Як це: організовувати масові спортивні події в режимі воєнного стану, що найскладніше в створенні великих заходів в нинішніх умовах, професійна складова, команда та майбутні плани – вашій увазі продовження інтервʼю Жорсткої Атлетики (першу частину читайте тут) з головними діючими на теперішній момент особами в компанії Run Ukraine:
- Вікторією Веремієнко – маркетинг-директором,
- Іваном Третьяковим – організаційним директором,
- та Антоном Дегтярьовим – керівником проекту Sport Expo.
ЧАСТИНА 2
Run Ukraine Family
Враховуючи непростий період для компанії після 24.02.2022, постає логічне запитання – хто зараз працює в команді, якщо після 24-го велика частина розʼїхалася, залишилися без зарплатні, ще частина служить, в тому числі і генеральний менеджер компанії. Кажуть, незамінних немає, але схоже в Run Ukraine інакше виходять з ситуації.
Іван: Сьогодні в штаті працює 9 людей. До повномасштабного вторгнення було 35, а до ковіду було 42.
Наш чат в телеграмі перейменувався на “Run Ukraine Family”. Тобто штат пішов в окрему історію, а вся тусовка, яка була, збереглася окремо. І з цієї родини хтось досі відкриває реєстрацію, хтось наповнює сайт, хтось пише прес-релізи, хтось виконує проектну роботу, і не завжди ці люди отримують фінансову винагороду, а просто роблять свою справу, щоб допомогти.
Але ми потрохи рухаємося, нещодавно вийшли на ринок праці і відкрили повноцінну вакансію. Не просто на 3-4 години в тиждень, а повноцінну вакансію. У нас вийшов маркетинг-менеджер, штатно.
Поки що команді дуже важко, кожен працює на 3-х позиціях мінімум. Наприклад, продаж спонсорства і аккаунтинг – сьогодні цим займаються майже всі в команді. Велика частина у Віки, частину веде Антон. Андрій Геведзе як проектний менеджер теж вже “задовбав” 50 компаній в Києві точно. Придумав нові способи комунікації з ними. Він зв’язується і налагоджує контакти через HR-відділи бізнесів.
Погодження всього, макети, договори… Технічна частина також вивалилася – Коля Бондаренко поїхав ремонтувати артилерію, тобто забудова стартового містечка, склади – тепер це все розподілено між командою додатково.
Від кількості учасників – кількість процесів не зменшується. Зменшується тільки вхідний дохід в реєстраціях. Все інше залишається з таким же обсягом роботи.
Найскладніше – наважитися
Що ж стоїть за організаційною завісою і що загалом найскладніше нині в реалізації масштабних івентів? Здається, що зараз все абсолютно інакше.
Іван: На мій погляд, це внутряк, який не дуже цікавий. Ми намагаємося повернути формат івенту в класичному вигляді. Щоб учасник відчув все як зазвичай. Чому, власне, ми дуже хотіли Львів з повноцінним перекриттям. Це можливість дати людям частинку життя і відчуттів, які були до повномасштабного вторгнення.
Тут проблема в тому, що для нас, як команди дуже важко наважитися на нові проекти. Тобто те, що робила команда у 20+ людей, ми маємо зробити удевʼятьох. І це навіть не вдвічі менше. І тут також стоїть питання щодо багатьох моментів: пошуку і роботі з партнерами, забудові стартового містечка (адже, наприклад, наш підрядник який з цим допомагав, зараз теж служить). Виїзний івент для нас – великий челендж.
Але зовнішньо ми намагаємося зробити так, щоб учасники та партнери не відчули різницю із попередніми івентами.
Вікторія: Найскладніше зараз наважитись щось робити. Тому, що причин “чому ні” і ризиків на етапі виникнення ідеї дуже багато. Ось це складно. Іноді ти віриш в те, що команда може зробити проект, відчуваєш потребу ринку, але раціональних аргументів – замало.
Фінансові ризики – це одна історія, складні моменти, які можуть статися на івенті – це інша, і до них ми готувалися, у нас були алгоритми дій команди на різні ситуації. Але зараз до цього додалися ризики, які повʼязані з воєнними станом в країні, і ти маєш цей контекст враховувати.
Профі. Конкуренція. Майбутнє
В доковідні часи Run Ukraine стали першими, хто почав активно залучати професійних атлетів до своїх забігів. Крім того, компанія почала привчати аудиторію до сертифікації трас і отримання міжнародних “лейблів” з організації бігових подій. Що зараз з цими напрямками?
Іван: Це взагалі стандарт забігів по шосе – замір відбувається в будь-якому випадку. Юра Кострицький, який є сертифікованим вимірювальником на рівні країни, виїжджає на всі дистанції і національний сертифікат на відповідність дистанції робиться завжди. Це просто навіть не обговорюється.
Щодо професійних атлетів, то як би ми не хотіли, але графік наших спортсменів дуже залежить, навіть сьогодні, від іноземних стартів. Вони орієнтовані на офіційні чемпіонати – Європи, світу і в Україні стартів з гонорарами, призовими майже немає. Ті призові, які окремо виділяв Favbet, за що їм велика подяка, – для професійного атлета все одно замало. Тому тут в будь-якому разі це історія особистих стосунків з хлопцями. Роман Романенко і Микола Нижник одразу сказали, що бігтимуть наші весняні старти, вони навіть не знали, що там гроші будуть, це не було анонсовано.
