Після естефети на ЧС-2019 легко і невимушено поспілкувалися з Русланом Глібовим. Його роздуми нижче.
Весною у мене було легке побоювання стосовно ваги якби по-дурному це не звучало. Намагався контролювати вагу і повністю програв сам собі, або ж це не мало жодного сенсу. Всю зиму намагався контролювати що і в якому обсязі я їм. Переймався чи скину вагу, наразі 78,5 кг – дещо забагато, ідеально було б 76.
Другий момент, який хвилює – технічна форма. Зазвичай останні тижні вже мало бігаєш техніки – і як протримати її під середню? Не знаю чи вплинуло на результат, я затягнув [тренування], “зліз” з обсягів пізніше ніж зазвичай: у суботу (3.07) був вже старт спринту, а в неділю до цього (27.06) я перестав бігати по два тренування. Це було одне з останніх швидких тренувань, останнє було у середу. “По розуму” це багато, завершують за днів 10-14, коли виходять на пік форми. Але. Під спринт, у т.ч. після Європи, я розумів що не біжу. Ну може 8:45 набіг би [3000 м], тобто не 8:30, про 8:15 мова взагалі не йде. [При цьому Руслан показав 3-ій результат на етапі у спринтерській естафеті.] Під спринтерську естафету вже може форма підійшла, але естафета це вже командна робота. Але в індивідуальному спринті забрати помилку у 20 сек і все – вище 19 місця результату не було б. Оскільки основний фокус був на середню, форму підводив під неї. Вийшло днів 10 [після останніх швидкісних тренувань], але вже старти пішли… можливо форма зараз починає приходити, але важко сказати через змагання, обсяги: спринти три старти, середніх дві, естафета, на довгій навряд чи був над результат. Я вже віковий спортсмен, при гарному збігу обставин так, можна взяти медаль, але це вже 10-ий ЧС – нічого нового для мене не відбувається.
От про естафету, емоції – з цими ж хлопцями два тижні тому, в цій же формі, з цими ж gps, картою, компасом, чіпом – один в один на тренуванні через дорогу. З цим же Кірмалою [перший етап Фінляндії] бігали інтервали, використовували один одного. Це моє рідне болото, робота, нічого нового. Як би бігли на Марсі без взуття і голі – от може було б різноманіття. Повертаючись до естафети, фіна. Мені було трохи незрозуміло: проходимо першу петлю, відмічаємося, пробігання. Я назад не обертаюсь, в якийсь момент відчуваю що не чую його, що він десь зник. А виявилось, він зупинився, просив нову карту. Забігаю в ліс і знову чую що він за спиною. Вже по ходу на КП каже що не має запасної карти, питає код. Я трохи забарився: на Oringen 2019 року мене хотіли дискваліфікувати – не можна питати у спортсмена і в будь-який спосіб співпрацювати, будь-який аудіоконтакт заборонений. Це не можливо довести, але факт. І от фін питає який КП, як реагувати на це? Я знаю, що за це можуть дискваліфікувати, а це ЧС. Але ніби камер немає, він мене спитав, ніхто не чує, не знає. Якщо він потім скаже, що ми співпрацювали, я скажу, що нічого не було. Назвав йому номер, він вилаявся, сказав щось про карту. Я не зрозумів до чого це. Думаю, він спитав який наступним, мовляв, ми біжимо разом, тож давай і працювати разом. Я і не проти, мені не шкода, але це заборонено правилами. Але він вилаявся, напевно, інший пункт. Заходжу на КП, відмічаю, він за мною, це насторожує, але продовжую працювати. Але він далі біжить зі мною, вперед не виходить, хоча були можливості. І вже на фініші він показує карту організаторам, посварився на них. Дивлюсь на його карту – а там червона пляма, легенди збоку нормальні, тобто коди він перевіряв. Але пощастило, бо розсів був, а у нас зійшовся. З іншого боку що було б, якби не збігся розсів? У поляка на другому етапі така ж ситуація з картою, у когось ще дірка в карті була.
Щодо емоцій по завершенню ЧС. У Норвегії [2019 р.] чомусь було важче психологічно, можливо зараз є задоволення від медалі. Може пізніше будуть інші почуття, бо після Норвегії відчувалося “Слава Богу” ЧС закінчився. Правда цей сезон специфічний. Стартів було на пальцях однієї руки: у Стокгольмі пару тренувань, перші старти – це ЧЄ, Україна (Переяслав), тестові старти тут, збір під ЧС. Тобто стартів дійсно мало і це мені “бодрячком”, бо зазвичай стартів багато, у Швеції з 1-го квітня. У Сані [Кратова] взагалі відкриття сезону може бути у кінці лютого – початку березня. Sweedish league декілька етапів, Tiomila, чемпіонати Швеції. Психологічно легше, після минулого року (мало стартів) мені спочатку взагалі по кайфу було. Друге що може бути – в якихось командах люди менше тренуються: можливостей менше через ковід, мотивація слабша. Не має змагань. У спортсменів як і у військових: військові мають воювати, спортсмени – змагатися. Нічого не маю проти росту майстерності, тренувань. У мене особисто на початку такий кайф був – нікуди їхати не треба. А от у червні трохи сумно стало “блін, що взагалі нічого не буде?”. Але чемпіонат Швеції провели, трохи побігали у середині літа. Літо, а на нікуди не їздиш, працюєш. Може ще й робота така.
У неділю розпочинається Fin5: неділя, понеділок, середа, четвер, п’ятниця. Фактично ще тиждень. Ніби ще Timo Sild поїде, але він біжить довгу на ЧС і пропускає неділю, бо фізично неможливо дістатися – майже під полярним колом. Думаю ще якісь фіни переїдуть, ті ж спринтера, якщо в лісі уміють бігати. Я лечу в Гельсінкі до друга, ночую і зранку виїжджаємо на машині, їхати годин 8-9. Познайомився з ним на Jukola випадково й от тепер коли їжджу в Фінляндію, то з ним. Про те як буде бігтися після довгої дороги у неділю і дізнаємося, думаю, буду все нормально.
Аудіоверсія цієї розмови