Данило Даниленко проводить один з найкращих сезонів у кар‘єрі. Після встановлення особистого рекорду 46,46 на 400 у приміщенні, він впритул наблизився до рекорду України. А на національній першості Данило став чемпіоном на 200 метрів з результаом 22,02. Жорстка Атлетика поспілкувалася зі спортсменом.
Розкажи, чому вирішив бігти 200 метрів на ЧУ, а не вдвічі довшу дистанцію ?
По-перше, через те, що рейтингова система на ЧЄ складена таким чином, що з зимового сезону йде тільки 2 результати і 3 з літнього. Тобто, рейтинг складений так, що літо дуже сильно впливає. Прямий норматив 46,35, я не виконав. Тому не бачив сенсу бігти 400, бо ті результати, які я показував за кордоном, важко повторити у київському манежі, не хотів «ламати ноги», я високий, мені складно долати ці віражі. Плюс за перемогу на ЧУ дають таку саму кількість рейтингових очок, як і за п‘яте місце європейських змагань. А так, як це чемпіонат України і я мав представляти свою область, то вибрав дисципліну, де зможу нав‘язати конкуренцію нашим хлопцям.
Засмутився, що не вдалося виконати норматив на ЧЄ?
Скажімо так, я дуже сильно задоволений результатом, який вдалося показати. Якби, наприклад, обирати: поїхати на ЧЄ з результатом 47,0 чи пробігти один раз 46,46 і не поїхати, то я б вибрав останнє. Засмутився, що не вистачило двох сотих для встановлення рекорду України, але щасливий, що вдалося показати швидкі секунди. З таким результатом можна було б чіплятися за фінал ЧЄ. У минулому році норматив на ЧС був 46,50 і це, вважалося, завищено, а зараз 46,35 на ЧЄ, таке взагалі вперше, раніше було 47 з копійками. На жаль, зараз усе зводиться до рейтингу, а він на зиму складається, на мою думку, недоречно, бо результат літнього сезону відіграє значну роль.
Розкажи детальніше про те, де проводив підготовку?
У жовтні був у Мукачево на зборах, потім у Словаччині та в Уельсі. Це було два спарених збори – Банска-Бистріца і Кардіфф. Там працює комплексна наукова група, є апаратура, якої в нас, на жаль, не має. Я вважаю, що всі наші спортсмени, кому дають змогу туди поїхати, мають як мінімум спробувати. Зараз нас запрошують поїхати навесні, але наскільки я знаю, команда відмовляється. Це дуже великий досвід на майбутнє і для тренерів, і для спортсменів. Було багато різних тестів під чотириста метрів. Звісно є деякі нюанси, але треба концентруватися на плюсах. Бо мінуси можна знайти скрізь. Я жодного разу не пошкодував, що туди поїхав. Я тренувався з хлопцями, які бігли 45,50, ми робили разом «роботи», це взагалі інший рівень, що дуже цікаво. У нас, на жаль, кожен «закривається». От, наприклад, я, Олександр Погорілко, Микита Барабанов, ми ніколи разом не працювали. Я закликаю всіх не ховатися один від одного, а, навпаки, ділитися досвідом, адже конкуренція на тренуваннях, це дуже круто.
Якщо не помиляємося твій тренер зараз за кордоном. Наскільки важко працювати дистанційно?
Мій тренер виїхав з України через війну, бо в нього четверо дітей. Але ми на зв‘язку 24/7. Тренер впевнений в мені, моїх силах, що я серйозно відношусь до тренувань. Я ділюся з ним відеозаписами з тренувань, своїми відчуттями. Ми вже працюємо п‘ятий рік, за цей час вже так спрацювалися, що навіть на дистанції він мене відчуває. Головне, щоб він мені все розказав. Навіть, коли він був у Києві, я їздив на збори один. Для мене це не проблема. Наприклад, Стас Коваленко, який вчора показав швидкі секунди, також багато тренувався без тренера. Досвідченим спортсменам треба довіряти, а ми маємо довіряти своїм тренерам. Так, звісно, інколи хочеться, щоб Сергій Валерійович (прим. Сергій Валерійович Басенко – тренер Данила Даниленка) був поруч, але для мене це не ключове.
Ти раніше бігав 400 метрів з бар‘єрами, де був одним з лідерів. Чому вирішив змінити дистанцію?
По-перше, мене дуже часто залучали до естафет, тому потрібно було на чемпіонаті бігти і бар‘єри, і гладкі 400. Це вже впливало на підготовку.
І, якщо бути відвертим, то у перший рік роботи з Сергієм Басенко, мені бар‘єри «не зайшли». Саме тоді, зрозумів, що не люблю їх так, як Денис Нечипоренко (прим. інтерв‘ю з Денисом читайте тут) чи інші спортсмени. Сказав тренеру, давайте сконцентруємось на 400. Спочатку домовилися, що це лише на один сезон. Тоді, я став четвертий на Всесвітній Універсіаді та переміг на Європейських Іграх. Вже восени вирішив, що більше не хочу готуватися на бар‘єри, адже любив бігати «роботи» під 400 метрів.
Можливо, це моя слабкість, що в мене не вистачило сил готуватися на бар‘єри, оскільки це дуже складна дистанція.
Ти зараз став активно вести свою сторінку в Іnstagram. З чим це пов‘язано?
Скажу одразу, що не маю ніяких цілей бути відомим чи щось таке. У мене доволі скромна кількість підписників, відносно наших зірок Марини Бех-Романчук чи Ані Рижикової. Я, час від часу, щось постив, завжди був фідбек, але не було часу цим займатися. А потім, якось так склалося, що їхав на змагання через Кишинів і прийшла думка щось познімати. Всім сподобалося, люди почали писати, щоб продовжував. Мене це не напружує. Ще одразу хочу вибачитися, там є деякі жарти, які нагадують когось з наших спортсменів, але скажу, що не маю на меті когось образити, я поважаю всіх спортсменів.
Ще будуть старти після ЧУ ?
Якщо я чудом відберуся на Європу, то буде чемпіонат Європи. Шанс взяти участь є, якщо 5 атлетів відмовляться, але це малоймовірно. Бо всі хлопці, які перед мною, виступають на національних першостях. Плюс, думаю, що Олександр Погорілко підніметься в рейтингу вище за мене. Це буде відомо через кілька днів, якщо ні, то вже все. Відпочину і буду готуватися до літа.
Фото з особистої сторінки Данила Даниленка в Instagram
Головне фото Сергій Кумер
