Вікторія Ткачук на Чемпіонаті Європи у Мюнхені виборола свою першу особисту медаль великих міжнародних змагань. Так, 27-річна атлетка посіла друге з бігу на 400 метрів з бар’єрами, подолавши дистанцію за 54,30.
Коли вже емоції трохи вщухли, Жорстка Атлетика розпитала у Вікторії про емоції, підготовку, тренера і де ще можна повболівати за неї цього сезону.
Уже пройшло трохи часу і певно мало прийти усвідомлення того, що сталося. Ти – друга на континенті після суперсильної Фемке Бол, що ти думаєш і відчуваєш? Ти вже повірила в те, що відбулося?
Я досі не можу повірити, що ця срібна медаль у мене, що я срібна медалістка Чемпіонату Європи. Вона для мене на вагу золота, тому що я взяла максимум з того, що можна взяти. Дійсно, дуже важко конкурувати з суперсильною Фемке Бол (прим. ред – рекордсменка Європи), яка стабільно показує дуже високі результати протягом останніх декількох років.
Так, боротися за золото завжди потрібно і завжди потрібно для цього працювати, але враховуючи умови і реально оцінюючи свої сили, це – золото.
Цей сезон добігає завершення: як він складається в плані результату відносно виконаної на тренуваннях роботи?
По сезону у мене не дуже складався біг по ритму, були певні нюанси зі стопою, які не давали мені змоги і виконувати весь об’єм роботи, і виконати деякі технічні моменти. Мене турбувала мікротравма, з якою я, на щастя, впоралася до Чемпіонату Європи і всі завдання по ритму і по техніці я виконала саме на чемпіонаті Європи. Це відбулося у півфіналі вперше за сезон і у фіналі вдруге за сезон. Тому можу сказати, що у мого тренера є суперздібність, влаштувати процес так, що я біжу як потрібно, саме на основних змаганнях.
Звичайно, всі змагання важливі, але ми цілеспрямовано готувалися саме до ЧЄ. І я рада, що вдалося реалізувати все, що ми напрацьовували саме у Мюнхені.
Ти працюєш з зарубіжним тренером. Як відбувається ваша робота, який відсоток тренувань відбувається очно, який дистанційно?
Мій тренер – це Массімо Матроне, італієць. Я з ним працюю якраз увесь час після попереднього Чемпіонату Європи у Берліні (2018 рік). Це дало поштовх до результатів, я почала бігти стабільніше, на вищому рівні, він бачить перспективу в тому, що я можу бігти краще і я йому довіряю.
Ми востаннє бачилися минулого літа на Олімпійських Іграх в Токіо і так склалися обставини, що ми з ним побачилися вже на розминці напередодні фіналу у Мюнхені. Але він дуже добре відчував мене онлайн – яке навантаження дати, як підлаштувати план під обставини, які складалися. Є звичайно і багато помилок, які ми виправляли і досі над ними працюємо. Підготовка склалася не ідеально і не була виконана на 100%, але ми взяли максимум з того, що можна було. Тому можна говорити про певний резерв, і це дуже мотивує до роботи надалі.
Твої емоції від Чемпіонату загалом: що найбільше вразило, зачепило, збережеш в пам’яті (окрім медалі, звісно)?
Мене найбільше вразило те, як нас підтримують незалежно від країни, дистанції, і спортсмени, і глядачі. Нас дуже класно підтримували на трибунах і коли ми з Анею долали наше коло пошани з прапорами – це мурахи по тілу. Особливо на фінішній прямій, всі люди аж піднялися і дякували нам, а ми дякували їм. Це неймовірні емоції.
Також було багато повідомлень і з нашої країни, люди дякували за таку новину. І все, що стосується цього ЧЄ – це дуже особливі емоції, які запам’ятаються назавжди.
Крім того було дуже багато підтримки і від спортсменів. Коли ми проходили після змагань повз інших спортсменів, які ще виступали, вони відволікалися від своєї роботи і вітали нас з Анею.
Чи заплановані ще старти на цей сезон далі, де вболівати?
Так у мене ще є декілька змагань: фінал Діамантових Ліги і можливо ще один старт. Після цього я нарешті повернуся додому, вже рахую дні, коли зможу побачити рідних, батьків. Це буде для мене найкращим подарунком після медалі.
Фото: Getty Images