Буквально нещодавно Наталія Власенко ділилася своїм досвідом подолання надскладного забігу з перешкодами Spartan Race Ultra Beast 40 км+. Тепер такий самий досвід отримало ще 44 фінішери забігу Ultra від Race Nation, що пройшов 21 жовтня схилами карпатської Буковелі. Володимир Сологуб декілька останніх місяців був обличчям нової дистанції. Саме його фотографія надихала учасників зареєструватися та подолати 46 надскладних кілометрів з перешкодами. Тож не спробувати свої сили та не поділитися після цього своїми враженнями з нами він просто не міг.
Я дуже люблю ставити перше питання про те, як люди приходять до спорту та як вони поєднують його з роботою, сім’єю та особистим життям. Тут ти точно не є винятком, а навіть, навпаки – надихаючим прикладом для інших.
Я почав активно займатися спортом лише тоді, коли покинув юридичну професію та перейшов в журналістику – буквально 3 роки тому. За освітою я правник і з перших днів своєї кар’єри я працював у великих юридичних фірмах – там багато платять, але вижимають з тебе усі соки. А я був одним з тих молодих амбіційних юристів, для яких кар’єра була головним єдиним пріоритетом. Тому, окрім роботи, ні на що більше часу не було. Після 8 років роботи юристом я почав займатися журналістикою (досить випадково, але це – окрема історія). Перший рік я працював фрілансером, а отже належав тільки собі. От тоді я і почав відриватись 😉 У мене нарешті з’явився час на тривалі подорожі і заняття спортом. З цього моменту я, можна сказати, підсів на спорт. Спочатку замість звичайної качалки почав займатися crossfitом, потім мій тренер розповів мені про першу Гонку Нації, яка проходила навесні 2015 року. В липні 2015 року я пробіг свій перший офіційний забіг на 10 км (це був Samsung Galaxy Night Run), а в серпні того ж року я пробіг свою першу Гонку на мототреку Пирогово. От з цього моменту я й прийшов в секту бігунів 😊
Чи дійсно ти піддався на авантюру організаторів з твоїм фото і це стало основною причиною для участі?
Для мене кожна нова дистанція Гонки Нації – це особистий виклик. Пригадую, як ще в 2015 році – до того, як пробігти свій перший Забіг сили, я вивчав їхній сайт та різні дистанції – 5+ км, 13+ км та 21+ км. Для мене тоді здавалось, що 5 км я ще зможу пробігти, 13 – якщо буду ДУЖЕ добре готуватися теж може й пробіжу, а на 21 км+ я навіть не дивився. Тоді, в 2015 році мені здавалось, що таку дистанцію та ще й з 25-ма перешкодами можуть пробіги тільки якісь нереальні монстри. Але станом на весну 2017 року у мене за плечима було вже два старти по 5 км, 2 старти по 13 км та один Snow Race. Тому коли я побачив постер Ultra дистанції з моїм фото – я сприйняв це як виклик в першу чергу самому собі. Але для того, щоб прийняти цей виклик я вирішив для початку пройти особисте випробування – весною Гонка Нації проводила забіг всіх трьох дистанцій на мототреку Пирогово – Забіг Сили, Забіг Волі та Забіг Духу. Окрім того, в 2017 році у мене був план зібрати трифекту на Spartan Race. Тому я вирішив, якщо я за одні вихідні в травні я пробіжу дві дистанції Гонки Нації (21 та 5), а потім в липні в Криниці (Польща) за одні вихідні пробіжу три дистанції (21, 13 та 5), то буду реєструватися на Ultra в Буковелі. От я все пробіг і зареєструвався 😊
Про саму дистанцію…
В день, коли проходив забіг Ultra, також були старти ще на 2 дистанції – на 5 та 10 кілометрів. Ультра стартувала останньою – о 10 ранку. Згідно з регламентом дистанцію 40+ км та 40+ перешкод потрібно було подолати за 9 годин. Сама дистанція складалася із двох кіл, перше з яких потрібно було пройти за 4,5 години. У разі порушення ліміту часу – дискваліфікація. Взагалі на Ультрі було дуже багато нововведень, яких не було на інших стартах Гонки Нації. Так, взагалі не було штрафних бурпі. У разі, якщо учасник не проходив якусь перешкоду, йому надавалась змога спробувати ще раз і ще раз – до тих пір, поки він її не пройде. У кожного учасника окрім чіпу, який вимірював час, був так званий рятувальний браслет. У разі, якщо учасник взагалі не міг пройти якусь перешкоду, він міг здати свій рятувальний браслет та бігти далі. Але така можливість була тільки один раз – якщо учасник не міг пройти ще якусь перешкоду, а рятувальний браслет він уже здав, його дискваліфікували. Тому всі берегли свої рятувальні браслети до останнього. Наскільки мені відомо, через неможливість пройти перешкоду нікого не дискваліфікували.
