25-річна Марія Мазуренко одна з двох українок (про виступ Валерії Зіненко ми розповідали тут), яка вихідними встановила особистий рекорд 1:13:01. На Берлінській половинці вона фінішувала вісімнадцятою, але за словами Марії «вкрала в себе трохи часу. Тому ще є над чим працювати!»
Жорстка Атлетика вирішила дізнатися більше про Марію, її шлях у легкій атлетиці та майбутні плани.
Якщо не помиляюся це твій дебют!? Чому вирішила спробувати себе на цій дистанції?
Це не мій дебют. Перший раз я пробігла половинку минулого року з результатом 1:14:32, потім другий – 1:13:42. Проте, на жаль, обидва результати не були зафіксовані. Хоча це були офіційні змагання в провідних європейських містах. Тому мені довелося чекати рік, щоб мати офіційний результат 1:13:01. Насправді, думки спробувати себе в півмарафоні були вже давно.
Мені подобаються довгі дистанції. Здається, вони мені краще вдаються. На даний момент, півмарафон для мене основна дистанція. Про марафон не думала, ще зарано. До нього треба бути готовим не лише фізично, але й ментально. Хотілося б набігатися половинок і десяток, щоб набратися досвіду та покращити результати.
Чого від себе очікувала та як склався біг?
Стосовно самого забігу, то до останнього не знала чого очікувати, на який результат готова. Оскільки, півроку була без змагань.
Це був 8-й день, як я спустилася з гір. Цього разу мала не таку підготовку, в порівнянні з минулим роком. Сам біг склався для мене достатньо цікаво. Так як, на початку мені було важче ніж в кінці. Такий собі парадокс. Коли можеш набігати останні кілометри швидше ніж попередні, то це ознака того, що не виклався по дистанції. В цей день була не вистачило впевненості. Тому розумію, що вкрала в себе трохи часу. Вибігти з 73 хвилин було цілком можливо. Перед стартом старалася менше думати за результат, а отримувати задоволення від змагань. Адже атмосфера тут неймовірна. Німці вміють організовувати спортивні заходи на високому рівні.
На Берлінському півмарафоні ти представляла спортивний клуб. Як вдалося туди потрапити?
Наразі виступаю за німецький клуб «SCC Berlin», в якому працює мій нинішній тренер. Коли в Україні почалася війна, я була на зборі в Киргизстані. На той момент мала не погану фізичну, мені хотілося її реалізувати. Оскільки два роки мене мучили травми, які заважали показувати високі результати. Тому спочатку пробігла в Італії, потім поїхала до знайомих в Німеччину, де протягом 2 місяців змагалася в різних містах. Там мене помітили й запросили в німецький клуб. Саме так розпочалася наша співпраця.
Чому ти так любиш проводити збори в Киргизстані? Та в чому особливість твоєї підготовки?
В моїй підготовці немає нічого неймовірного. Основний акцент робимо на інтервальні й темпові роботи, довгі кроси. Ми не набігаємо великого об‘єму. З приводу Киргизстану? То за останні 2 роки, я була там 5 разів. Гірську підготовку завжди проводжу там. Чому? По-перше, якщо зробити все правильно, то можна значно додати в результатах. По-друге, це місце з красивою природою, такий собі, симбіоз гір та озер. Тут відчуваю максимальне наближення до природи, можу сконцентруватися на собі та тренувальному процесі. Також маю багато знайомих та друзів, які на мене завжди чекають. Через це, приїжджаючи туди, відчуваю себе як вдома. Таке собі місце зустрічі.
«Здавалося, що починати в 20 років, це пізно»
Чому почала займатися легкою атлетикою?
Мій шлях розпочався 6 років тому. Я здобувала освіту в Національній академії внутрішніх справ,то одного навчання мені стало мало й вирішила розвивати себе ще й фізично. Взагалі не розраховувала, на кар‘єру професійного спортсмена. Мені здавалося, що починати в 20 років, це пізно. Потім потрапила в групу до свого першого тренера (прим. Приходька В. М.), з‘явилися перші результати (у 2019 році Марія брала участь в чемпіонаті Європи серед молоді). Вирішила продовжити. Напевно зіграло роль, що я з дитинства чимось займаюся, спочатку спортивна гімнастика, потім стрибка на батуті. Спорт не відпускає.
На даний момент, півмарафон для мене основна дистанція. Про марафон не думала, ще зарано. До нього треба бути готовим не лише фізично, але й ментально. Хотілося б набігатися половинок і десяток, щоб набратися досвіду та покращити результати.
Як проводиш вільний час?
Рік тому зіштовхнулася з проблемою мовного бар‘єру. Оскільки за кордоном, почувала себе не комфортно, довелося відновлювати свої знання з англійської. Останнім часом, окрім спорту, займаюся вивченням іноземних мов, не лише англійської. Поєднання навчання з тренуваннями додає додаткового стимулу і дисципліни. Так, як на це йде майже весь вільний час, то не має можливості займатися чимось іншим, а саме моїм давнім хобі – вишиванням хрестиком.
У твоєму Instagram є багато фото з Софією Яремчук (прим. Італійська бігунка українського походження). Яку роль вона відіграє в твоєму спортивному житті?
Для мене Софія Яремчук – це приклад для наслідування в багатьох сферах. Якби не вона, то моя спортивна кар‘єра могла б завершитися минулого року. Саме Софія підтримала мене в складний момент. Дуже ціную це, вважаю, що мені пощастило мати таку людину поруч. А з Валерією Зіненко іноді зустрічаємося на стартах, проте це також дівчина з великим багажем знань та досвідом. Вона завжди може змотивувати, дати пораду і налаштувати на результат.
Які твої подальші плани на сезон?
Останні півроку моє спортивне життя було спонтанним. Тому стараюся обережно планувати свій сезон і бути готовою до різких змін. Хочу взяти участь в ЧУ на 10000 метрів в кінці квітня. Далі буду думати де і як краще провести підготовку. Сезон має бути довгим і, можливо, деяки змагання будуть в тренувальному режимі. Маю великий пласт роботи: розвиток бігових якостей та оптимізація техніки.
Фото з особистого архіву Марії Мазуренко
