Звісно, здивувати вболівальників легкої атлетики вже важко. Але те, що із 6 учасників на Іграх від України на марафоні, фінішувала лише Євгенія Прокоф’єва – ось, що дійсно дивує. Ми вже говорили із атлеткою та підняли дійсно цікаві питання тут.
Здавалося б, у дівчат були нюанси і, можливо, їх можна виправдати. Але після провалу чоловічої частини команди, з’явилось ще одне питання: Чому марафонці приїхали за день до старту? І, взагалі, різниця у 6 годин, акліматизація… Чому атлетам не змогли надати змоги звикнути до нових умов?
Далі – пряма мова атлетів:
Богдан-Іван Городиський:
«Скажу, що дуже багато факторів вплинуло на кінцевий результат. На жаль, на початку березня я травмував ахілове сухожилля на зборах в Киргизстані. Як наслідок: не бігав взагалі більше ніж півтора місяці. Вже практично наважився на операцію, примирився з думкою, що не виступлю на ОІ, але чудо сталось і вилікував ногу.
2-го травня приступив до легких 5-8-кілометрових пробіжок в надто повільному темпі і за два тижні форсував підготовку, збільшуючи суттєво об’єм кілометрів, адже вірив, що ще зможу підготуватись до ОІ, часу залишалось дуже мало! Наприкінці травня, через свої амбіції не витримав навантаження другий ахіл, вже надії практично не залишилось. Далі два тижні з об’ємом 60 та 80 кілометрів, тобто взагалі ніщо для марафону, лікував ногу. Потім був збір, де набрав форму, але її виявилось недостатньо для рівня ОІ.
Але був ще один надто важливий фактор – це акліматизація, якої взагалі не вистачило! Ми прилетіли за півтори доби до старту! Де різниця в часовому поясі 6 годин! Це надзвичайно велика різниця для марафону! Ніч перед марафоном не спав взагалі, і це не тільки я, а більшість спортсменів, які прибули в складі нашої збірної в Саппоро. Ще було багато факторів про які просто не приємно і не хочеться згадувати, але вже як є…
В жодному разі не знімаю із себе відповідальності за результат, надзвичайно соромно, тому прошу у всіх вибачення за мій провальний виступ… У всіх, хто вірив та підтримував нас, шкода, що нічого не можна виправити…
Але потрібно всім зробити висновки: як спортсменам і їхнім персональним тренерам, так і тренерському штабу, від якого залежить організація на таких важливих змаганнях! Тобто всім потрібно вміти визнати свої помилки».
Олександру Сітковському теж є що сказати:
«Дуже складно описати свій стан. Але, так важко, як в Саппоро, мені ніколи не біглося. При всьому моєму бажанні і готовності пробігти цей марафон добре, я нічого не зміг зробити.
Важкий, дальній переліт. Після якого зробили тільки одне тренування в напівсонному стані. Я думаю, не вистачило часу, щоб відпочити і прийти в себе.
Може не вистачило 1-2 дня, а може і днів 10 потрібно було б, щоб пройти повну акліматизацію. Зараз ми можемо тільки гадати.
Організація була на хорошому рівні. Пунктів індивідуального харчування було більше ніж зазвичай, 11 замість 8, як на всіх марафонах. Кожні 2 км вода і лід. Організатори готувалися до складних погодних умов.
У нас по харчуванню питань не було. Команда спрацювала добре. Дякую тренерам і хлопцям з ходьби за допомогу на пунктах харчування і підтримку по трасі».
Микола Нижник відразу дав пояснення своєму виступу у соцмережах:
«Ще за 20 км бігу я стільки свого здоров’я не віддавав. Що треба було зробити, щоб хоча би фінішувати другу половину 22 км навіть в темпі 3:30 – не уявляю, ноги просто як дві колоди. Потім ще З0 хв сидиш просто із пульсом 120 і він не падає, бо ти годину знущався із свого організму.
Коли зрозумів, що результату вже не вийде, то старався просто заради того, щоб фінішувати. Мені навіть не так було шкода тієї праці, яка була вкладена у підготовку, як просто свого здоров’я. Тому що ти біжиш з перших метрів і кожний кілометр як останній».
Також поділилася пркирим досвідом і Вікторія Калюжна, та розповіла, що ж в неї пішло не так і чому не вдалося фінішувати:
«Щось точно пішло не так! Була готова непогано і відчувала себе добре, налаштована була бігти. Але з 5 км все пішло не за планом, впали пляшки з водою і я наступила на одну з них та підвернула ногу, на якій перенесла операцію коліна, далі бігла з біллю. Але думала, що біль відступить і зможу фінішувати.
Щодо харчування: чекала свої ізотоніки з 4 км, тому що проста вода не засвоюється, я підготувала все своє харчування. Перший раз попила на 13 км, не знаю чому так вийшло. Після 15 км сил взагалі не було і ноги відмовлялися бігти, після 23 км помутніло в очах і на кілька секунд втратила свідомость, мені надали медичну допомогу.
Що могло вплинути на результат? Перший фактор, що прилетіли за 30 годин до марафону. Зміна часових поясів зіграла велику роль, тому практично без сну виходили на старт. Я взагалі не очікувала такої ситуації і була налаштована фінішувати в будь-якому стані. Але удача була не на моїй стороні».
Фото: Getty Images
