, які тренуються в нормальних умовах, в нормальних кліматі, і вони вже готуються в тих умовах, де буде Бразилія. А ти тренуєшся в зимі, холодні потім ми поїдемо в Марокко, де теж не жарко, там гори. І як ми будемо себе почувати в Бразилії, я, чесно, не знаю. Можливо, будуть нюанси. Сподіваємося, що не буде такого, як в Токіо.
Якби нам дали такі самі умови як у конкуретів, ми були б непереможними
— І все ж восьме місце чемпіонату світу — це дуже високий результат. Ви задоволені?
— Задоволена тим, що не виступила гірше, бо наприкінці було дуже складно. Я йшла п’ятою-шостою, але мене почало сильно «накривати». Через спеку були страшні спазми, я кілька днів не могла нормально ходити — дуже довго відновлювалася.
Я не очікувала такої реакції ніг, бо готувалася, старалася. Але не вистачає медичного супроводу. Треба часто здавати аналізи, дивитися, чого в організмі не вистачає. Перед чемпіонатом світу ми проводили збори в Японії за таких високих температур, і мабуть, тиждень зборів у спеку мені більше завадив — організм швидко виснажився під час тренувань, і до старту я підійшла вже втомленою. Треба було мати препарати, які не дають виводити з організму мікро- й макроелементи, сіль. Ми не були до цього готові. Виходить наступного разу треба враховувати всі обставини, самим планувати які потрібні препарати, бо нас ними не забезпечують. А якщо ти сам про себе не подбаєш, то нікому, крім себе і тренера, ти не потрібен.
— Як із цим у збірних інших країн?
— У цьому й справа. Ми не можемо змагатися на рівні з тими спортсменами, поки не маємо можливості нормально відновлюватися, купувати все необхідне. От Марія Перес на ЧС виграла 35 км — її за кілька днів повністю відновили, і вона виграла 20 км. Ми не можемо конкурувати з тими, у кого є лікар, повне забезпечення і все необхідне. Поки цього не буде — не буде й результатів.
Наприклад, треба робити масажі – масаж коштує 800 гривень — як я можу дозволити собі хоча б двічі на тиждень, якщо зарплати не вистачає? Які результати світового рівня можна очікувати від спортсмена, який заробляє приблизно 20 тисяч на місяць і з цих коштів має купити собі кросівки, вітаміни, бо його нічим не забезпечують?
Ми дуже талановиті, але не маємо тих можливостей, які мають вони. Якби нам дали такі самі умови, ми були б непереможними. У нас багато талантів, які зникають через відсутність фінансування. Людям доводиться йти працювати, а спорт відходить на другий план.
Заробляю 11 тисяч гривень — і ця зарплата не змінюється з 2015 року
– Чи отримали ви за 8-ме місце на чемпіонаті світу якусь фінансову винагороду від держави?
Якщо чесно, у мене зараз зарплата 11 тисяч гривень, і вона не змінюється з 2015 року — самі розумієте, яка інфляція. І я, чесно, з цього дуже шокована — думаю, який сенс мені виступати на чемпіонатах світу, показувати такі високі результати, якщо зарплата не змінилася.
І ніби є восьме місце на чемпіонаті світу, досить хороші результати, очки команді дала, але мене навіть не поставили в елітну групу, щоб хоч якась зарплата була краща. Сказали, що для цього треба мати 1–6 місце на чемпіонатах світу. І ці вимоги постійно ростуть.
Якщо у 2015 році, щоб отримати ставку в збірній, треба було мати 1–3 місце на чемпіонаті України, то зараз нам треба йти 20 км по нормативу 1 година 30 хвилин, а на пів ставки — 1:31–1:33. Так само в бігу піднімали всі ці нормативи, і спортсменам важко до них дотягувати.
От Людмила Оляновська виборола перше місце командного чемпіонату Європи — ні зарплату не підняли, ні премію, нічого. Людина просто нічого не отримала за золото чемпіонату Європи.
– За рекорд України якийсь бонус існує, адже ви вже двічі його оновили?
Ні, нічого. Лише те, що про мене більше пишуть у ЗМІ.
— А вас особисто тішить думка, що ви рекордсменка України? І цікаво, чи здивувалися, встановивши національний рекорд на першому ж старті, де йшли 35 км?
