Минулого тижня у Горганах в Києві та Львові відбулися зустрічі з Оксаною Рябовою на яких вона поділилася враженнями від участі в найдовшому пустельному ультрамарафоні Meraas Al Marmoom ultramarathon. У попередньому матеріалі ми коротко писали про підсумки останнього дня (“Золото і бронза: про перемоги українців…”). Втім, чимало нюансів гонки лишалися “за кадром”, тож вдячні Оксані, що вона докладно розказала, що і як, у неформальній обстановці зустрічей та поділилася інсайтами й лайфхаками.
Підготовка
– По датах цей старт у пустелі припадає на самий кінець бігового сезону. Якщо готуватися до нього, як до основного, треба звернути увагу щонайменше на кілька речей:
Бігові об’єми
– Це ультрамарафон, причому багатоденка. Організатори вирішили “не розтягувати задоволення”, а випробувати бігунів на міцність, розділивши 270 км (насправді більше) на 4 дистанції: 50+70+100+50 км.
Для підготовки до таких об’ємів все ж 90-110 км на тиждень варто набігати. Коли готувалася до TDS UTMB цього року – то тримала об’єми 90-120 км, для мене це комфортно. Після самої гонки, яка була основною в осінньому сезоні, – з вересня до листопада – просто підтримувала форму 40-50 км/тиждень. Зрозуміло, що цього було замало. За ті 5 тижнів, що лишалися, форму завдяки Олексію Прокопенко (Endurance School) набрала, однак далеко від оптимальної.
Пісок
– Біг по піску, подолання барханів, а це – значна частина гонки, потребує як певних навичок, так і розвитку певних груп м’язів. Можна пробувати в наших умовах це якось імітувати (забіганням на гірки, наприклад, коли навантажуються квадрицепси), але це не зовсім те.
Взуття. Бахіли
– На таких довгих гонках від взуття залежить значна частина успіху. Бігла у Hoka One One Klifton 5 (як, до речі, і переможниця – Magdalena Boulet). Дуже задоволена! Натерла тільки один невеликий мозоль, лише тому, що десь на 70-му км під час 100-кілометрового етапу не було сил та бажання витрусити пісок, який трохи потрапив під час збігання з бархану. Щодо бахілів. Так, без них на таких забігах – ніяк. Брала спеціальні бахіли, які кріпляться на липучках. Саму смужку липучки вам пришиють практично в будь-якому взуттєвому ательє. Але. Якраз там, де задня частина кросівка, липучку не нашивали. Відповідно, при збіганні з барханів, бахіли ковзали вгору і пісок міг потрапляти всередину. Цей нюанс треба враховувати.
Гонка
Спека, сонце
– Хоча гонка проходить в грудні, температура повітря вобід піднімалася до 36 С. Ввечері – 15-18 С.
Протягом гонки – зранку постійно мазала себе кремом від сонця. Пробувала і під час гонки, але виходила суміш крема з пилом, залишила цю затію. На фоні втоми і болю останніх днів помітила, що сильно, до маленьких водянок, обгоріли руки (від ліктя до рукавів футболки) вже по завершенню ультри. Спершу гадала – то якийсь висип 🙂
Харчування і гідратація
– Половина успіху на таких ультра залежить від достатнього і правильного харчування та гідратації. Під час етапів користувалася гелями та енергетичним напоєм Nutrixxion – дуже задоволена! На 100 км – брала протеїновий батончик (Nutrixxion). Шкода, що тільки один! Все ж, їжі від організаторів було надто мало. Але про це – потім. В саму спеку , як правило в середині етапу, закидала собі пару сольових капсул (Eliksyr). Вранці зазвичай робила собі кашку (“Їдло”), а потім – енергетичний батончик, також від Nutrixxion, і чай. Ввечері це була локшина, рис, пюре або суп (“Їдло”). Крім того, одразу після закінчення етапу пила Recovery drink + з’їдала протеїновий батончик. Додатковий білок просто необхідний – бо це “будівельний матеріал” для відновлення м’язів.
З собою на початку гонки брала дві півлітрові пляшки з водою або енергетичним напоєм. Потім – донабирала на КП. На другу половину етапів набирала і по 3 пляшки, оскільки відстані між КП у другій половині – практично завжди були більшими, ніж зазначено організаторами.
Загалом, у самому таборі, ліміту води не було. Так само, ми могли харчуватися всім, що взяли із собою.
