Впевнену перемогу на ЧУ з бігу на 10000 метрів, що пройшов в Черкасах, здобула Валерія Зіненко. І, хоча, конкурувати їй довелось здебільшого з дівчатами, які спеціалізуються на марафонській дистанції, фінішний час говорить сам за себе – найшвидший результат серед українок за останні 7 років та відповідно особистим рекордом – 32:19,54. Другу сходинку зайняла Євгенія Прокоф’єва також з особистим – 32:46,95, а замкнула призову трійку Ольга Скрипак з часом 33:18,06.
Жорсткій Атлетиці вдалось поспілкуватись з Валерією відразу після фінішу переможного забігу та дізнатись всі деталі підготовки та планів на сезон:
По-перше чи ти виконала свою ціль?
Ціль, насправді, виконала, хоча планувала бігти швидше. Якщо чесно, то я тільки повернулась з Америки і там провела хороший збір, класно все пройшло. Планувала бігти швидше насправді, тому що, думали буде компанія. Але трошки змінилися плани, через те, що у мене було відмінено чотири рейси, довелось чотири рази міняти квитки. Я застрягла в Америці і замість того, щоб приїхати за два дні до старту, приїхала вчора пізно вночі. Дві доби була в дорозі, в аеропортах, тому ми вирішили спокійно почати, а там просто як буде, дивитись як поведе себе тіло. Тим більше, я відразу після гір. В принципі, поставлені задачі я виконала, тренер дуже задоволений. Все класно, сьогодні перший раз пробігла по міжнародному і я задоволена.
Твої глобальні цілі, чи є в тебе цілі на японську столицю?
Так у мене є цілі на Токіо. Взагалі, на початку року поставила собі ціль,– і обговорила це все з тренером,– що я хочу пробігти по нормативу. Норматив 31,25 – це дуже швидкий час, я не знаю скільки європейок можуть це зробити, але я повірила в те, що я одна з тих, хто це зробить. Тренер мене підтримав і всі роботи, які були пророблені в горах показали, що дійсно на це можна розраховувати.
Трошки була травмована, тому два останні тижні ми скинули. Зараз планую відновитися, вже домовились з лікарем реабілітологом і мені пообіцяли дуже швидко поставити на ноги. І вже будемо розбігатись, тому що в горах на висоті 2000 метрів не могла бігати дійсно швидко. Зараз ще є час підготуватись до кубку на 10 000 м в Лондоні і я думаю, що в хорошій компанії можна розраховувати на високий результат.
За моїми спостереженнями у нас зараз в легкій атлетиці серед наших топових атлетів в витривалості є два табори: одні їздять в Кенію, інші літають в США. Чому в твоєму випадку це США, а не Кенія?
По-перше, основною причиною, чому США, є те, що мій тренер і хлопець Руслан Савчук, який мене тренує останні 6 років зараз живе там. І для того, щоб більше часу проводити з ним я відповідно їжджу туди.
По-друге, там дуже хороші умови для тренувань. Всюди стадіони в межах 30 хвилин їзди можна змінити 5-10 стадіонів і це в найменших містах. На стадіонах є все, що тобі потрібно, все доступно, ти нікого не маєш нічого питати, все дуже просто. Також це хороше харчування, ніяких проблем із цим немає, навіть зимою з Мексики все швидко привозять, все смачне, свіже, зелене.
І плюс сама атмосфера. Ті хто їздять в Кенію кажуть, що все пропитане бігом, що хочеться бігти, так само і в Америці. Я мала старт на змаганнях в Остіні десь 1,5-2 місяці тому і просто бігала з такими топовими американськими дівчатами, що стає ясно – що ти можеш бігти так само швидко, як вони. Коли стаєш з ними на старт і бачиш, що вони такі ж звичайні дівчата зі своїми недоліками, а вони стають і біжать 31,30–31,40, то думаєш, а чому я не можу цього зробити. І оце найкласніше, що ти заряджаєшся від них. До того ж, коли їдеш на збори в США, то там дуже багато спортсменів тренується, тобі легко потрапити в групи, легко тренуватися з ними, всі дуже відкриті. Я тренуюсь більше з хлопцями аматорами, але вони досить сильні і швидкі, такі, що можуть підтягнути.
В чому ж секрет успіху американських атлетів?
Секрет в тому, що вони дійсно багато працюють, багато тренуються. У наших спортсменів, якщо чесно, є така фраза: “головне не перебігати” – оце такий стоп, це такий тормоз! Просто всі бояться перебігати! Зробив якесь тренування, і все можна нічого не робити, лиш лежати на дивані.
В Америці, кожного дня у мене цілий день тренування. Я розминаюся годину до бігу – це прям прокачка йде, а потім йду бігати. Після бігу я займаюся годину або дві в тренажерному залі або вдома. Потім йде відновлення, роблю сама собі масаж, те чого в Україні я ніколи не робила. В Україні ми пішли два рази на тиждень до масажиста і все, ти ніби відновився. В США робиш все сам: робиш масаж, розтягуєшся, відчуваєш, якщо щось не так, тобто ти себе постійно контролюєш. Тому таке відчуття, що цілий день тренуєшся.
Приходить восьма година і я, чесно, просто валилася з ніг, засинала і все. В Україні я ніколи не можу лягти раніше десятої, не знаю чому. Там більше працюють, це правда, і досить жостко тренуються, набагато інтенсивніше. Там дівчата такі, що десятку відбігали, а потім ще як Шнайдер, наприклад, от зараз рекорд на милю встановила. Тобто стає і ще милю виграє дівчина, яка біжить десятку, останній старт у неї нещодавно був – 31,06.
Ще великий плюс у них, що дуже багато людей займається бігом і відповідно є можливість для відбору найкращих. Це не таємниця, що є дійсно талановиті люди і в Америці за рахунок великого потоку спортсменів можна відібрати найсильніших та найталановитіших. А також докладають багато зусиль, тренуються дуже багато, жорстко, інтенсивно і це дає свої плоди.
Всі фото Жорстка Атлетика