Це заслуга мого нового тренера — Олексія Петровича Шелеста, до якого я перейшла лише минулого літа. Результат спортсмена залежить не лише від особистих можливостей, а й від психологічного ставлення тренера — як він може підтримати, коли важко. Мені влітку було дуже тяжко, бо я боролася з травмою, це не давало мені нормально тренуватися. Він завжди мене підтримував — казав: сьогодні не виходить, завтра буде краще. Я в якийсь період дуже морально занепала, але він зміг мене дуже швидко витягнути з тої ями. Я можу лише йому завдячувати цим результатом. Для мене це був просто шок — по-перше, це далося дуже легко, як для першого старту, я йшла в зоні комфорту і була дуже задоволена.
Мабуть, цей рік, 2025-й, був для мене найуспішнішим, бо кожен старт був для мене досить легкий, досить сильний, я могла поборотися, могла додати.
На чемпіонаті світу дуже складно було, але я дійшла. Може, не той результат показала, якого б хотіла, але в таких погодних умовах я дійшла, поборола себе, коли було дуже тяжко. Я собою пишаюся, що виконала свою задачу.
На Чемпіонаті Європи буду дебютувати у марафоні
– Як ви тренуєтеся, якщо ваш тренер у Сумах, а ви в Івано-Франківську?
Він стежить за моїм годинником, контролює всі мої тренування, дає настанови, що робити на тренуванні. Я роблю, і він дивиться. Він завжди думає про мене — що я можу зробити, як зробити так, щоб мені було комфортно.
Звичайно, мені його не вистачає, бо це технічний вид. Коли працюємо з ним особисто, то він кожен день мені наголошує по 100 разів, що треба виправити. А коли я місяць-два його не бачу, то я собі йду, як мені комфортно, не звертаю уваги, і виходить, що я трошки гублюся. Це трошки проблема, бо все ж таки тренер з боку краще бачить і може наголосити на помилках.
– А на цей сезон яка буде головна дистанція?
Марафон — 42 кілометри. Його буду на чемпіонаті Європи йти. А на командному чемпіонаті світу в Бразилії буду йти половинку — 21 кілометр з групою з дівчатами. Ми так вирішили, щоб була команда сильніша. У збірній всі дівчата сильні, нас четверо зараз, які показують хороші результати. Будемо старатися вибороти медаль!
Торік на командному чемпіонаті Європи я пішла 35-ку, тому що дуже хотілося особисту медаль завоювати. Але на мою дистанцію стали найсильніші дівчата — і олімпійська чемпіонка, і бронзова призерка Олімпійських ігор, і дівчина, яка мала найкращий результат сезону в світі. Там була сильна конкуренція, але я стала четвертою! Я думаю, все ще попереду, тому роблю ставку на 42 кілометри.
– А Ви ходили раніше марафон?
Ні. Але у мене є досвід 35-ки, я не думаю, що це є щось надзвичайне — ще потерпіти пару кілометрів. Спробую вперше цю дистанцію на чемпіонаті Європи. От 35-ку вперше стартувала на змаганнях — і вона мені гарно зайшла, встановила рекорд України, сподіваюся, і там все буде добре.
Цього року на чемпіонаті Європи в один день стартують марафон і півмарафон. Тому я сподіваюся, що трохи розосередяться лідерки і мені хоч якесь місце залишиться. Сподіваюся, що Марія Перес піде 21.
– Вам довгі дистанції краще вдаються?
Так, тому що, наприклад, 20 км треба йти по 4:15–4:20, щоб бути в лідерах, то 35-ку треба йти 4:29–4:34. Мені це легше дається, тому що я можу довше йти по 4:30, ніж я буду йти по 4:20 чи по 4:24.
Раніше коли бачила спортивну ходьбу сміялася – от і досміялася
– Але ви вже досягли чимало — двічі змагалися на Олімпійських іграх, увійшли до топ-8 на чемпіонаті світу, встановили рекорд України. А давайте пригадаємо, як починався ваш спортивний шлях. Наскільки я знаю, ви з села їздили в місто на тренування?
Так, я сама з села Павликівка, це близько 20 кілометрів від Калуша. Я кожного дня вставала о 6 годині ранку, їхала в Калуш у школу і приїжджала додому о пів на восьму вечора. А ще ж треба уроки зробити. Бо все ж таки я в школі вчилася — потім сама ЗНО здала, в університет вступила. Вчилась максимально добре, наскільки могла, водночас займаючись спортом. Три роки ці були дуже важкі, але я таке бажання колись мала!
– А ви починали як бігунка, на які дистанції? І як перейшли у спортивну ходьбу?
