Здобувати медалі завжди приємно, а якщо вони здобуваються з рекордами, то їх цінність збільшується в рази. В Бидгощі на європейській першості серед молоді рекордними здобутками відзначилися також і Наталія Стребкова та Яна Качур.
Наташа вдруге цього сезону оновила рекорд України в бігу на 3000 метрів з перешкодами та здобула першу в кар’єрі нагороду офіційних першостей, ставши срібною призеркою Чемпіонату Європи на відносно новій для себе дистанції. Результатом 9.44,52 хв Наталія задоволена, хоча, звичайно, визнає, що досконалості немає меж.
Можливо, я могла по нормативу пробігти, але в цілому задоволена. Насправді, я не думала, що ми біжимо так швидко. Я зовсім нічого не знала, я побачила табло з часом лише на останніх 30-ти метрах. От тоді я зрозуміла, чого мені важкувато біглося.
Я не хотіла ризикувати медаллю і бігти самою на норматив. Але я не засмучуюсь, я виконала своє основне завдання – отримала нагороду молодіжного чемпіонату Європи.
Минулого року я також була добре готова, тоді тренувалася у Рикалова Юрія Володимировича. Але дуже сильно захворіла, хоча дійсно була готова бігти. Тоді пробігла 9.59, хоча відчувала, що могла бігти і 9.50. Тому цей результат закономірний.
По юнакам і юніорам я бігала 1500, а потім почала вже і 5000 метрів. Насправді, якби не Юрій Володимирович, то я стипль і не бігала б. Це була його ініціатива. Коли я почала у нього тренуватися, він мені поступово почав розповідати про цю дистанцію. А я ніколи не думала, що буду бігати стипльчез, але мене це зацікавило, я не боюсь перешкод, тож спробувала.
Мені подобається, дистанція дуже цікава: тут треба і швидкість, і сила, і витривалість.
Яна Качур також відзначилася рекордом. Щоправда, не національним, а особистим. Але їх у спортсменки за чемпіонат виявилося одразу три. Яна стала відкриттям для нашої команди, адже не їхала фаворитом до Бидгоща і з кожним колом – в забігу, півфіналі, фіналі покращувала своє особисте досягнення. Врешті, спортсменка здобула бронзу у фіналі 200-метрівки (23,20), а також з допомогою Яни естафетна команда 4 по 400 прибігла до третього місця.
Чесно кажучи, не думала, що у мене буде настільки вдалий виступ. Я добряче виклалася на чемпіонаті України в Кропивницькому, буквально за кілька днів до чемпіонату Європи. Я казала вже тренеру, що я емоційно, психологічно і фізично втомилася, що я вже зовсім не хочу туди їхати. Просто не було сил. Та тренер сказав, що все буде добре, що я готова і всю роботу виконала вчасно. Він сказав: “Їдь і роби те, що ти вмієш”.
Минулого року я була на цьому ж стадіоні на Чемпіонаті світу по юніорам, ми там встановили рекорд в естафеті 4 по 400 і я дуже вже сумувала за цим стадіоном. Мені дуже захотілося там пробігтися. І коли я приїхала сюди, мені здається, що у мене одразу з’явилися сили і енергія.
І починаючи з першого кола змагань, з забігів я почала встановлювати особисті рекорди. Я була дуже щаслива, адже кожен мій результат здавався мені чимось нереальним.
Забіг пройшов спокійно, мені добре біглося. Я розуміла, що інші дівчата бігли на 80% відсотків і я сама намагалася грамотно розподілити сили. Хоча про фінал я тоді взагалі не думала.
У півфіналі я віддала усі сили аби пройти далі. Я виграла свій півфінал, а фінал був в той самий день через 4 години. Тут мені дуже допомогли наші масажисти, лікар, підтримка команди. Після фіналу на 200, звісно, переповнювали емоції, я мабуть години 2 плакала від щастя, не могла повірити, що сталося. Коли я їхала туди, я рахувала, що за результатом я десь 12-та була, тобто прицілу на медаль у мене взагалі не було. І тут таке чудо трапилося!
Далі готуватимусь в основний склад естафети 4 по 100 на ЧС в Лондон. У мене душа більше лежить до естафети по 100. Хоча, тренер хоче і бачить мене в перспективі на 400 метрів і ми закладали базу саме на цю дистанцію. А як так вийшло що я побігла 100 метрів, я сама второпати не можу.
У мене просто був комерційний старт і Костянтин Михайлович Рурак мені зателефонував і сказав, що забирає мене на 100, а на 400 не віддає. От так мене і перехопили:)
