Бігове українське ком’юніті час від часу здригається від скандалів та “зрад”, і навіть повномасштабна війна росії проти України не змогла повпливати на цей природній стан справ. Після минулорічного бігового вакууму весняне пожвавлення бігового життя багатьма було прийняте з ентузіазмом, ми знову стали свідками та учасниками паркових забігів та навіть півмарафонів, що мусимо визнати надало багато мотивації, в тому числі і Жорсткій Атлетиці. Так поряд зі стартами від іменитих організаторів, таких як Run Ukraine, з їх півмарафоном Незламності, на ринок бігових івентів вийшов новий гравець – ком’юніті Die Hard.
І все би було нічого, якби наш давній друг, людина в чесності якого жодного разу не доводилось сумніватися, та за сумісництвом організатор Івано-Франківського півмарафону Ігор Крицак не підняв тему походження Die Hard та їх зв’язків з московським однойменним проектом. Варто сказати, що монолог Ігоря в Інстаграмі зрезонував у бігового ком’юніті, що не дивно.
Більше того, ореол невизначеності щодо Die Hard був також і у редакції Жорсткої Атлетики, через що ми прийняли рішення не висвітлювати результати півмарафону від даних організаторів. І коли до нас в редакцію звернувся лідер ком’юніті Die Hard Сергій Журід з пропозицією провести об’єктивне журналістське розслідування щодо походження та зв’язку українського Die Hard з московським проектом – ми зустріли це з інтересом. Дуже важливе уточнення, яке на нашу думку потребує розголосу: Сергій пропонував нам гроші за витрачений на роботу час, але ми навідріз відмовились і зголосились зробити максимально незалежне та об’єктивне дослідження. Тож Вашій увазі факти, що нам вдалось встановити, та наші суб’єктивні висновки.
Die Hard – походження
З подивом для себе можемо констатувати, що ідея Die Hard як явища походить з Кенії. А з середини 2010-х, коли цю країну відкрили та облюбували багато витривалих європейців, в тому числі і українців, інформація про жорсткі тренування дійшла і до нас. Формат тренувань Die Hard – це швидкий довгий крос або супер складний фартлек, де на старт виходить чи не сотня спортсменів і всі намагаються витримати темп та втриматись за лідерами.
“Я брала участь в таких тренуваннях доволі рідко, більше на тривалий біг або вечірнє тренування”, – ділиться власним досвідом тренувань в Кенії українська професійна атлетка Дар’я Михайлова. “Мій досвід – це крос 27км, який я повністю бігла сама, бо спочатку всі понеслись як дурні, а потім я їх просто обганяла пачками”.
Як стверджує Дар’я, подібний формат тренувань дуже кенійський, адже вони люблять “маршрутки, де їдуть 20 людей замість 10”, або “маленькі будинки, як комірчини”. Тож точно так вони і тренуються: “плече до плеча, коліно до коліна – всі бігають разом”.
“Інколи аж дивно, як з такої щільністю людей і з такими нерівними дорогами – так рідко трапляються завали. Коли біжиш, той, хто біжить попереду, обов’язково вказує тобі на перешкоду, а ти в свою чергу робиш те ж саме, опускаючи ліву чи праву руку”, – розповідає Дар’я.
Африка-росія-Європа
В 2019 році на периферії Київської Русі, а точніше в Москві, був започаткований проект з назвою Die Hard відомим бігуном-блогером Іскандером Ядгаровим, який зараз мешкає в Португалії та навіть отримав відповідне громадянство (прим.ред: upd. щоправда, публікація на сторінці Іскандера про громадянство від 1 квітня, дякуємо нашим читачам і колегам за уточнення). Формат московського Die Hard багато в чому повторював досвід Кенії, в якій Іскандер не раз бував на зборах – довгі кроси вихідного дня з високим пейсом.
Як розповідав Іскандер Ядгаров у власному блозі, познайомив його з “скаженим” тренуванням під назвою Die Hard кенійський бігун Майна. Зміст тренування був наступний – це короткий, але дуже інтенсивний фартлек, де більша частина учасників або сходила, або відставала від лідерів.
А вже через рік, восени 20-го, українці Сергій Журід та Антон Тютюнніков, разом з дружинами, започатковують подібний формат у Києві з точно такою ж назвою – Die Hard.
“Я зв’язався з Іскандером напряму, і отримав відповідь, що заборонити використовувати назву він не може, і розширюватись за межі росії не планує!” – розповідає Сергій про початок українського Die Hard, і вже на початку листопада було проведено перше тренування.
Прийнявши рішення розвиватись автономно від московського проекту, для київського Die Hard була розроблена унікальна айдентика, додано унікальну особливість – запрошені гості, і ком’юніті почало поступово розвиватись.
У розпорядженні редакції ЖА є ще два підтвердження незалежності українського Die Hard.
В листопаді 2021-го року на популярному тоді ресурсі club house (олди мають пам’ятати), на розмові з Іскандером відомий український бігун та засновник Першої української школи природного бігу Дмитро Харченко запитував у Ядгарова, чи є будь-який зв’язок між українським та російським Die Hard, на що всі слухачі, в тому числі і автор, отримали ствердну відповідь – зв’язку немає.