Тепер про те, що ж відбувалось на самій дистанції. По факту наші 40 км+ перетворились на 46 кілометрів із майже 50-ма перешкодами та загальним набором висоти 2400 метрів. Більше 60% траси – це підйоми, на першому колі було більше 30 перешкод, на другому – близько половини з них прибрали. Перешкоди були як старі добрі стіночки, канати, балансування, мішечки, рукоходи, колючки, рампи так і нові – метання спису, просування молотом поліна по дерев’яних рейках. Як я помітив, вертикальна стіна, яку треба пройти по кубиках, вибила багатьох із ритму.
Деякі учасники намагалися пройти її по 10, а то й більше разів. Коли я добіг до неї – там була картина повного армагедону – хтось проходив ці стінки, хтось лежав поруч та корчився від судом, хтось з відчаю уже босоніж намагався її пройти. На щастя, на другому колі її уже не було. Якщо не враховувати цю стінку та деякі рукоходи, то загалом перешкоди не були надто складні – набагато складнішими були постійні підйоми вгору. Загалом з-понад 60 учасників, які вийшли на старт, лише 44 фінішували.
Зазвичай на такі великі дистанції з особливою відповідальністю необхідно ставитися до екіпірування та речей першої необхідності, що береш з собою. Поділися своїм досвідом!
З собою в Буковель я взяв біговий рюкзак з гідросистемою та трохи фарми – енергетичні шоти від BioTech, карбо-гелі та рідкий магній від Nutrend Nutrition. Я навіть взяв з собою ізотермічну накидку. Оскільки дистанцію ми бігли в два кола, я вирішив на першому колі залишити рюкзак в транзитній зоні, а з собою в кишеню взяти лише магній та один карбо-гель, а вже після першого кола вирішити, чи потрібно мені брати рюкзак на друге. І це було правильне рішення. По-перше, на трасі було достатньо точок гідратації, по-друге, на самій трасі та в транзитній зоні були по одній точці харчування, де були яблука, банани, чай та ізотонік (мій особистий лайфхак Ультри – змішати холодний ізотонік з гарячим чаєм – і глюкоза з вітамінами заходить і не так холодно пити це все 😉). Я на першому колі використав лише один флакон рідкого магнію. Будучи в транзитній зоні на друге коло я взяв з собою ще один магній та ще один гель. І це також було правильне рішення – магній мені знадобився, так як в ногах схопили судоми, а обидва пакетики карбо-гелів зайшли на “ура”, оскільки на другому колі все ж сил було менше. З інших фішок – у мене був мій Suunto з пульсометром та GPS трекером та наколінники на обох ногах (так як в мене давні травми колін). Вважаю, що пульсометр та GPS трекер на таких дистанціях дуже важливі, оскільки допомагають правильно розрахувати власні сили.
Яку основну ціль ти ставив перед собою, зважуючись на старт?
Насправді – ціль була одна: пройти всю дистанцію та не травмуватись.
Що мотивувало тебе під час проходження дистанції? Не було думок про те, а що я взагалі тут роблю і навіщо це мені?
Таких думок не було. Насправді в день перед стартом Spartan Race оголосив, що в червні 2018 році проведе 4 забіги протягом одних вихідних в Андоррі – Sprint, Super, Beast, та Ultra Besat. Я одразу ж вирішив – що це мої старти. По-перше, я в Андоррі ніколи не був, по-друге в 2018 році якраз планував пробігти спартанську Ультру. Тому на першому колі я намагався вирішити що саме бігти в Андоррі – чи трифекту (три забіги – Sprint, Super та Beast), чи тільки Ultra, чи Ultra та Sprint і Super і чи можна при цьому отримати трифекту ☺️ Одразу скажу, що після першого кола я зрозумів – якщо я пробіжу Ультру в Андоррі, то більше нічого бігти не зможу 😊 Тому принаймні з цим стартом на 2018 рік я визначився. А якщо більш серйозно, то я не вважаю себе супер-хорошим спортсменом, оскільки займаюсь спортом для власного задоволення, а не задля призових місць. Але мій дух суперництва на дистанції тішив той факт, що час-від-часу я доганяв, а інколи і переганяв тих учасників, яких я вважав набагато сильнішими та краще підготовленими за себе. І це мене мотивувало.
