Молоді українські легкоатлети вже привчили уболівальників вітчизняної “королеви спорту” до медальних виступів цього літа. Україна має в своєму активі 5 нагород юнацького чемпіонату світу в Найробі, а з польського Бидгоща наша молодь привезла вдвічі більше медалей чемпіонату Європи U23. Тож, юніорська збірна успішно перехопила “медальну естафету” і привезла з італійського Гроссето 6 медалей чемпіонату Європи U20 – чотири золоті і по одній срібній і бронзовій. А в медальному заліку українці розмістилися на третій сходинці, поступившись лише Великобританії та Німеччині. Новоспечені чемпіони розповіли “Жорсткій Атлетиці”, як це було.
Гліб Піскунов став повноправним господарем сектору для метання молота. Нашому спортсмену вдалося видати неймовірну серію, у якій він двічі перевершив юніорській рекорд України і встановив новий рекорд чемпіонатів: 80.52 – Х – 81.48 – Х – Х – 81.75. Більше того, наш молотобоєць не лише здобув золото, а й випередив найближчого переслідувача на 4 метри!
Для мене це був головний старт сезону. Налаштовувався на нього, адже це останній для мене рік в юніорах. Тому готувався саме під цей старт, і скажу, що готовність була на найвищому рівні. Мабуть, найкраща ніж будь-коли.
Коли я приїхав сюди, то зрозумів, що основним завданням для мене буде боротьба з результатом, а не з суперниками. Я слідкував за топ-листами і добре знаю інших хлопців. На початку цього року білоруський спортсмен мав в активі спробу на 81,73, та коли я побачив його тут в секторі, зрозумів, що він зараз не готовий показувати такий результат. Тому боровся в першу чергу зі своїми можливостями.
Мені вдалося тут встановити новий національний рекорд серед юніорів, але, насправді, не так далеко був і європейський рекорд. Там ще треба було додавати біля метру, але я розумію, що це мені під силу. Трохи не вдалося цього разу, але це спорт. Справа в тому, що ми змінили техніку, я став інакше метати. На тренуваннях мені все вдавалося, але на змаганнях поки не вийшло.
Щодо зміни знаряду, то я лише іноді метаю 7-кілограмовий молот. Для багатьох цей перехід є досить тривалим процесом, але мені в цілому нормально вдається. Зараз немає сенсу форсувати, на дорослих першостях ще встигну повиступати, тому поки що насолоджуюсь 6-кілограмовим знарядом.
На відміну від Гліба, Дмитро Нікітін виявився справжньою “темною конячкою” у змаганнях зі стрибків у висоту. Дмитро вразив фантастичним вмінням збиратися на останній спробі і, добряче полоскотавши нерви вболівальникам, покращив свій особистий рекорд одразу на 10 сантиметрів. В результаті, – 2,28 та “срібло” Чемпіонату.
Коли їхав до Гроссето, то не розраховував на такий результат, найкращий мій показник цього сезону був 2,15, а мій особистий рекорд – 2,18.
2 роки у мене були травми. Цієї зими на тренуванні зламав ногу, якою відштовхуюсь, тому не зміг провести повноцінну підготовку. Відновлювався майже півроку, і лише за 2 місяці до Чемпіонату Європи почав тренуватися.
Причина таких успішних стрибків? Я думав над цим. Я давно вже не виступав і минулого року не вдалося показати результат, і в цьому році так само. Воно в мене накопичувалося все і виплеснулося в один момент. Звичайно, зіграло роль те, що була «заруба» в секторі. Емоції задали тон стрибкам.
Двічі був на волосині від вильоту, коли третій стрибок у спробі був вирішальним. Висоту 2,17 я просто повинен був взяти, тому що я був готовий до цього. Другий раз це було на висоті 2,22, там просто вже дуже хотілося потрапляти в призи. А вже на висоті 2,26 я був в призах, вже був задоволений, але подумав, що можна було б поборотися і за золоту медаль, чому ні, тож переніс на 2,28.
Щодо успіху групи підопічних Ігоря Лонського (прим. ред. – тренер Дмитра, Владислава Мазура, Віктора Лонського), то жодного секрету немає. Головне – багато працювати і любите те, чим займаєшся.
Особливі сподівання були на жіноче багатоборство, де виступала Аліна Шух. І вона не підвела! Аліна вкотре встановила особистий і національний юніорський рекорди та показала другий результат в історії чемпіонатів. 6381 очок, 2 особисті рекорди в окремих видах та захоплююча боротьба до останніх метрів зі швейцарською спортсменкою Жеральдін Рюкштуль подарувало нам “золото” Аліни.
