Шлях до будь-якої медалі ніколи не буває гладким і Анна Келбасинська знає про це точно не гірше за інших.
У свої 32 роки польська спринтерка має в активі особисті медалі континентальних першостей різних вікових груп починаючи ще з далекого 2009 року, а також є призеркою чемпіонату світу та Олімпійських ігор в естафеті.
Цікаво, що бігати 400 метрів атлетка почала лише у 2019 році, коли у складі збірної Польщі перемогла в естафеті 4 по 400 метрів спершу на чемпіонаті континенту в приміщенні у Глазго, а потім на чемпіонаті світу з естафет у Йокогамі. Минулого року саме на цій дистанції вона виграла першу особисту дорослу медаль. А починала атлетка з короткого спринту, впевнено заявивши про себе на юніорському та молодіжному рівнях.
На останньому чемпіонаті Європи з легкої атлетики в приміщенні представниця Польщі виграла дві бронзи: на 400 та в естафеті 4 по 400 метрів.
«Це було не так, як я планувала», — сказала вона про свою підготовку. «У мене були негаразди зі здоров’ям та інші проблеми, але, мабуть, це нормально – у кожного з нас щось є. Я вже не така молода, організму необхідно більше часу на відновлення. Це було не дуже легко, але я впоралась».
Келбасинська їхала в Стамбул, сподіваючись виграти дві медалі, оскільки два тижні тому на національній першості показала результат 51,33. На стамбульскій «Atakoy Arena» вона впевнено виграла забіг (51,77), потім у своєму півфіналі фінішувала другою після Ліки Клавер з Нідерландів, показавши 51,67.
У фіналі Анна фінішувала третью з кращим результатом сезону 51,25, золото та срібло виграли представниці Нідерландів Фемке Бол – 49,85 та Ліке Клавер 50,57.
Цікаво, що для трійки призерок цей фінал мало чим відрізнявся від тренування, адже останні кілька років Келбасинська проводила багато часу із голандським дуетом: Фемке та Ліке, тренуючись під керівництвом тренера Лорана Мьовлі. До речі, наша Вікторія Ткачук також займається у цій групі, про що вона розповідала тут.
«Ми підштовхуємо та продовжуємо підбадьорювати одне одного, і тому ми створили таку сильну команду. Я дуже ціную, що мала можливість приєднатися до них. Для мене це був, мабуть, найкращий вибір. Я бачу, як вони старанно та наполегливо працюють, вірять у себе, підбадьорюють і просто допомагають один одному. Для мене це щось нове і справді приємний досвід, який допоміг повірити в себе. Завдяки їм я тут з ще однією європейською медаллю, тому дуже ціную це і дякую», – зазначає Анна.
Мьовлі — це «головний мозок», який пише весь тренувальний план, а повсякденну роботу Анни контролює Ярослав Скрижовскі. Келбасинська все ще живе в Польщі, але приєднується до нідерландських спортсменів на тренувальних зборах приблизно чотири рази на рік
Мало хто знає, але останні роки для Анни не були простими.
У 2021 році під час підготовки до Олімпіади в Токіо вона отримала травму, через яку потенційно могла завершити кар’єру: стресовий перелом човноподібної кістки в щиколотці. Біль у цій області турбував її протягом останніх двох років. Це змусило її зробити операцію всього за п’ять місяців до Ігор.
«Мала перелом третього ступеня, кістка була повністю зламана. Тому її довелося закріпити двома гвинтами, які все ще у гомілці. Лікарі сказали, що це не було раптово, а тривало кілька років».
Спортсменці довелося боротися не лише з травмою, а й з часом, щоб встигнути відновити фізичну форму до Олімпіади у Токіо.
«Дехто може сказати, що я була наївною чи оптимістичною, але я сказала собі, що впораюся. Кожного дня я зосереджувалася на маленьких кроках, які можу зробити».
Вона записала список цілей на сезон, носила його у своїй сумці на кожне тренування, це мотивувало її подолати цей складний шлях реабілітації. У Токіо вона допомогла Польщі виграти срібло з національним рекордом 3:20,53. Для Анни це перша Олімпійська медаль, яка стала винагородою за її наполегливість.
«Я не була впевнена, що зможу це зробити, але я довірилася своєму тренеру, лікарю, психологу. Фізично я була готова, але мені потрібно було подолати психологічний бар’єр», – каже вона.
У 2022 році Келбасинська показала набагато стабільніші результати, ставши восьмою у фіналі 400-метрівки на Чемпіонаті світу в Орегоні. А через місяць вона піднялася на п’єдестал, вигравши бронзу Чемпіонату Європи у Мюнхені, а також допомогла польській збірній здобути срібло в естафеті.
Вирушаючи цього року до Стамбулу, її головною метою було виграти свою першу індивідуальну європейську медальу приміщенні.
Отже, чи досягла вона всього чого хотіла?
«Ні, я б хотіла розміняти 51 секунду. Але мені не пощастило з доріжкою у фіналі. Було важко бігти швидко (з третьої доріжки), але все одно я не можу скаржитися. Я провела три забіги на дійсно високому рівні. Я справді пишаюся собою»
З наближенням сезону на відкритому повітрі Келбасинська зосереджена на підготовці до Чемпіонату світу з легкої атлетики в Будапешті.
«Я хочу подолати 50-секундний бар’єр», — зазначає атлетка (її особистий рекорд 50,28, був встановлений на минулорічному етапі Діамантової ліги у Парижі). «Я кілька разів була близька до цього, і дуже хочу перетнути цю межу».
Джерело European Athletics