Перші твої думки на фініші….
Взагалі фініш у мене був доволі феєричний. Мій загальний час 8:05. Останню годину-півтори я біг під дощем та в сутінках. На останніх 30-ти метрах перед фінішом були дві перешкоди – підвісні дошки з рукоходом та рампа.
Підвісні дошки я пройшов і зупинився трохи відпочити перед рукоходом. Поруч стояли глядачі (очевидно учасники ранкових забігів) та дехто з тих, хто щойно фінішував Ультру. Всі всіх підбадьорювали та аплодували. Юрій Подлєсний навіть встиг пару фото зробити. І проходячи рукохід я на останньому кільці зірвався та впав!
Зірвався – значить іди на початок і знову все проходь заново. З другої спроби руки вже не витримують на третій підвісній дошці і я зриваюсь з неї. Розуміючи, що я вже дуже виснажений і точно з третьої спроби не пройду, я йду віддавати свій рятувальний браслет (я розповідав про них раніше) маршалу, щоб той пропустив мене далі. Але тут Юрій Подлєсний підбігає до мене та каже, що ніхто в мене браслет не візьме, що як це так – на фінішній прямій і здатися і т.д. Мені приносять чай, рятувальники розминають руки і я розумію, що в мене немає вибору, як знову пробувати пройти цю перешкоду. З третьої спроби я її все-таки пройшов, забіг на рампу та успішно фінішував.
Перша думка на фініші “Де Стас?” 😳 Справа в тому, що я домовився бігти Ультру разом зі своїм товаришем – Стасом Ліневичем, і спочатку ми так і бігли разом, але на останніх метрах першого кола Стас травмував руку і дуже довго проходив рукоходи. Тому я відірвався і друге коло біг вже сам. Тому після фінішу я найбільше хвилювався, щоб з ним все було гаразд. Але це такий лось, якого ніщо не здолає 😆 Стас успішно фінішував буквально через 20 хвилин після мене.
Сезон-2017 мав просто вражаюче завершення! Які плани на наступний змагальний сезон?
Про деякі з них я вже розповів – перш за все – це пробігти спартанську Ультру. Окрім того, мені сподобалась Trifecta Weekend в Криниці, тому хочу ще раз зібрати Трифекту за одні вихідні. Стосовно локації ще не визначився. По датах приглядаюсь до Morzine у французьких Альпах в липні або до Oberndorf в Австрії в вересні. Серед зимових планів – це забіг Tough Guy 4 лютого в Англії. Це один із найстаріших забігів з перешкодами, який проходить раз на рік починаючи з 1987 року. Він також вважається одним з найскладніших забігів з відкритою реєстрацією. Ну і планую Гонку Нації Snow race в тому ж таки Буковелі 24 березня.
Трейлер Tough Guy
Щоб б ти порекомендував тим, хто ще сумнівається у собі, але дуже хоче взяти участь у таких змаганнях?
Зробити перший крок – піти в зал, почати готуватись. Так, знаю, для спорту завжди важко знайти час, особливо тим, хто не пов’язаний зі спортом професійно. Але якщо ви знайдете час, щоб хоча б двічі на тиждень ходити на тренування, ви без особливих зусиль зможете за 2-3 місяці підготуватись до найпростішого забігу з перешкодами. А пробігши найпростішу дистанцію, ви захочете наступного разу пробігти вже трохи складнішу, а потім ще складнішу. А потім у вас з’являться друзі з бігової тусовки, які будуть розповідати вам про трейли та забіги у таких місцях, про які ви взагалі вперше в житті чуєте. І ви не встигнете оговтатись як через певний час у вашому календарі забігів важко буде знайти вільні вихідні 😊 Як і в кожній справі тут важливо зробити перший крок, а далі – вже буде не так страшно.
