На минулих вихідних 26-27 вересня відбулася вже 47-а Одеська Піша сотка “100 кілометрів за 24 години поясом Слави Одеси”. У заході взяли участь 278 чоловіків та жінок, з яких фінішувало тільки 210.
Найшвидше 100-кілометрову дистанцію подолав одесит Андрій Саарян. Його результат – 8 год. 49 хв. Ми попросили Андрія поділитися враженнями та розповісти про підготовку до ультрамарафону.
Підготовка
До сотки почав готуватися ще з вересня 2019. Тренувався самостійно. Відновлювався після травми, тому це були легкі пробіжки до 10 км в день. Від тижня до тижня поступово збільшував тижневій набіг. Ніяких особливих тренувань не було. У жовтні в компанії Autodoc, де я працюю, керівництво організувало групові заняття з бігу. Раніше я не працював з тренерами по бігу. Відчув різницю і зрозумів, що працюючи з тренером можна набагато краще підготуватися. З того часу тренування стали різноманітними і цікавішими. Продовжував збільшувати бігові об’єми.
З січня 2020 почав тренуватися у Олени Шевченко (майстер спорту України з легкої атлетики, багаторазова переможниця ультрамарафонів – ред.).
Ультрамарафон і ментальні стратегії чемпіонів (Part 6): Олена Шевченко
До старту залишалося три місяці, і цього мало мені вистачити для того щоб набрати форму для подолання сотки за 10 годин. Але через карантин старт було перенесено і тому почав розглядати як варіант участь в Київському ультрамарафоні.
Одеська сотка набагато складніша, тому для Києва почав працювати над збільшенням темпу. До старту був добре підготовлений, без травм і в доброму настрої. Київська сотка на той час стала для мене тестовою для перевірки тактики, харчування, гідратації і т.д. Відчув швидкість, силу в собі та зробив висновок, стокілометрові дистанції можу бігати краще. В Києві фінішував 15 в абсолюті й встановив особистий рекорд.
Через тиждень після Києва почали готуватися до Одеської сотки. Через те, що практично не було часу на відпочинок та відновлення, тренувальний процес був з перешкодами та паузами на відновлення і ліквідацію травм. Питання моєї участі в старті було відкрите майже до самого старту. Знаючи складність маршруту відчував себе трохи не впевнено. Втім, оскільки все було продумано і розплановано до дрібниць і це мене трохи заспокоювало.
Важливу роль зіграв досвід участі в попередніх стартах – я добре знаю складні ділянки та особливості маршруту і це допомогло правильно спланувати пробіг. Тактика була проста: до першого КП (15 км) бігти легко, добре розігрітися, оцінити стан ніг та можливість прискоритися. До КП на 70 км бігти в своєму робочому темпі. На останні 30 км до мене мав приєднатися мій товариш Сергій Дубінін аби задавати швидший темп.
Майже до самого старту не знав, хто буде брати участь в ультрамарафоні з потенційних конкурентів. Розраховував лише на власні сили, тактику та стратегію.
Як проходив ультрамарафон
Моя група супроводу постійно мені повідомляла про положення відносно інших учасників. І це мене підбадьорювало, тому що я мав шансі вийти на перше місце в абсолютному заліку навіть враховуючи учасників без реєстрації. Приблизно на 45 км ми порівнялися з лідером і до КП на 52 км добігли разом. Далі я продовжив рухатися наодинці.
На наступному КП (70 км) до мене приєднався Сергій і почалося найцікавіше – фінішне 30 кілометрове прискорення. Воно давалося легко, темп був підйомним і я відчував що сил вистачить до самого фінішу. Відрив від інших учасників збільшувався, а тому нова ціль була вже вибігти Одеську сотку з 9 годин. Після 80 км знову був зустрічний вітер, темп дещо впав але вцілому, все було добре. Останні кілометри добігали вже по 5 хв/км, хоча середній темп на гонку склав 5:25 хв/км.
Тактика харчування та гідратації
Із харчування у мене були тільки гелі з розрахунку один гель на 5 км. Гель вживав розчиненим у воді з регідроном. Через спеку почав пити чисту воду в проміжках між прийомом гелів. Вперше все робив на ходу, не зупиняючись. Така тактика з харчування була протестована в Києві і не давала збою. Нічого солодкого і з кофеїном не вживав, окрім кількох ковтків редбулу на останніх десяти кілометрах.
Про організацію змагань
До організації Одеської сотки майже немає питань, все було добре сплановано і підготовлено. Була застосована електронна система фіксації результатів, контрольні пункти були розгорнуто вчасно. На КП була достатня кількість волонтерів і підтримки, по всьому маршруту курсували стюарди на автомобілях і мотоциклах. Через те що харчування було власне, то можу оцінити тільки уху на фініші – як була дуже смачною.
Загалом, ультрамарафон пройшов вдало – без травм і перенавантаження. Але це вже була друга соткілометрова дистанція в цьому році, тому потрібно добре відпочити. До кінця сезону вже не планую брати участь в серйозних змаганнях і буду поступово відновлюватися та готуватися до нових стартів в наступному сезоні. Також планую невелику перекваліфікацію і хочу спробувати себе в ультратрейлах, наприклад у Каппадокії. Втім, стокілометрові шосейні ультри залишаться в планах на майбутнє, тому що є бажання досягти в них більшого успіху.