І в рамках підготовки даного матеріалу редакція додатково вийшла на Ядгарова через третю особу (довірену особу редакції), і також отримали підтвердження, що зв’язку між однойменними проектами немає. І навіть більше, за словами Іскандера, напередодні війни він мав на меті пропонувати українському проекту співпрацю, але сталося повномасштабне вторгнення.
Український Die Hard
В сухому залишку ми можемо констатувати, що зв’язок між російським та українським проектами лише в назві та кенійській концепції довгих кросів на високому пейсі. Більше жодного зв’язку, ані організаційного, ані операційного немає. Але щодо назви маємо підкреслити наступне: організатори українського Die Hard в жовтні 2020 року свідомо взяли назву вже існуючого московського проекту, оскільки це було виправдано з точки зору маркетингу та впізнаваності бренду.
“Ми зустрілися з Сергієм Журідом та зійшлися на думці, що обидва хочемо замутити щось подібне, як Die Hard у москалів для популяризації швидкого бігу в Україні. Бо на той момент в Україні великого обʼєднання, яке бігає на темпі 4:00-5:00 не було. Прийшли до думки, що з маркетингової точки зору, краще обрати подібну назву з росією” – резюмував один з співорганізаторів Антон Тютюніков. Точно таку ж відповідь ми отримали і від Сергія Журіда.
І можна констатувати, що це спрацювало. Неприбутковий проект почав набирати стрімкого розвитку в Києві, навіть почали доєднуватись бігові ком’юніті з інших міст, як то зі Львову.
“Ми йшли своїм шляхом, у нас навіть з’явився власний формат запрошених гостей, чого у москвичів, наскільки мені відомо, не було”, – згадує результати першого року Сергій Журід.
Але настав ранок 24-го лютого 2022 року і частина ком’юніті підняла питання зміни назви, оскільки мала місце пряма асоціація з російським проектом. На деталях усіх перипетій, взаємних звинувачень та публічних випадів ми зупинятися не будемо, лише резюмуємо: співорганізатори Антон Тютюнніков та його дружина Віталія, львівський Die Hard та частина ком’юніті вийшли з проекту, в той час як подружжя Журідів наполягли на збереженні назви та айдентики. У влозі Юлії Плюти на тему Die Hard Що не так з DIEHARD Running UA? Чи є зв’язок з РФ? (радимо ознайомитись з матеріалом), ми почули думку, що айдентика українського ком’юніті косплеїть російську, але на нашу думку схожість цілком виправдана хараткером посилу, який закладається в ідею обох комьюніті, і це не більше ніж схожість між лого різних футбольних клубів. Однак, зазначимо, що це надзвичайно субʼєктивне питання візуального сприйняття.
Це і ускладнило конфлікт та непорозуміння, підкинуло дров у вогнище.
Ті, хто залишився в проекті не позиціонують його як проросійський, і навіть навпаки мають у своїх рядах чинних українських військових, як наприклад професійні легкоатлети Дмитро Ковальчук, Роман Романенко, Микола Левчик. Більше того, за результатами забігів організатори підтримали українських військових, звіт про що можна почитати за цим посиланням. І це факт.
А ті ж хто пішли – акцентують увагу на походженні назви та проекту як такого. І це також факт.
Тож ми маємо два табори (добре, що не три): перші бігають недільні довгі під назвою, яка більш відома українцям “завдячуючи” російським бігунам, другі ж, переважно після спроб цю назву змінити, виступають в активній контрпозиції.
І все би нічого, якщо би Die Hard не почали проводити масові благодійні заходи, тим самим винісши проблему на широкий загал, зробивши сотні бігунів пасивними учасниками тліючого конфлікту.
Висновки
Зважаючи на складність питання, та довгі дослідження даної теми, ми дійшли до двох, кардинально протилежних висновків:
Перше. Маючи на руках фактаж по даній ситуації ми задалися наступними питаннями: чи маємо ми, українці, позбуватися назви тільки через те, що такою ж назвою користуються росіяни? Чи вважаємо ми, що ідея, якій приробили “ноги” в росії, має продовжувати асоціюватися з росією, чи це не є ознакою меншовартості?
Друге. Маючи такий резонанс та відкрите, цілеспрямоване, винищення українськості та українців росіянами, чи не доцільніше та природніше змінити назву та перегорнути сторінку. Враховуючи, що у сприйнятті частини українського бігового ком’юніті назва бренду вже є спаплюженою лише фактом застосування москалями.
То ж який правильний вихід? Стояти на своєму, продовжувати історію Die Hard та наділяти його українськими сенсами, що може й надалі викликати несприйняття ззовні комьюніті, або ж перевести весь негатив в захоплення від нової назви?
На думку ЖА, це рішення виключно за самим комьюніті і його членами. А бігова спільнота ззовні комьюніті, здається, вже отримала вдосталь інформації для формування особистого сприйняття назви і походження Die Hard.