Ще рік тому відома українська марафонка, Дар’я Михайлова мріяла про повернення у великий спорт. А поки відновлювалася від травми, вирішила стати корисною своєму виду спорту, і долучилася до команди Федерації легкої атлетики України якості фахівця з організації та проведення змагань та розвитку дитячої атлетики.
Цієї осені 35-річна атлетка нарешті повернулася на трасу – наприкінці вересня виграла половинку в рамках марафону Нової Пошти (01:18,25). Минулих вихідних вже пробігла улюблений марафон, і не просто здолала цю дистанцію, а виграла чемпіонат України разом з “Білоцерківським марафоном” – 02:56,34.
Звісно, Жорстка Атлетика поспішила привітати Дар’ю з поверненням, та розпитала про враження від перемоги.
Чи очікувала, планувала, що станеш чемпіонкою України? Які емоції перемагати у багатьох значеннях рідній тобі Білій Церкві ?
Так, десь в липні я почала задумуватись про марафон, звісно не про якийсь швидкий час чи особисті рекорди, а про те чи зможу я його пробігти в поблажливому темпі, якщо я бігаю 100 км на тиждень. І мені це вдалося, можливо рідні стіни допомагають, Біла Церква це особливе місце і перемагати вдома, в місті в якому я живу вже 11 років вдвічі приємніше.
Як пройшов для тебе забіг, з якими думками і відчуттями додала дистанцію?
Найбільше переживала чи витримають мої ніжки, функціонально більш-менш я вже готова. Тож чим менше лишалося бігти, тим спокійніше мені ставало.
Нагадай, що за травма була, як довго тривало відновлення, і як воно – повертатися після перерви?
Після трохи форсованої підготовки до Лондону 2020, до мене прийшов мій стресовий перелом в кульшовому суглобі. Я поспішала, нормально не відновилась, не прибрала дисбаланс м’язів, тож він (перелом) повернувся до мене ще. Рік назад я звернулася до USC, перелому вже не було, але лишилися супутні проблеми, над якими ми довго і плідно працювали. Я набралася терпіння і 19 березня мені сказали що я можу починати бігати по 3 км через день. Я плакала від щастя. І з того дня я дуже обережно день у день повертаю себе. Я здорова, але є ще над чим працювати.
2:27 vs 2:56 – чи є різниця у відчуттях на дистанції ?
Різниця величезна. 2:56 це майже як крос, просто переставляй ноги, гуляй. 2:27 вже є відчуття швидкого бігу, крок стає ширшим, більша фаза польоту. Те заради чого ми бігаємо, щоб відчути як летиш).
Як ти все поєднуєш – біг, тренерство, материнство, роботу у федерації?
Чесно я не все встигаю і не все виходить, тож періодично є бажання кинути все, або хоча б щось. Але мені все подобається, і в усьому хочеться розвиватись, тож я намагаюсь правильно розподіляти час і відділяти першочергове від другорядного. Ще один мій секрет це лягати спати до 22:00 і бігати в 6-7 ранку, тоді я задоволена собою і можу жити весь день на повну.
Андрій Атаманюк дебютував у півмарафоні перемогою у Білій Церкві