Я бігала 800, 1500, 3000 м. Вигравала чемпіонати області, а на чемпіонатах України, щоправда, тоді не виступала. А коли тренер сказав, що починаємо тренуватися спортивною ходьбою, я сміялася. Бо раніше, коли бачила, як інші дівчатка ходили, тренувалися, це мене веселило. Думала: що це за вид спорту такий? От досміялася і сама опинилася в цій сфері.
– А як ви ставитеся до того, що постійно йде зміна дистанцій у спортивній ходьбі — від 20 і 35 км до півмарафону і марафону, ще й змішана естафета? Важко переналаштовуватися?
Не так складно, як образливо те, що якось ту ходьбу не цінять, постійно щось вигадують. Було 50 і 20 кілометрів. Для чого було щось міняти? Додали б дівчатам тих 50 км у програму — були б дві олімпійські дистанції. Я вважаю, що, наприклад, змішана естафета — вона зовсім не до чого була. Мені не подобається, що щось постійно міняють.
Ну, от марафон і напівмарафон — може, в цьому є якийсь зміст. Але поки що в програмі на Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі стоїть тільки напівмарафон, а марафону немає. Можливо, за рік до Ігор щось можуть змінити, як було перед Парижем.
– Ставите собі мету потрапити на Олімпіаду в Лос-Анджелесі?
Я жартую, що буду до 40 років ходити, ще на двох Олімпіадах. А якщо серйозно — буду ходити, поки відчуватиму, що можу змагатися на світовому рівні.
Коли є дитина – ти вже не тільки спортсменка, а ти жінка, яка повинна встигати все
– Як вдається суміщати роль мами і професійної спортсменки? Скільки років вашому сину?
Йому вісім років. Зараз він живе у моєї мами, бо я часто в роз’їздах. Ходить до школи в Калуші. Але до трьох років я з ним була 24/7, всюди, навіть на змагання його брала з собою. Але я за кордон нікуди не їхала, я просто вдома тренувалася.
Я пам’ятаю, складно було: я і на дієтах сиділа, бо вагу набрала, і ходила на тренування, і з дитиною гуляла, і все на тобі — прибирання, готування. Ти вже не тільки спортсменка, яка лише тренується, а ти жінка, яка повинна доглядати за дитиною, тримати в домі порядок, готувати їсти — і все на мені. І ще ти на дієті сидиш, ти недоїдаєш, і ти емоційно виснажений постійно, але що не робиться — то не краще.
Вже через рік після народження сина я йшла, так як ходила в юніорках, 10 кілометрів. У мене ще в чому складність була — я залишила юніоркою спорт, ходила тоді 10 кілометрів, а повернутися мені треба було вже на дистанцію 20 км. І якщо я 20 не стартувала ніколи, мені було складно перейти, це такий перехід був трошки важкий. Тому що я лишила спорт, рік точно не тренувалася, може, навіть півтора року не тренувалася, і потім вертатися. Але якщо людина чогось хоче, вона завжди добивається своїх цілей!
– Але попри всі ці складнощі вам вдалося одразу після декрету відібратися на Олімпіаду в Токіо.
Мені трошки пощастило, бо стався коронавірус і відклали на рік Олімпійські ігри. І цей рік я дуже посилено працювала. Максимально хотіла бути першою, бо я завжди була п’ята, четверта, і мене це так злило! Поставила собі задачу — ну хоча б у трійку увійти. В мене це в голові сиділо.
Я в залі працювала по два рази на день, я бігала побільше, всього робила побільше — максимально більше, щоб бути ще сильнішою на голову. І так і сталося! Знаєте, коли ти маєш дуже-дуже велику ціль і прям дуже хочеш — то воно виходить. Це важко, бути настільки зосередженим, але кожна дрібничка — це частинка нашої невдачі або перемоги.
– Яку задачу ставите собі на 2026 рік?
У мене ціль на цей рік — така мрія: це нарешті заслужити те, над чим я довго працювала. Для себе особисто хочу доказати, що я не дарма 18 років працюю в спорті, щоб було потім усвідомлення того, що я правильно зробила, що я стільки років працювала.
Decathlon підтримує героїв “Жорсткої Атлетики”, бо ми віримо: професійний спорт надихає, а доступний спорт – змінює життя. Ми створюємо екіпірування, що перетворює ваші перші спроби на впевнені перемоги. Decathlon. Ми створюємо спорт для всіх!