У нас була досить напружена боротьба із швейцаркою до останніх очок, до останніх метрів дистанції, але це зовсім не виснажувало, а навпаки – це було цікаво і навіть весело.
Насправді, точно така ситуація була і в Тбілісі на чемпіонаті Європи серед юнаків минулого року – все вирішувалось на фініші 800-метрівки, тому можна сказати, що нам не звикати. Це багатоборство, в цьому вся його суть. Тим паче, усі суперниці були дуже сильні і, навпаки, так значно цікавіше, коли ти виходиш на 800 і ще не знаєш що буде далі, все може статися. І, звісно, боротьба дуже добре підбадьорює: зробити краще, стрибнути вище, тому це дуже допомогло мені самій покращити результат і встановити рекорд.
З цією швейцаркою я вже двічі виступала цього сезону. Перший раз виграла вона, другий раз я, в Таллінні. І я прекрасно розуміла що буде боротьба, і не тільки з нею, а й дівчинка з Британії дуже сильна. Я знаю цих дівчат і знаю, на що вони здатні. Та коли я їхала на змагання, я думала в першу чергу не про своїх суперниць, а про свої результати. Я знала, що я готова дуже добре.
Щодо 800, то я мала триматися швейцарки, адже я була трохи попереду за очками. У неї був особистий 2:16 і я ніяк не очікувала, що вона пришвидшиться. Це було для мене невеликим шоком, довелося додавати і бігти за нею до останніх метрів. Вона встановила в результаті національний рекорд і я її дуже поважаю за це. Але все ж свою перевагу я відстояла.
Анастасія Бризгіна принесла збірній одразу дві медалі найвищого ґатунку. Спершу Настя впевнено завоювала “золото” на особистій 400-метрівці – 52,01. А на наступний день у складі естафетної четвірки разом з Іванною Абрамчук, Джойс Кобою та Іриною Марчак відсвяткувала перемогу і тут, оновивши разом з дівчатами юніорський рекорд 4 по 400 метрів – 3:32.82.
Так, було дійсно дуже складно. Адже змагання в 3 кола і тричі треба було збиратися. Тут треба вміти десь зекономити сили, десь навпаки. Важливо не виплеснути усі емоції до фіналу.
В голові неодноразово прокручувала свій біг, прораховувала усі сценарії, а вже після фіналу емоцій було зовсім мало. Звісно, вони були, але не так багато як хотілося б. Я насправді вже раділа, що все закінчилося. Так, я дуже-дуже задоволена, пізніше вже усвідомила це. Але після фіналу просто раділа, що все завершилося.
Те, що, по суті, була фавориткою чемпіонату в цьому виді трохи тисло. Коли нам видавали нагрудні номери, я отримала синій, який дають лідерам і з ним треба було бігти до фіналу. І тут я подумала: як же важко буде зберегти його до кінця! Можливо навіть трохи накручувала себе цим, але й без цього ніяк.
Це був мій найголовніший старт сезону. Результат міг ми бути і краще, я мабуть трохи максималістка. Я сильно виклалася в забігу, хотіла перевірити свій стан, а в півфіналі вже трохи збавила. Найскладнішим забігом з 4-х видався для мене фінал на 400. В першу чергу через емоції і адреналін, який зашкалював. Дуже не хотілося розчаровуватись, адже я дуже вимоглива до себе і встановила високу планку.
Ще одну нагороду приніс нашій команд Едуард Забуженко на найдовшій та найвиснажливіший дистанції – спортивній ходьбі на 10000 метрів – 44:22, виборовши тут “бронзу”. Ця медаль стала першою індивідуальною нагородою для Захара на офіційних стартах і впевнені, що не останньою!
Результатом, звісно, я дуже задоволений. Скажу, що не очікував одного – що з такими результатами можна потрапити в призи на міжнародній арені.
Тактично по дистанції діяв максимально просто: намагався триматися якомога ближче до лідера.
Для мене це перша індивідуальна медаль в кар’єрі, до цього мав лише нагороди в команді. Звичайно, вони також не можуть не радувати, але зважаючи, що цей старт був для мене основним в цьому році, то ця медаль є особливо цінною для мене.
Такими були виступи юніорів у Гроссето, а тепер настав час передати “медальну естафету” дорослій збірній, яка вже зовсім скоро боротиметься за медалі на чемпіонаті світу в Лондоні!
