Білоцерківський марафон, який цього року відсвяткував 30-ту річницю від дня народження, сколихнув усю бігову спільноту фантастичними результати, однак на вдвічі коротшій дистанції.
Марафон на цей раз не приймав Чемпіонат України на дистанції 42 195 метрів, і основний призовий фонд був зосереджений на півмарафоні. Так, за 1-6 місце чоловіки і жінки отримали від 30 до 2 тисяч грн відповідно + 50 тисяч грн за рекорд.
Перебіг подій у чоловіків склався таким чином: 5 кілометрів хлопці бігли щільною групою, але після 5 км Ігор Олефіренко пішов у відрив, на незначній відстані від нього розташувалися Микола Нижник з Романом Романенко. На позначці 10,5 км відрив Ігоря становив 16 секунд (приблизно 90 метрів), але вже на 14 кілометрі Роман порівнявся з ним і поступово почав тікати. Інтрига зберігалася впродовж усього забігу: хлопці «підпирали» одне одного і не здавалися до останнього. Та першим фінішну лінію все ж перетнув Роман Романенко.
Середня швидкість переможця 3:00, час – 1:03,22, що на 17 секунд перевершило минулорічний рекорд Дмитра Лашина.
Ось, що розповів переможець після фінішу:
Я розраховував перед змаганнями бути першим – другим, але під час бігу, коли Ігор пішов у відрив, були сумніви: чи зможу наздогнати. Після 10 кілометра зібрався і почав бігти «з трьох хвилин», щоб наздогнати його, через три кілометри я вже з ним порівнявся і ще через два пішов у відрив. Встановити рекорд зовсім не очікував, але під час змагань зрозумів, що біжу на 1:03. Трошки збентежило табло на фініші, яке показувало час гірший на 37 секунд ніж насправді.
І тим більшою була радість, коли оголосили, що я встановив рекорд. Я взагалі люблю виступати в Білій Церкві, вона для мене фартова (прим. ред. – Роман є переможцем Білоцерківського марафону в 2014 році, триразовим переможцем кросу на призи Білоцерківської меблевої фабрики).
Наступного року планую виступати на Кубку Європи і Чемпіонаті Європи, але там буде все залежати від здоров‘я і підготовки. Якщо підготовка пройде не в Україні, то можна буде розраховувати на щось серйозне.
Дійсно, планую повернутися найближчим часом в марафон, тому що дуже важко бігти на супершвидкостях півмарафон (1:01-1:02), краще вже марафон. Хочу побажати всім бігунам здоров‘я і високих результатів.
У Жінок Юлія Шматенко не дала дівчатам жодних шансів позмагатися з собою і одразу втікла, на відстані від неї розташувалась Ольга Котовська, далі – Софія Яремчук. Інтрига відбулася лише з третім місцем, яке виборола Олена Сердюк, посунувши тим самим Софію на четверте місце. Переможниця показала фантастичний результат 1:11,22, середня швидкість 3:22, більше, ніж на дві хвилини перевершивши минулорічний рекорд 1:13,45 Ольги Котовської.
Коментар Юлії після забігу:
Моєю основною задачею перед стартом було побиття рекорду. Якоїсь принципової установки на конкретний час не було: я застудилась три дні назад і не була особливо впевнена у своїх силах. Але вже під час змагань, я зрозуміла, що мені біжиться, і результат буде високим. Від початку я бігла сама, думала, можливо, Оля складе мені компанію. Але вийшло так, що тільки Софія пробігла зі мною два кілометри, і все.
Зараз вже кінець сезону, накопичилася втома, не стільки фізична, скільки моральна. Ноги наче біжать, а голова десь в іншому місці, на морі. Протягом дистанції не відчувала особливої втоми, тільки останні два кілометри почала «прилипати до асфальту». Весь півмарафон пробігла з щасливою думкою, що це вже останній старт.
Далі,можливо, побіжу в Кракові, але більше хочеться на море, хоч на пару тижнів. На наступний рік знову планую вдосконалювати результати на 5000 метрів. Хочу сказати, що мені дуже сподобалась траса і організація змагань. Морально легше налаштовуватись на 4 кола, ніж на 21 км. Порівнюючи навіть з Прагою, тут траса була легшою, і підтримки було більше.
