Неймовірні емоції подарували українцям стрибунки у висоту Ірина Геращенко та Ярослава Магучіх – вдвох піднялися на п’єдестал Чемпіонату Європи в Римі.
Магучіх вдруге стала Чемпіонкою Європи, додавши це золото до солідної колекції нагород.
А от Ірина Геращенко, попри неймовірний міжнародний досвід, вперше піднялася на п’єдестал чемпіонату Європи серед дорослих – тим самим розірвавши прикру традицію весь час зупинятися за крок від трійки медалісток на престижних змаганнях.
Зі щасливою бронзовою призеркою Євро-2024 спілкувалися кореспонденти Жорсткої Атлетики в Римі.
Ірино, віриться що ти бронзова призерка Чемпіонату Європи?
Я ще не усвідомлюю, що сталося. Мені здається лише коли постою на п’єдесталі і потримаю медаль, то зрозумію, що я з медаллю. Я налаштовувалася просто на змагання як на звичайні. Старалася не прив’язуватися що це Чемпіонат Європи. Була щаслива, що я в формі збірної, в наших кольорах, що я представляю Україну, але далі я собі не дозволяла фантазувати.
Я дійсно щаслива – зробила сьогодні все що могла. Я не люблю стрибати в дощ, точніше: я страшно боюся дощу! Мій перший ЧЄ по юніорам чи по юнакам, теж до речі був в Італії, і там пішов дощ. Я тоді насилу стала третьою, хоча всі мені казали: “Будеш перша””. Сьогодні у мене була така сама ситуація. Але я не налаштовувалася ні на медалі, ні на що, я просто виходила і мала стрибати свої стрибки. Мені було складніше фізично, ніж на кваліфікації, але легше психологічно. Бо на кваліфікації я більше нервувала головою, але тілом я була така підірвана. А тут навпаки – тіло було втомлене, але голова була спокійна, і допомагала мені робити стрибок в стрибок.
Тобто сама себе налаштувала психологічно на успіх?
Я просто розуміла, що я на святі, для мене це дійсно свято – я хотіла в Рим, хотіла на чемпіонат Європи, хотіла медаль. Я все це проговорювала собі до змагань. А на змагання у мене була просто установка від тренера: “Робити свій стрибок – ногами бігти, штовхатись, стрибати”. І при цьому я собі дозволила всім цим насолоджуватися, адже це дійсно класна, незабутня атмосфера!
Я заводила себе, бо я була якась втомлена. Я на себе зливсь, казала собі: “Іро, ти до цього готувалася, ти не можеш завтра бути втомленою, чи вчора, але не сьогодні в секторі – давай стрибай”. Я на себе злилася, бо для мене це нормальні висоти, я можу їх стрибати, це не 2,15 – я так себе підбадьорювала і це спрацювало!
В чому виникла проблема на висоті 1,93?
Я трохи боялася дощу, бо слизька доріжка. Але я собі сказала: “Який сенс боятися, якщо я зараз звідси піду – буду сидіти на трибуні і дивитися як стрибають інші, і нічого не боятися. Треба ризикувати стрибати нормально”. Я на третю спробу розслабилася, дала собі установку зробити свій технічний правильний легкий стрибок, і він дійсно вийшов.
Ти пропускала зимовий сезон, важко після перерви одразу входити в такий насичений літній сезон?
Я пропускала зиму через травму, інакше я б її не пропускала. Я за зиму дуже скучила за цим всім – за емоціями, стрибками! Я точно переконалася в тому, що я люблю стрибати! І зараз це все намагаюся робити саме через любов. Через те, що у мене все це один раз забрали, і поки воно у мене є, я хочу цим насолоджуватися. Я зголодніла за цими емоціями, за цією формою збірної. Я сьогодні була максимально щаслива, коли одягала її на фінал. Я кожного разу коли вдягаю кофту, кажу: “Слава Богу, що вона в українських кольорах!”. Дійсно, ніхто не знає, коли що відбудеться, і поки є шанс, треба робити все від себе залежне – я сьогодні намагалася це робити.
Сьогодні ви підняли одразу два прапори на “Стадіо Олімпіко”, що для тебе це означає?
Для мене це означає весь той труд, всі ті старання що ми робили з тренером, з моїм чоловіком, батьками, ще з багатьма людьми. Багато чий внесок є в моїй медалі, в цьому моменті, коли я підіймаю прапор України. Найголовніше, що Україна є, Україна жива, Україна бореться і обов’язково переможе! За це неймовірно дякую нашим захисникам, завдяки яким ми маємо змогу тут підіймати наш прапор і носити нашу прекрасну форму. Якби не наші люди, здається ще в березні 2022 року не було б України – безмежна і абсолютна вдячність кожному!
Скільки моїх знайомих військових мене підтримує, скільки загинуло хлопців наших спортсменів… остання втрата це був мій одногрупник Олег Мельничук – для мене був просто шок. Він ще взимку приходив в манеж до нас на змагання, я йому дякувала за те що він прийшов, і за те що нас захищає. Для мене його смерть була просто шоком. Це і завдяки ним, тим, хто загинув, ми маємо змогу тут змагатись. І, можливо, я сподіваюся, ця медаль хоч трошки підніме настрій тим захисникам, які там зараз. Я просто бажаю всім найсильнішого янгола-охоронця і щоб всі були живі!
Друзі, також ми запустили благодійний збір для підтримки наших медиків, які щоденно рятують життя бійців на передовій.
Ваша підтримка надзвичайно важлива, і ми підготували для вас дещо особливе! За підсумками збору ми розіграємо ексклюзивний мерч та унікальні сувеніри з ЧЄ!
Разом ми зможемо зробити більше для наших героїв!
На старті Рижикова, Ляхова і Кроль – анонс четвертого дня Чемпіонату Європи в Римі