29-річна українська стрибунка у висоту Ірина Геращенко цього року нарешті розірвала “прокляття дерев’яних медалей”. Нагадаємо, після успішної юнацької кар’єри Ірина довгі роки зупинялася “за крок” від подіумів найпрестижніших дорослих змагань. І от, нарешті, 2023 рік став проривом в її кар’єрі – спершу бронза Чемпіонату Європи в Римі, а тепер – бронза Олімпійських Ігор у Парижі.
Геращенко стала третьою з результатом 1,95, хоча і результат 2 метри, з яким цього разу розіграли золото та срібло, їй цілком до снаги – це позначка РВ Ірині. Та у Парижі киянка не змогла подолати 1,98, але завдяки безпомилковій серії на попередніх висотах піднялася на олімпійський п’єдестал.
Враженнями від здобуття омріяної медалі Ірина Геращенко поділилася з Суспільне.Спорт.
Як підходила до вирішальних стрибків фіналу?
Була впевненість. На 1.98 метра була класна перша спроба. А вже після того, коли зрозуміла, що це може бути медаль, я вирішила додати сили”.
Друга та третя спроби були нормальні, але вже не бралися. Дійсно фарт був на моєму боці. Ми вдвох (із Паттерсон) — треті з результатом 1,95 м. Невисокі результати, але зірки зійшлися і все склалося на мою користь. Я дуже щаслива.
Що відчувала впродовж олімпійського фіналу?
Я була спокійна максимально, не нервувала і раділа, що тут стрибаю. Нагадувала собі це, звичайно, бо трішки думки й негативні заходили — все буває, це ж спорт.
Я себе налаштовувала на позитивний лад, що приїхала стрибати і буду це робити. Результат і якесь місце будуть 100%, треба робити від себе все залежне, щоб він був максимально високим за цих умов. Я була спокійна, танцювала, співала та раділа, що виходжу в сектор, робила все, що могла”.
Могла зробити більше, це дійсно так. Але я щаслива, що все так склалося.
Коли зрозуміла, що можеш виграти дебютну медаль?
Після першої спроби на 1.98 метра. Ярослава та Нікола стрибнули з першої спроби, і ми зараз ті, хто борються за медаль. Найстрашніше було, коли я не взяла третю спробу і розуміла, що за мною ще є учасниця, яка може стрибнути. У цей момент думала, чи це знову я четверта. Може, це негарно, але я зраділа, що я з медаллю. Зробила від себе все належне — не все, що могла, але щось зробила.
Які емоції відчула після здобуття медалі?
Перше — подумала, яка реакція буде у моїх батьків. Уявила, що з ними відбувається вдома, що з чоловіком, бо вони вкладали все максимально, щоб я тут була.
Я одразу побігла до тренерки, бо вона сюди мене привезла, підготовила. І я кажу: «Ірино Григорівно, пам’ятаєте, як я була маленька, в другому класі прийшла і сказала, що хочу поїхати на Олімпійські ігри? І ми з вами звідси їдемо з медаллю».
У мене дуже складний характер, і вона вже 22 роки мене вивозить — інакше не можу сказати, бо мене заносить. Але вона знайшла до мене підхід, це моя друга мама. І все, що ми зараз маємо, — завдяки їй. І тому я вдячна їй за підтримку, а також батькам, чоловіку, всій своїй родині та команді. Багато хто докладав до цього руку, і лікарі, бо я зиму пропускала не просто так”.
Що за травма була зимою?
Я в таких травмах не була, чесно. У мене був стресовий перелом, у тренерки такого не було ніколи, як і в мене. Не знали, як ми виплутаємося, але лікарі нам допомогли і поставили на ноги.
Том на Олімпіаді мала робити все, що можу, бо фізично і ментально я здорова. Тому я дуже вдячна тренерці за терпіння, бо вона теж зі мною це проходила вперше. Віра у найкраще, у те, що є куди зростати.
Фото: REUTERS