Директор Білоцерківського марафону Сергій Бочаров також відповів на питання ЖА та поділився враженнями після змагань:
– Чи вдалося Вам втілити всі свої плани на проведення змагань?
– Так, практично все вдалося. Цього року Чемпіонат України з марафону в Дніпрі, тому ми не стали складати їм конкуренцію, дали можливість проявити себе, зосередивши сили і призовий фонд на півмарафоні. В результаті, маємо два найкращих результати в сезоні, як у чоловіків, так і у жінок.
– Як вам вдалося зібрати практично всю еліту стаєрського бігу?
– Тут є дві складові: по-перше, тут швидка сертифікована траса, а кожен спортсмен прагне мати високий особистий результат, а по-друге це хороший призовий фонд, враховуючи бонус за рекорд. Щоправда, ми не розраховували на два рекорди одночасно. Були впевнені, що рекорд буде у жінок, а чоловічий рекорд став невеличкою несподіванкою, але ми раді.
– Думаю, багатьох цікавить питання: чи не шкода було віддавати такі великі гроші за два рекорди одночасно?
– Серед волонтерів було багато працівників мого підприємства, і коли фінішував чоловік, вони казали мінус 50 тисяч, коли фінішувала жінка – мінус 100 у підприємства. Але ніскільки не шкода, тому що спортсменів минулих не буває – в душі і я, і Сергій Романчук залишаємося спортсменами, і для нас важлива не тільки масовість, але й спортивна складова. А гроші заробимо, до наступного року є час їх накопичити.
– Чи повернеться Чемпіонат України в Білу Церкву?
– Це від нас не залежить. Рік назад ми були в календарі, але потім несподівано чемпіонат перенесли у Дніпро. Всі питання можна адресувати Ігорю Гоцулу, так як рішення, наскільки я знаю, приймав саме він. Я не переживаю за наш марафон, ми впораємося і в таких умовах, і він буде цікавим і видовищним. Єдине, за що я переживаю, що ми повернемось в практику, від якої Білоцерківській марафон федерацію відвів, коли відбори проводились заочно, і кожен лобіював інтереси свого учасника. Перші два відбори на Олімпійські ігри, які були проведені у нас, були успішними. Це показало, що учасники, які беруть участь у відборі, виступають краще, ніж учасники, які відбираються заочно. На наступний рік дата Чемпіонату України на тиждень раніше, ніж наш марафон, і відповідно співпадає з датою марафону у Дніпрі. Ми – єдиний марафон в Україні, в якого чіткі і непорушні дати проведення, і не збираємось їх змінювати. У нас є традиції ми їх шануємо, любимо і пишаємося ними.
-А яким чином обирають марафон-господар чемпіонату?
-Процедура затвердження чемпіонату виглядає так: спочатку обирають дату, потім на цю дату проводять тендер, заявку на тендер має подати президент обласної ФЛА, якого, на жаль, навіть немає в Київській області. Цієї процедури не дотримувались всі десять років, міська мерія подавала лист-прохання про проведення ЧУ. Минулого року теж подавався лист, який був прийнятий, і наш марафон з´явився в календарі, але… ненадовго.
– Чи вплинуло це на кількість учасників в марафоні цього року?
– Учасників було вдвічі більше, ніж минулого року.
– Чи плануєте ви якісь нововведення для приваблення нових учасників?
Так, плануємо низку змін і нововведень, працюємо над помилками. Але вже зараз ми зіштовхнулися з тим, що маємо встановлювати ліміт на участь: це 600-800 учасників – це необхідно, щоб зберегти високі результати у еліти, від якої ми не відмовимось ніколи. Єдине, що 5 верст будуть завжди без ліміту, тому що всі встигнуть пробігти одне коло, поки еліта пробіжить два. На наступний рік ми знову зосередимось на півмарафоні, плануємо підняти призовий фонд, щоб зацікавити навіть зарубіжних спортсменів.
З результатами можна ознайомитися за посиланням.
Матеріал підготувала Дар’я Михайлова