Краєвиди
– Якщо ви бігаєте трейли та ультра заради чудових краєвидів – вам точно не потрібно реєструватися на всі 5 днів гонки. Одного дня (етап у 50 км чи 100 км) – буде цілком достатньо аби все побачити 🙂 Пейзажі досить одноманітні. Хоча, інколи пробігали повз якусь ферму чи то огороджений високим парканом, обсаджений зеленню палац котрогось із шейхів. Під поверхнею піску тягнуться кілометри системи зрошення аби підтримати всю ту зелень…
А ще – трапляються невеликі напівзасипані піском “смітники”. У місцевих жителів є звичка виїздити “на шашлики” у пустелю. Але прибирають після себе – далеко не всі…
Fair play
– Під час змагань траплялося кілька моментів, коли моя основна суперниця за 2 місце – Азіза з Оману з’являлася “нізвідки”. Так, під час 100 км етапу ми бігли групою чоловік 6-8, вночі, краєм ока помітила, що вона з вимкнутим ліхтариком звернула кудись у бік. Ну, всяке буває, не звернула на це особливої уваги. Дійшовши невдовзі до КП, ми дізналися, що вона пройшла його за 10 хв до нас… Пізніше марокканка фінішувала разом з лідером Magdalena Boulet. Та в мене все ж залишився якийсь незрозумілий присмак, того, що щось було “не чисто”. Досить дивно виглядало, що людина, яка перші два дні й останній біжить зі мною в одному темпі та програє американці години, саме на 100 км змогла так додати. Після етапу, попросила у організаторів показати трек Азізи з часовими відсічками – але її GPS-трекер чомусь не працював…
Проколи організаторів
Довжина етапів
– Хоча початково організатори декларували 270 км дистанцію ультра – направду вона виявилася значно довшою. Кожен етап – це було +3-4 км. Мій годинник показав 284 км.
Вода на КП
– У перший день через незнання організатори пляшки з водою ставили просто неба. Відповідно, ті настільки нагрівалися на сонці, що вода була просто гарячою! Багатьом атлетам, особливо тим, хто біг попереду – просто ставало погано.
Відстані між КП
– Дистанції між КП – також “плавали”. Зазвичай на кілька кілометрів далі, ніж мали би бути. Особливо у 2-ій половині етапів.
Трек
– Трек етапів гонки організатори виклали у вечір перед стартом. Оскільки обіцяного wi-fi не було, то скачати його змогли далеко не усі.
wi-fi
– Початково – організатори обіцяли wi-fi у базовому таборі. Однак, хоча інтернет був але через те, що він використовувався для трекінгу учасників для вільного доступу його не відкривали, побоюючись, щоб не полетіла мережа загалом.
Розмітка
– Вдень на дистанціях вона була більш-менш прийнятною. Але нічної розмітки на 100 км етапі практично не було. Доводилося бігти по слідах тих, хто біг попереду. Обіцяні волонтери -“світлячки”, які мали б сигналізувати про напрямок руху на барханах – не доїхали, бо автобус застряг у пісках.
Звісно, чимало проколів – пов’язані з тим, що у організаторів був відсутній досвід проведення подібних стартів. На наступний рік – обіцяли виправитися 🙂
Побутові умови
– У кожного був “свій куточок” у наметі. Нас 5 жінок розмістили в одному наметі. Неподалік намету були кабінки туалетів, а також бак з краником зі шлангом – тож можна було хоч трохи ополоснутися.
В цілому, порівнюючи з умовами на MDS, наприклад, тут вони були можна сказати “тепличні”. Крім того, нам не треба було протягом кожного з етапів нести на собі всі наші речі – вони чекали нас у базовому таборі.
Чи хотіла б я пробігти тут знову?
– Весь 270 км ультра – точно ні. Можливо, якусь “одноденну” гонку (50 км чи 100 км) – через кілька років було б цікаво. Та все ж, старти в горах з їхньою атмосферою і краєвидами – мені подобаються більше. Тож на них і буду фокусуватися 🙂
Зазначимо, що Оксана долала гонку в рамках благодійного проекту «Долаючи пустелю» – разом з Жорстка Атлетика та фондом Таблеточки ми хочемо допомогти зібрати кошти для проведення закордонного лікування для Максима Лук’янюка, залишилося зібрати зовсім невелику суму, тож запрошуємо долучитися до доброї справи:
http://super.tabletochki.org/ru/campaigns/dolajuchi-pustelju
Тут можна Підтримати Проект!
Слідкуйте за новинами!
Партнери проекту “Долаючи пустелю”:
за підтримки:
Eliksyr, Їдло, Navionica, PowerPro, Endurance school, Petzl Ukraine, Autoenjoy.ua eyewear, TM Trekking, Chamois Buttr Ua