З дівчатами ще складніше – їх майже немає в Україні. Плюс наші дівчата зараз показують дуже високі результати, наприклад, Валерія Зіненко пробігла в Берліні космічні 1:10. До них в черзі стоять всі європейські старти.
Так, ми зараз мали статус Чемпіонату України з легкої атлетики на півмарафоні у Львові. І для цього нам потрібен був міжнародний сертифікат (це була одна з головних вимог Федерації легкої атлетики України для отримання такого статусу), щоб результати зрахувалися в бали атлетам для міжнародного рейтингу. До нас приїздив міжнародний сертифікований вимірювач траси з Латвії. І цей старт став відбірковим на Чемпіонат світу з шосейного бігу, що відбудеться 1 жовтня в Ризі.
Але в загальному поки що казати про повноцінну професійну складову не доводиться.
Востаннє офіційний марафон у Києві проводився у жовтні 2021-го року і ось декілька місяців тому бігове комьюніті пожвавили одразу два анонси: у столиці відбудеться забіг на 42 км, до того ж одразу два. Обоє в жовтні 2023-го року – один від Run Ukraine, інший від New Run. Яке ставлення компанії до такого повороту і конкуренції загалом?
Вікторія: Чудове ставлення! Це означає, що більше людей буде залучатися до бігу, буде пробувати брати участь у заходах різних організаторів. Конкуренція – це завжди круто, якщо вона здорова. Нездорова конкуренція – шкодить і ринку, і споживачам. У нас класні взаємовідносини з багатьма організаторами, є Асоціація масового спорту, яку ініціювали в тому числі і ми, для того, щоб координуватися і ділитися досвідом.
Іван: А, по-друге, Київ може податися в якусь книгу рекордів, ми будемо єдиним містом в світі, в якому буде два офіційних марафони в один місяць:)
Ми вивчали досвід Варшави, спілкуючись з КМДА. У них же також було два марафони (восени і навесні), але були, до 2019 року, до ковіду. Один спонсорувався брендом Orlen і виглядало так, що гроші для них не питання, адже бренд присутній в легкій атлетиці дуже потужно. Вони подали документи, зробили трасу і 6 років проводили свій марафон. Настав ковід і воно перестало приносити основному бізнесу дивіденди. Orlen цей проект закрив. А той, що 40 з гаком років проводився – нікуди не подівся. Як буде в Україні – подивимося.
Але нам важко говорити про інші івенти без їх організаторів. Ми можемо говорити про себе. Для нас – це дивна історія: в одному місті, під час воєнного стану – два повноцінних марафони в один місяць.
Вікторія: Це все ринок, і в цьому сила України – що цей ринок вільний. Нам ще треба вчитися домовлятися, розмовляти і розуміти, що аргументу “я так хочу” в умовах демократичного суспільства недостатньо.
Апетити Run Ukraine, як вже зʼясувалося, ростуть, і закономірне питання – чи буде вихід за межі шосейного бігу, особливо враховуючи складнощі з перекриттям міст? Куди дивиться компанія в більш широкій перспективі?
Вікторія: Ми активно шукаємо різні напрямки, ми в пошуках. Цього року ми провели дитячий захід “Хто перший” – мікс OCR, паркуру і кросфіту. У нас були спроби запуску навчальних програм для бігунів. В момент кризи, коли людей мало, з однієї сторони – роботи дуже багато, з іншого боку – були періоди, коли були паузи і ми мали змогу експериментувати. Це дуже класно. Так, ми хочемо робити позашосейні старти, у нас є концепти. Але пріоритети і обмеженість в ресурсах розставили все по місцях. Між Львовом із маршрутом в одне коло містом і кількома проектами у форматі “не шосе” – ми обрали Львів.
Іван: Нові формати навіть в такому складі, коли команда досвідчена і всі один одного знають, вони все одно надто складні. Тому, що в напівмарафоні ти знаєш, що тобі потрібно зробити, рельси накатані, просто задач багато, але ти знаєш, як має виглядати результат.
От коли ми запускали “Хто перший” – це було дуже складно. У нас не було досвіду, нам потрібно було зібрати купу експертів, з усіма порадитися. У кожного є своє бачення, а у нас свої задачі в рамках івенту і для учасників, і для партнерів. Тому довелося самим думати і тестувати, все потрібно обкатати, щоб воно виглядало для учасників якісно і продумано. А для цього потрібен досвід, тобто треба спершу мати помилки, і знати як їх виправити. А їх немає, це перший проект.
Всі питають: “а як ми будемо це робити?” А ми і самі ще не знаємо. А в напівмарафоні ти все знаєш – піди в ту табличку, візьми тут цифру, надішли туди, там те склав, звідти взяв – все! Технологія зрозуміла.
Як нас виведе ринок? Нам потрібно зберегти всі відносини, які ми побудували і якось вийти в наступний сезон у 24-й рік. Ми би дуже хотіли повернути триатлон. Хотілося б, щоб “Хто перший” ожив. Ми зробили, у нас є навички, ми розуміємо як має бути. Один з капітанів команд в першому проекті “Хто перший?” Юлія Хан (директорка департаменту молоді спорту) не втрималась і особисто пройшла всю смугу перешкод. Прибігла в повному захваті.
Точно, чим ми будемо займатися – це спортом. Тут ми можемо гарантувати.